Цивільне законодавство України, говорячи про припинення зобов’язань, в тому числі оперує і поняттям зарахування зустрічних вимог. Так, для зарахування вимог необхідне дотримання трьох умов: вимоги повинні бути однорідними, зустрічними, а також строк їх виконання або настав, або визначений моментом предʼявлення вимоги.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Чинним законодавством чітко не встановлено правову форму проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог. Фактично, взаємозалік зустрічних однорідних вимог вважається проведеним вже з моменту отримання однією стороною договору заяви про це від іншої сторони. Проте на практиці найпоширенішим документом, що підтверджує факт зарахування зустрічних однорідних вимог, є акт звірки зарахування зустрічних однорідних вимог. Окрім цього, у деяких випадках вносять відповідні зміни про можливість саме такого способу припинення зобов’язання в основний договір або укладається окремий договір про зарахування зустрічних однорідних вимог. У будь-якому випадку для відсутності непорозумінь в майбутньому краще укласти певну угоду між контрагентами за основним договором, який підтверджуватиме відповідні наміри та відсутність заперечень у кожної зі сторін. Однак первинним підтверджуючим документом буде саме відповідна заява, вимоги до якої передбачені ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України. Саме такої позиції дотримуються національні суди, в тому числі й Вищий господарський суд України у своїй постанові від 30.07.2014 р. у справі №909/1094/13 зазначає, що акт звірки заборгованості є фіксуючим документом, він не є первинним документом і не доводить факту будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), це лише відображення руху коштів в бухгалтерському обліку підприємств, що має інформаційний характер. Акт звірки взаємних розрахунків не є документом про проведення зарахування однорідних зустрічних вимог, оскільки не є підставою для встановлення юридичного факту щодо проведення заліку.
Взаємозалік зустрічних однорідних вимог як підстава для зняття експортної операції з валютного контролю
Зазначені обставини мають бути враховані й у випадку використання зарахування зустрічних вимог для зняття експортної операції з валютного контролю. Так, п. 1.10 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 р. №136 (далі – Інструкція) передбачено, що експортна, імпортна операція можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо:
- вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;
- вимоги однорідні;
- строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;
- між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Для того, щоб операція була знята з валютного контролю відповідним банком, контрагент повинен звернутися до нього з відповідним повідомленням та підтверджуючими документами. Без відповідного звернення експортна операція не може бути знята з валютного контролю, про що, зокрема, зазначено в ухвалі Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2016 р. у справі №817/1378/15, де суд однією з підстав для відмови у задоволенні апеляційної скарги контрагента за експортним договором визнав те, що під час апеляційного розгляду справи позивач пояснив, що не може представити документи, які підтвердили б повідомлення банку про припинення зобов'язань за зовнішьоекономічним договором шляхом зарахування для зняття з контролю експортно-імпортної операції.
Якщо ж контрагент за зовнішньоекономічним контрактом звернувся до банку з відповідним повідомленням та належними підтверджуючими документами, то банк зобов’язаний про це повідомити податковий орган. Після здійснення вищевказаних дій експортна операція повинна бути знята з валютного контролю.
Отже, як бачимо, зарахування однорідних зустрічних вимог є одним зі способів зняття експортної операції з валютного контролю, що передбачений чинним законодавством, але щодо нього встановлено низку обов’язкових вимог, недотримання будь-якої з яких унеможливлює зняття такої операції з валютного контролю.
Судова практика у спорах щодо зняття експортної операції з валютного контролю шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог
Проте у податкових органів донедавна існувала протилежна позиція, яку вони відстоювали в судах, посилаючись, зокрема, на норми ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», яким не врегульовано можливість зняття експортної операції з валютного контролю шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог, а зазначено, що проводити розрахунки потрібно виключно у грошовій формі. Також податківці активізувалися після прийняття Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» №515 від 20.08.2014 р., у п. 4 якої було передбачено, що у зв'язку із запровадженням вимоги щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті з-за кордону уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Надходження в іноземній валюті за експортними операціями клієнтів банку мають бути продані згідно з порядком, визначеним у п. 2 цієї постанови.
Враховуючи строковість вищевказаної Постанови Правління Національного банку України, НБУ постійно поновлювала її дію, а останньою є Постанова Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» №342 від 07.06.2016 р., в якій положення про заборону зняття операцій з валютного контролю на підставі документів про зарахування зустрічних однорідних вимог має наступний вигляд.
Уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог:
- в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора/російських рублях (незалежно від суми операції);
- в інших валютах (якщо загальна сума зобов'язань, що припиняються зарахуванням у межах одного договору щодо експорту товарів, перевищує в еквіваленті 500 тис. доларів США)
Надходження в іноземній валюті за експортними операціями клієнтів банку мають бути продані в порядку, встановленому в п. 2 цієї постанови. Вимоги цього пункту не поширюються на випадки припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог за операціями операторів телекомунікацій з оплати міжнародних телекомунікаційних послуг (міжнародного роумінгу та пропуску міжнародного трафіку).
Вищевказана постанова набрала чинності 09.06.2016 р. і буде діяти до 14.09.2016 р. Тому, як бачимо, протягом 2014-2016 рр. діє пряма заборона Національного банку України на зняття експортних операцій з валютного контролю у випадках надання документів про зарахування зустрічних однорідних вимог.
З огляду на вищезазначене, судову практику з цього питання можна умовно поділити на таку, що була до введення вищевказаної прямої заборони Нацбанком України, й таку, що стосується експортних операцій, які здійснюються вже під час дії цієї заборони.
Судова практика, що стосується експортних операцій, які здійснювалися до середини 2014 р., однозначно підтверджує можливість зняття з валютного контролю операцій шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у разі дотримання умов п. 1.10 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями. Це підтверджується і практикою вищих судів. Зокрема, Вищий адміністративний суд в ухвалі від 20.10.2015 р. у справі №826/3917/14 зазначив, що оскільки сторонами прийнято рішення припинити відповідні зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог шляхом укладення Договору про залік зустрічних однорідних вимог, а ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не містить застережень щодо неможливості припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, тому припинення зобов'язань між резидентом та нерезидентом шляхом такого зарахування не можна розцінювати як порушення вимог чинного законодавства України, незалежно від джерела походження заборгованості.
Вищезазначену позицію Вищий адміністративний суд України підтверджував неодноразово (приміром, в ухвалі від 02.06.2015 р. у справі №826/17716/14 та ухвалі від 05.04.2016 р. у справі №2а/1570/6741/11).
Проте слід зазначити і про нюанси, що виникали під час розгляду аналогічних спорів та ставали на заваді прийняття судом позитивного рішення. Зокрема, суди відмовляли у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення у таких спорах чи щодо зобов’язання зняти валютну операцію з контролю коли:
- момент проведення зарахування зустрічних вимог відбувся ще до настання строку виконання зобов’язань за основним договором;
- зарахування зустрічних вимог відбувалось за кредитним договором, адже законодавством не передбачено такої можливості.
Зазначені випадки є найпоширенішими, але суди відмовляли у зв’язку з тим, наприклад, що спір щодо експортного договору вже розглядається в одному з судів (ухвала Вищого адміністративного суду України від 30.06.2015 р. у справі №810/3267/14, де відповідні позови було подано до Вільнюського комерційного арбітражного суду), що є порушенням одного з підпунктів п. 1.10 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями та з інших підстав, але такі випадки не є дуже поширеними.
Позиція судів у спорах про зняття експортної операції з валютного контролю шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог під час дії заборони Національного Банку України
Якщо з судовою практикою щодо експортних договорів, які укладалися та виконувалися до середини 2014 р. все зрозуміло, то щодо договорів, за якими зарахування однорідних вимог відбулось після набрання чинності Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» №515 від 20.08.2014 р. позиція судів певним чином змінилась, незважаючи на те, що ця постанова не є законодавчим актом та заборона знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог адресована банкам і стосується їх функцій валютного контролю згідно з Інструкцією №136.
До адміністративного суду навіть зверталися з позовом про визнання незаконним п. 4 Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», але суд так і не розглядав його по суті, мотивуючи своє рішення не доведенням порушення прав позивача зазначеною постановою НБУ (постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 р. у справі №826/18279/15).
На рівні першої інстанції судами досить часто висловлюється позиція, що дійсно чинним законодавством не заборонено проводити взаємозалік зустрічних однорідних вимог попри існування заборони на зняття операцій з валютного контролю у таких випадках, а нарахування пені після проведення зарахування зустрічних однорідних вимог здійснюватися не може. Така позиція відображена, зокрема, у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2016 р. у справі №826/24933/15, а також у постанові Житомирського окружного адміністративного суду від 25.05.2016 р. у справі №806/5406/15.
Однак у Київського апеляційного адміністративного суду з цього питання протилежна позиція. В ухвалах від 16.06.2015 р. у справі №825/887/15-а та від 30.09.2015 р. у справі №810/3019/15 суд зазначив, що оскільки відповідними постановами НБУ прямо передбачено заборону на зняття з валютного контролю експортних операцій шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, то пеня за прострочення податковим органом нарахована відповідно до чинного законодавства, а позовна вимога про скасування податкового повідомлення-рішення не підлягає задоволенню.
Варто відзначити, що обидві справи наразі перебувають на розгляді у Вищому адміністративному суді України, після чого буде зрозуміло саме позицію суду касаційної інстанції, а поки що із зазначеного питання існує певна правозастосовна невизначеність.