Питання розподілу судових витрат, зазвичай, постає не менш цікавим, аніж саме вирішення спору по суті. У цій статті мова буде йти про процедуру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у цивільному (Цивільний процесуальний кодекс України), господарському (Господарський процесуальний кодекс України) та адміністративному (Кодекс адміністративного судочинства України) процесах.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
A. Необхідність визначення переліку послуг, що надається адвокатом клієнту
З текстуального аналізу норми кодексів про витрати на професійну правничу допомогу вбачається, що такими є витрати, сплачені на надання послуг адвокатами, включаючи і діяльність помічників адвокатів, які були понесені у відповідності до укладеного договору про надання правової допомоги та в подальшому підтверджені належними доказами.
Перш за все, слід зазначити, що адвокати, укладаючи із клієнтом договір про надання правової допомоги, мають вказувати перелік послуг, які будуть надаватися під час виконання такого договору. З приводу цього питання Верховний Суд у постанові по справі № 826/856/19 від 22.12.2018 зазначив, що «з розрахунку наданих адвокатом послуг вбачається, що певні його дії (зробити копії необхідних документів чи друк квитанцій) не потребують професійних навичок, а акт виконаних робіт містить вид послуг, що не були передбачені договором».
Таким чином, для можливості наступного відшкодування судових витрат слід ретельно підготувати договір про надання правової допомоги та передбачити, якими доказами будуть підтверджуватися надані адвокатом послуги.
B. Зазначення попереднього розрахунку судових витрат у процесуальних документах
Уклавши договір про надання правової допомоги та склавши необхідні процесуальні документи, учасник справи, разом з першою заявою по суті спору, подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та які очікує понести у зв’язку із розглядом справи (за винятком процедури у Кодексі адміністративного судочинства України). У разі ненадання такого розрахунку суд може відмовити йому у відшкодуванні судових витрат - за винятком суми сплаченого судового збору (іншими словами, сторона може втратити право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу).
У відповідності до процесуальних кодексів, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. У цьому контексті важливим є питання: чи необхідно надавати до суду орієнтовний розрахунок судових витрат у апеляційній та касаційній інстанції, зокрема з апеляційними та касаційними скаргами чи відзивами на них?
У процесуальних кодексах зазначено лише про те, що суд у постанові апеляційної чи касаційної інстанції визначає розподіл судових витрат у зв’язку з переглядом справи у такій інстанції, однак вимоги щодо заявлення відповідних судових витрат відсутні. З огляду на це, часом трапляються неоднозначні судові рішення, в яких суди вимагають від сторін надавати попередні розрахунки судових витрат разом із першими заявами не лише у судах першої інстанції. Наприклад, Київським апеляційним судом у додатковій постанові по справі №755/5093/17 від 15.01.2019 було зазначено: «враховуючи те, що при подачі апеляційної скарги не було подано до суду попереднього розрахунку суми судових витрат,.. виходячи із положень ст. 134 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу».
Таким чином, суд може звернути уваги на відсутність попереднього розрахунку судових витрат та в подальшому не задовольнити вимоги щодо їх стягнення, тому для попередження ризиків слід надавати до суду такий розрахунок.
C. Співмірність наданих адвокатом послуг
Не менш важливою вимогою процесуальних кодексів є встановлення співмірності наданих адвокатом послуг із наступними критеріями:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідність суми витрат на професійну правничу допомогу досліджуються судом у кожному конкретному випадку та вирішуються на підставі наданих учасниками справи доказами.
З цього приводу важливо зазначити, що право заперечувати суму наданого стороною розрахунку судових витрат має виключно інша сторона шляхом подання відповідного клопотання. Більше того, на сторону, що заявила клопотання, покладається обов’язок доведення неспівмірності заявлених витрат.
Незважаючи на зазначену імперативну норму, суди нерідко виходять за межі своїх повноважень та, за відсутності поданого другою стороною клопотання, зменшують розмір судових витрат.
Для порівняння можна звернутися до додаткової постанови Верховного Суду по справі №926/1795/18 від 24.12.2019 та додаткової постанови Верховного Суду по справі №911/1563/18 від 05.08.2019. У першому випадку до відшкодування було заявлено 10 015 грн, у другому – 26 000 грн. В обох справах учасники подали до суду відповідні докази щодо надання визначеного договорами переліку послуг, у той час як другими сторонами не було заявлено клопотань про зменшення суми судових витрат. Незважаючи на це, мотивуючи свої рішення одними і тими самими правовими нормами, Верховний Суд дійшов різних висновків. У першому випадку суд у повному розмірі задовольнив відшкодування заявлених витрат, а у другому – лише у розмірі 14 000 грн.
Усталена практика Європейського суду з прав людини визначає: «якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи».
Зменшуючи в тому числі суми на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суди керуються наступними положеннями процесуальних кодексів: «під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись».
Існує правова позиція, що суд з власної ініціативи, за наведеними вище критеріями, може зменшити розмір судових витрат (постанова Верховного Суду у справі №922/445/19 від 03.10.2019).
Із вказаним висновком не можна погодитися, оскільки процесуальним законодавством не встановлено, що суди на підставі цих критеріїв можуть за власною ініціативою зменшувати розмір судових витрат. Безспірно лише те, що вони можуть їх застосувати (за текстом самої статті – «враховувати») як допоміжні, у тому числі і щодо витрат на професійну правничу допомогу, у разі заявлення клопотання про зменшення розміру таких витрат другою стороною.
У додатковій постанові Верховного Суду по справі №926/1795/18 від 24.12.2019 зазначається, що: «у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях,.. які суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям».
Аналізуючи положення про відшкодування судових витрат, можна також дійти висновку (проте неоднозначного), що з зазначених правил існують винятки (що також вказано у вищезгаданій постанові Верховного Суду у справі №922/445/19 від 03.10.2019), а саме:
1) суд може відмовити стороні у відшкодуванні судових витрат повністю або частково, якщо розмір судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами значно більший або значно менший від того, що був наданий у попередньому розрахунку судових витрат (якщо сторона не доведе необхідності таких дій);
2) у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Тлумачення слів «може» та «має право» у цій нормі наводить на думку, що у суду є процесуальна можливість перерозподілити судові витрати у таких випадках за власною ініціативою. Проте виникає питання: чи не є таке тлумачення дискримінаційним по відношенню до сторони, яка сплатила (або має сплатити) визначений договором розмір гонорару та має право на його відшкодування? Однозначно на це питання відповісти не можна, але, на наш погляд, встановлена законодавцем можливість саме для сторони оспорювати суму витрат на професійну правничу допомогу виключає право суду на таке оспорювання.
У контексті цього питання слід додати, що сторони не можуть бути обмежені у визначенні ціни послуг, що надаються адвокатами як професійна правнича допомога. Так, Верховний Суд у постанові по справі №826/2689/15 від 09.04.2019 р. вказав, що «чинним процесуальним законодавством не передбачено обов’язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.» Навпаки, інша сторона має доводити неспівмірність наданих послуг з їх ціною.
Слід додати, що питання відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу є вторинним по відношенню до основної суті спору, а суд має бути незалежним арбітром під час його вирішення. Тому слід враховувати, що саме сторони (та їх представники) наділені процесуальним правом для оспорювання суми заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, і виключно від їх бажання залежить реалізація цього права.
Таким чином, неоднозначність судової практики призводить до того, що учасник справи, сплативши адвокату гонорар за надані послуги, не може бути впевнений у тому, що судом буде у повному розмірі відшкодовано витрати, понесені на професійну правничу допомогу.
D. Остаточне заявлення розміру понесених судових витрат та отримання їх відшкодування від другої сторони
Процесуальним законодавством визначається, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Слід зазначити, що такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або впродовж п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів впродовж встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Із зазначених положень кодексів слід дійти висновку, що будь-які надані адвокатами послуги мають бути підтверджені наданими у встановлений строк відповідними доказами, проте, як вже було з’ясовано, такі докази не будуть слугувати панацеєю для суду.
У разі вирішення судом питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, яке задовольняє обидві сторони (розмір задоволеного відшкодування відповідає заявленому, а іншою стороною не подано клопотання про його зменшення), сторона-стягувач отримує в суді виконавчий документ та в порядку, передбаченому законодавством про виконавче провадження, стягує з другої сторони понесені витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу.