Перед бізнесом, який працює з міжнародними партнерами, рано чи пізно постає питання реєстрації компанії у іноземній юрисдикції. Таке рішення зумовлюють різні причини: від оптимізації оподаткування до зручності у налагодженні договірних відносин з контрагентами.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Особливо актуальним це питання є для бізнесу, який провадить діяльність повністю в онлайні. Пошуковий запит «найкраща юрисдикція для стартапу» є одним із найпопулярніших в сфері міжнародного корпоративного права. І значна кількість доступної інформації, яку вам запропонує інтернет, може створити враження, що питання вибору юрисдикції для реєстрації digital-бізнесу не є надто складним. Але це не так. Реєстрація компанії за кордоном вимагає ретельного дослідження низки питань.
Базові критерії під час вибору юрисдикції:
→ визначення специфіки та потреб конкретного проєкту;
→ з’ясування впливу податкового режиму юрисдикції на податковий статус засновника компанії в країні, резидентом якої він є;
→ пошук та вибір доступних платіжних рішень, які можна буде використати для функціонування компанії.
Зʼясування потреб проєкту
На перший погляд процес підбору юрисдикції для реєстрації компанії є доволі очевидним.
Наприклад, можна здійснити пошук і вибрати країну, яка надає максимально вигідні умови як з погляду вартості створення й утримання компанії, так і з погляду управління нею. Далі звернутись до місцевого реєстраційного агента, надати документи та за кілька днів отримати свідоцтво про реєстрацію.
Другий варіант ще простіший: порадитись зі знайомим, котрий запустив схожий вже функціонуючий бізнес, відтворити ті ж самі дії і теж зареєструвати компанію.
Зазвичай і перший, і другий способи завершуються успішно: засновник отримує реєстраційні документи, свідоцтво про реєстрацію компанії. Однак в перспективі постають проблеми, як-от: недостатня кількість коштів для утримання компанії на довгій дистанції, небажання контрагентів працювати з юрисдикцією, в якій зареєстрований стартап.
Річ у тім, що використання корпоративної моделі конкурента або знайомого рідко коли дає змогу врахувати особливості власного проєкту.
Зокрема, при провадженні діяльності, що потребує ліцензування, перелік юрисдикцій звужується до країн, в яких дозволено вести такий бізнес. Або потрібно враховувати, що для надання послуг на території ЄС доцільніше реєструвати компанію саме в цій юрисдикції, ніж, скажімо, в Гонконзі або Делавері, — і навпаки.
Вибір юрисдикції залежить від потреб проєкту, а не від реклами реєстраційного агента у Google. Необхідно враховувати специфіку бізнесу, ринок надання послуг, характеристику клієнтів.
Вплив податкового режиму
Зрозуміло, що під податковою оптимізацією більшість розуміє винайдення рішення, яке б дало змогу платити податки у мінімальному розмірі або юрисдикції, де можна не платити жодних корпоративних податків. Такі привабливі території дійсно існують, що дає змогу стартапам користуватись певними перевагами, якщо порівнювати з іншими, в тому числі європейськими юрисдикціями.
Але податковий режим популярної юрисдикції може лише на перший погляд видатись вигідним. В цілому діяльність Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та, зокрема, план BEPS, майже нівелюють переваги безподаткових або низькоподаткових юрисдикцій.
Так, наприклад, багато розвинених країн імплементували більшість положень BEPS та виконують правила ОЕСР, щоб уникнути розмивання бази оподаткування та унеможливити ухилення від сплати податків. І популярні ще кілька років тому Панама, Беліз, БВО, Сейшели сьогодні можуть бути використані лише після дуже ретельного аналізу впливу їхнього податкового режиму на податковий статус засновника офшорної компанії.
Так, велика кількість країн імплементували у власне податкове законодавство положення про CFC (controlled foreign companies). З погляду оподаткування ці правила загалом визначають обов’язок резидента сплатити корпоративний податок з доходу іноземної компанії, якщо:
→ компанія досягла встановленого рівня річного загального сукупного доходу;
→ більшість з доходів компанії є пасивними;
→ ефективний корпоративний податок у офшорній юрисдикції нижчий за визначену межу.
У положенні про CFC є й інші умови. Як наслідок замість того, щоб платити мінімальну кількість податків в іноземній юрисдикції, власник бізнесу змушений буде платити податок у країні, резидентом якої є, або ж у країні, звідки фактично здійснюється управління іноземною компанією.
При виборі іноземної юрисдикції з позицій оподаткування слід ретельно вивчити її актуальне законодавство, закони країни, резидентом якої є власник бізнесу, та конвенції, укладені між цими країнами (зокрема, про уникнення подвійного оподаткування або інший міжнародний договір, передбачений національним законодавством).
Підбір платіжних рішень
Очевидно, що діяльність будь-якої комерційної компанії потребує відкриття банківського рахунку. Без нього весь бізнес існуватиме лише в реєстрі юридичних осіб та установчих документах, бо не матиме реальної можливості отримувати прибуток.
З поширенням фінтех-рішень, зокрема з появою необанків, online платіжних рішень, EMI, поріг рівня доступу бізнесу до банківських рахунків суттєво зменшився. Сучасним компаніям не обов’язково відвідувати brick and mortar банк у країні реєстрації та здійснювати транзакцію за телефонним дзвінком його менеджеру. Кількість онлайн-платіжок невпинно зростає і надає цифровому бізнесу можливість дійсно бути digital та проводити фінансові операції повністю віддалено.
Однак із поширенням antimoney laundering практик, активної діяльності тієї ж ОЕСР, сучасні EMI перейняли більшість «звичок» фізичних банків. Скрупульозне вивчення документації клієнта та проведення KYC, ретельний аналіз усіх транзакцій, затребування всіх основних та додаткових документів про бізнес-відносини з клієнтами — з усім цим доводиться зіштовхуватись будь-якій компанії.
Необанки можуть відмовити у відкритті корпоративних рахунків стартапам, що зареєстровані у певних юрисдикціях, провадять діяльність, яку такий необанк вважатиме high risk, або мають засновників, котрі не пройдуть верифікацію в платіжному рішенні.
Компанія так і залишиться існувати на папері, якщо не зможе отримувати та здійснювати платежі. Саме тому перед вибором юрисдикції слід відібрати щонайменше 2—4 платіжні системи, які сприятливо поставляться до новоствореної компанії, її діяльності, власників та юрисдикції реєстрації.
Висновок
Проаналізовані у цій статті критерії є базовими й не охоплюють усього обсягу параметрів, які потрібно брати до уваги при реєстрації компанії. Під час юридичного оформлення діяльності стартапів юристи фонду NetSolid Investments серед інших параметрів надають велике значення місцевому рівню захисту прав інтелектуальної власності, легкості в розпорядженні корпоративними правами, можливості використання номінального сервісу та наявності економічного сабстенсу.
Разом з тим визначальними чинниками при виборі юрисдикції для реєстрації компанії за кордоном є:
1. Особливості діяльності бізнесу: сегмент та територія ринку надання послуг, необхідність отримання ліцензії, характеристика клієнтів.
2. Вплив податкового режиму потенційної юрисдикції на податковий статус власника компанії.
3. Доступність платіжних рішень, зокрема необанків.
Лише після детального аналізу цих та інших важливих параметрів можна зробити попередній висновок про доцільність реєстрації компанії в тій чи іншій юрисдикції. Остаточне рішення залежатиме й від інших умов, які є індивідуальними для кожного проєкту.