На початку серпня 2019 р. Президент України Володимир Зеленський здійснив офіційний візит до Турецької Республіки. По‑перше, він анонсував низку проєктів, присвячених економічним реформам. По‑друге, наголосив, що обсяги двосторонньої торгівлі за 2018 р. (понад 4 млрд доларів США) «не є межею нашого потенціалу». Таким чином, реалізація потужної програми українсько-турецького торговельно-економічного співробітництва повинна рухатися шляхом лібералізації відносин обох держав.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Позиція Президента в той же день була імплементована Протоколом про взаємовигідну науково-технічну співпрацю між Державним космічним агентством України та Національним космічним агентством Туреччини. В будь-якому випадку, залучення фахівців космічної та приладобудівної галузей до візиту Президента в Анкару виглядає позитивним знаком для вітчизняної науково-технічної сфери. Протокол про домовленості щодо мирного використання і вивчення космосу між офіційними Києвом та Анкарою є позитивним дзвіночком для колись потужного космічного потенціалу України.
Важливо, що протокол був підписаний у присутності двох президентів. З українського боку підписантом виступив посол України в Турецькій Республіці Андрій Сибіга. З боку Анкари свій підпис на документі поставив голова Національного космічного агентства Гюсеїм Йилдирим. Характерно, що турецькі науковці та інженери вбачають в Україні реального і потужного партнера, а не просто майданчик для експериментів. Однак ми повинні пам'ятати, що наша партнерська привабливість залежить виключно від нас самих…
Актуальний порядок денний у сфері науково-технічного співробітництва формується лише достатнім обсягом самоінвестування. Поза «державою у смартфоні» стратегічне планування української економіки мусить змиритися із засадничою тезою: «В усіх країнах світу фундаментальна наука є дотованою галуззю виробництва. Щоб теоретична наука давала практичні результати, вона повинна фінансуватися державою». Водночас достатня кількість самоінвестицій врешті-решт призводить до стрімкого злету промисловості.
Такі позитивні приклади вбачаємо в системі співробітництва між органами державної влади та науковими товариствами й університетами (часто приватними) Великобританії, Швеції, Данії, Німеччини, США, Індії, Китаю та Японії. Науково-промислові гіганти світу починали модернізацію та продовжують актуальну діджиталізацію економічного потенціалу шляхом інтеграції наукових розробок і державного інтересу. Лібералізація державних закупівель, грантова політика, стипендіальні програми й використання «світової інтелектуальної міграції» на свою користь дозволяють вказаним державам підтримувати достатній рівень політико-економічної гегемонії.
Методи та стратегії партнерства держави й науки
Алгоритм науково-технічного успіху часто зводиться до двох систем партнерства. Горизонтальне партнерство реалізується через взаємодію теоретичної (кабінетної) та практичної (промислово-виробничої) науки. Спрямовує цю взаємодію вся сукупність органів державної влади. Мабуть, саме це дописувачі впливового американського журналу «National Interest» вважають «справжнім політичним прагматизмом у сучасному світі». Вертикальне партнерство реалізується через фінансування теоретичних наукових проєктів державними грантовими програмами.
Провідні турецькі економісти неодноразово підкреслювали, що українська космічна галузь настільки конкурентоспроможна, що це викликає не лише подив, але й заздрощі з боку головних партнерів. Найголовніше, що можна почути від колег-науковців «по той бік моря»: «Живіть власним розумом! Будуйте те, чого бажаєте самі, а не те, що вам рекомендують».
Від себе можемо додати, що жити власним розумом ми зможемо тоді, коли уряд більше уваги почне приділяти кадровій підготовці нового покоління теоретиків і практиків. Наука, техніка, промислове виробництво — все це потребує кваліфікованих експертів, мислителів і робітників. Фактично, сьогодні ми маємо міцну опору в мережі науково-дослідних інститутів Національної академії наук України. Саме НАНУ сьогодні може стати гідним реципієнтом державних грантових програм, найголовнішим завданням яких є поновлення давньої традиції виховання висококваліфікованих кадрів стратегів-науковців та повсякденних трудівників.
Протягом останніх 3,5 років, що минули з моменту спроби чергового військового перевороту в Анкарі (15‑16.07.2016 р.), Академія наук Туреччини провела близько 10 наукових конференцій, круглих столів і симпозіумів, присвячених питанню партнерства науковців та державних владно-розпорядчих органів. Багато наукових заходів, що об'єднали інженерів, математиків, фізиків, кібернетиків та фахівців IT‑сфери, проведено за прямою вказівкою Президента Ердогана. Оскільки загальнонаціональний референдум 16.04.2017 р. суттєво розширив повноваження чинного Президента, його прямою конституційною відповідальністю стала «координація наукових розробок». Більшість програмних промов і статей Президента містять згадки про потребу Турецької Республіки в науковцях. Отже, сучасна Анкара є столицею спротиву феномену «роздержавлення» науки. Достатньо звернути увагу на підпорядкування Академії наук Туреччини секретаріату турецького прем'єр‑міністра (головою турецького уряду, за новою Конституцією 2017 р., є Президент).
Так чи інакше, але ми (українці й турки) мусимо координувати власні зусилля, протидіючи згубним тенденціям «роздержавлення» науки та «десцієнтизації» держав (тобто позбавлення державної політики наукових підвалин). Було б добре, якби Офіс Президента України звернув увагу на можливість створення спільного банку грантів, що могли б виділятися НАНУ та АНТ. Безумовною прерогативою для таких грантових програм має бути фінансування розвитку фізико-математичних і природничих наук. Висловлюємо припущення, що підписаний Протокол стане першою ластівкою на шляху до повномасштабного продуктивного діалогу науковців та інженерів обох країн.
Зона вільної торгівлі та чорноморський геополітичний проєкт
У 2020 р. офіційний Київ буде місцем проведення VIII Стратегічної ради високого рівня, де обговорюватиметься питання запровадження зони вільної торгівлі між Україною і Турецької Республікою. Зазначимо, що серпнева зустріч Зеленського та Ердогана майже повністю була присвячена торговельно-економічним перспективам. Президент Ердоган висловив надзвичайну зацікавленість в укладенні двосторонньої угоди про зону вільної торгівлі. Хоча лідери країн-сусідів звинувачують його в «османських» амбіціях і «неприхованому імперіалізмі», Україні вигідне зростання ролі Туреччини в чорноморському регіоні. Йдеться про формування спільної геополітичної лінії протистояння російській могутності та створення альтернативи для малоефективних інтеграційних проєктів на кшталт ГУАМ (Туреччина, між іншим, є країною-спостерігачем при ГУАМ).
Президент Ердоган не дарма оголосив, що товарообіг між Турецькою Республікою та Україною має досягти психологічної позначки в 10 млрд доларів США (замість наявних у 2018 р. 4 млрд доларів США). Формування зони вільної торгівлі, на фоні зростання грошового визначення товарообігу, повинно стимулювати політичне та ідеологічне гуртування України й Туреччини.
Під час зустрічі з журналістами Ердоган підкреслив: «Ми переглянули кроки, які маємо зробити на шляху розвитку торговельно-економічної співпраці. Нарешті настав час фіналізувати переговорний процес щодо укладення Угоди про вільну торгівлю, перемовини щодо якої тривають багато років». На глибоке переконання Ердогана, саме вільна торгівля між двома країнами надасть імпульс економічному розвитку наших відносин. Першими практичними кроками Ердоган визначив взаємні інвестиції у сфері будівництва доріг, реалізації «великих інфраструктурних проєктів».
Підкреслимо, що хоча більшість вітчизняних ЗМІ повідомляли про запрошення Президента Зеленського представникам турецького бізнесу інвестувати в українську інфраструктуру та АПК, але не секрет, що Ердоган також запросив українських підприємців «розбудовувати наше чорноморське партнерство».
Інтерес України на Турецькій землі?
Будівництво автодоріг та облаштування інших шляхів сполучення залишається актуальним для великої Турецької Республіки (територія складає 783 563 км2, напротивагу площі України 603 549 км2). Безперечно, ми могли б долучитися до формування цієї важливої гілки реставрованого Китайською Народною Республікою «Великого шовкового шляху ХХІ століття».
82‑мільйонна Туреччина (за оцінками грудня 2019 р.) стоїть перед нагальною потребою реструктуризації великих міських агломерацій (для прикладу, 15‑мільйонний Стамбул чи 5‑мільйонна Анкара) та відновлення аграрної промисловості в родючих районах Анатолії. Важливою сьогодні видається необхідність сполучення віддалених населених пунктів бунтівного Курдистану з центральною Туреччиною.
Українські підприємці, знані своєю безстрашністю, могли б допомогти турецьким колегам у сфері налагодження транспортних перевезень на Сході та Північному Сході країни, а також сприяти розвитку промисловості в регіонах, близьких до Месопотамії. Таким чином, ми випередили б потенційних європейських конкурентів, а також запобігли б потенційному зростанню російського торговельно-економічного інтересу до стратегічного Східно-Анатолійського регіону.
Скажімо, Україна протягом 2020‑х рр. цілком могла б домогтися реалізації власної продовольчої програми в межах Східної Туреччини. Для цього Уряд України має оголосити про свою чітку позицію щодо неприйняття сепаратних рухів усередині Курдистану, визнати невідворотність національного самовизначення турків-кіпріотів, а також підтримати офіційну Анкару в протистоянні з радикальними ісламістами та закордонними послідовниками Фетхюллаха Гюлена (особистого ворога Ердогана). Це буде послідовно, з огляду на чітку позицію вітчизняного уряду у справі невизнання злочинних дій РФ у Криму та на Донбасі, а також стане доброю відповіддю на послідовну інформаційну політику Турецької Республіки, яка засудила анексію Кримського півострова та надає надійний прихисток національно-визвольному руху кримських татар.
Якщо ми, українці, свідомі власного суверенітету і незалежності, то мусимо зрозуміти, що попереду нас чекає співпраця з багатьма активними гравцями європейської геополітики, що не обмежується функціонерами офіційного Брюсселя, американськими емісарами та кремлівським капіталом. Ми маємо дивитися «в корінь» і звернути свою увагу на зростання турецького політичного гіганта раніше, ніж це зроблять інші наші сусіди. Інакше припустимося чергової зовнішньополітичної помилки, яку навряд чи пробачать нащадки.
Гуманітарні проєкти, що потребують спільної уваги
Скептична позиція турецького наукового та експертного співтовариства щодо перспектив європейського економічного юніонізму пояснюється тривалим, але безперспективним рухом турецьких політиків у бік євроінтеграції. Зрештою, дуже жорстка позиція офіційної Анкари щодо організаторів спроби липневого перевороту 2016 р. призвела до геополітичного розриву між Туреччиною та Європейським Союзом. Для прикладу, у 2017 р. Туреччина позбулась безвізового режиму з країнами ЄС. Отже, 20‑річна боротьба за «розгляд турецької заявки на членство в ЄС» (подана у 1999 р.) завершилася катастрофічним падінням довіри турецьких громадян до Брюсселя.
Якщо в момент найбільшого розширення ЄС на Схід (2004 р.) євроінтеграції прагнули 75% населення Туреччини, то у 2019 р. цієї позиції дотримуються лише 20% (станом на грудень 2019 р.). При цьому пропонуємо враховувати надзвичайну динаміку зростання чисельності турецьких жителів. Перепис 2000 р. зафіксував майже 68 млн громадян, тоді як статистичні дані 2019 р. свідчать про понад 82 млн населення в Республіці. Це багато? Так, дуже багато. Україна зобов'язана скористатися турецькими демографічними успіхами якнайкраще. Наші ринкові правила та економічне законодавство мають бути сприятливими для чорноморського сусіда, що дозволить йому компенсувати втрати від європейських та американських санкцій.
Зрозуміло, що наш європейський курс сьогодні звучить непохитно. Однак політична мудрість завжди полягає в існуванні додаткових варіантів. Туреччина є найголовнішим партнером України в Чорноморському регіоні. Тому Туреччина залишається сьогодні нашим найперспективнішим геополітичним партнером поза ЄС. Нікому не болить так кримська трагедія, як туркам, які є найближчими етнічними та лінгвістичними родичами кримських татар. До того ж українсько-турецьке співробітництво може знайти нові ключі до вирішення демографічної кризи в середовищі наших автохтонних спільнот караїмів і гагаузів. З позиції геополітичної єдності, ми маємо вибудовувати свою політику щодо Гагаузької автономії у складі Молдови. Так само Україна сьогодні виступає єдиним перспективним провідником турецької економічної могутності в басейні річки Дунай. Надзвичайно складні відносини між Туреччиною та Грецією, Болгарією, Сербією можуть бути компенсовані зростанням значення України не лише у Центрально-Східній, але й у Південно-Східній Європі.