Події, що розпочалися з мирних протестів студентів київських вишів у листопаді 2013 року і на початку 2014го набули форми глобального протесту не лише в Києві, а й у багатьох областях України, безумовно, потребують своєї оцінки, зокрема з юридичної точки зору.
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Уже сьогодні можна казати про те, що кожною зі сторін протистояння були допущені порушення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). Однак найбільший суспільний резонанс викликали дії представників правоохоронних органів. Зокрема, йдеться про факт затримання студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. КарпенкаКарого та пред’явлення їм підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі – КК України) «Масові заворушення».
Цей випадок є досить показовим, оскільки порушення, що вчинялися під час затримання цих студентів, мали місце як при затриманні інших осіб у зв’язку з пред’явленням їм підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, так і при обранні для них міри запобіжного заходу. Якщо говорити про останні події, то «найпопулярнішим» злочином, у вчиненні якого підозрюють затриманих, є стаття 294 КК України.
Загальним тлом громадських протестів, які сьогодні узагальнюють назвою «Євромайдан», є порушення статті 11 Конвенції у частині права на свободу зібрань. У випадку затримання студентів – статті 5 Конвенції у частині права на свободу. Навколо цих маркерів і буде побудоване викладення матеріалу.
Питання свободи або, точніше, ті чи інші підходи до її визначення вже неодноразово були об’єктом рефлексії як філософів, так і юристів. Філософським доробком стала теза про те, що існує два різновиди свободи. Позитивна концепція свободи передбачає «свободу для» – свободу вести визначений спосіб життя. Негативний підхід, навпаки, зводиться до «свободи від» – від стороннього втручання, від перешкод у реалізації права. Цей дуалізм був перейнятий юристами і знайшов своє відображення у концепції позитивних та негативних обов’язків держави в контексті реалізації індивідами своїх прав, у тому числі встановлених Конвенцією. Закономірно, що, сприйнявши напрацьовані концепції філософів та юристів, Конвенція містить як позитивні права, що потребують активних дій з боку держави щодо їх реалізації, так і негативні, які розглядаються як права бути вільними від державного втручання. Зокрема зазначені концепти свободи поєднуються при реалізації права на свободу мирних зібрань.