14 вересня 2022, 13:11

Стамбульська конвенція: навіщо вона потрібна

Яна Рибак
Яна Рибак адвокат АО «Шкребець і партнери»

20.06.2022 Верховна Рада України ухвалила Закон України  «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами».


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Закон став частиною системи законодавчих актів, що регулюють питання протидії домашньому насиллю та наближення норм українського законодавства з цього питання до нормативно-правових актів Європейського Союзу.

Значущими в Україні нормативно-правовими актами, що регулюють такі правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 № 2229-VIII, постанова Кабінету Міністрів України «Питання Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року» від 24.02.2021 № 145 та постанова Кабінету Міністрів України «Про виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 25.10.2017 № 1106.

Реалізація ухваленого Закону буде спрямована на виконання міжнародних зобов’язань у сфері прав та основоположних свобод людини та інтересів осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі та домашнього насильства, а також забезпечуватиме гарантії захисту їхніх прав та надання їм допомоги.

Цілями Конвенції є:

«а) захист жінок від усіх форм насильства й недопущення, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок і домашнього насильства;

b) сприяння ліквідації всіх форм дискримінації стосовно жінок та заохочення дійсної рівності між жінками та чоловіками, у тому числі шляхом надання жінкам самостійності;

с) розробка всеосяжних рамок, політики та заходів для захисту всіх жертв насильства стосовно жінок і домашнього насильства та надання їм допомоги;

d) заохочення міжнародного співробітництва з метою ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства;

е) забезпечення підтримки та надання допомоги організаціям та правоохоронним органам в ефективному співробітництві для прийняття комплексного підходу до ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства» (ст. 1 Конвенції).

Одним з гострих питань, які виникли вже під час розгляду законопроєкту, стала недостатня кількість притулків для жертв домашнього насилля в Україні.

Конвенція (ст. 23) вимагає створення легкодоступних притулків у достатній кількості для надання можливості безпечного розміщення жертвам, особливо жінкам та їхнім дітям, та надання їм дієвої допомоги.

Станом на сьогодні, згідно з відомостями, розміщеними на сайті Національної соціальної сервісної служби України, створено лише 43 притулки, призначені для цілодобового на строк до 90 днів перебування таких осіб. Водночас безліч областей України взагалі не мають таких притулків: Донецька, Кіровоградська, Луганська, Сумська, Тернопільська, Херсонська та Чернігівська.

Така ситуація не може вважатися належним виконанням вимог Конвенції. Більше того, це жодним чином не співвідноситься з інформацією, повідомленою субʼєктом законодавчої ініціативи у пояснювальній записці про те, що ратифікація Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами не вимагатиме додаткових витрат з Державного бюджету України.

Недостатньо проголосити про своє приєднання до міжнародних норм у сфері запобігання домашньому насиллю, важливо забезпечити дієвий захист прав та інтересів постраждалих осіб.

Неможливо не погодитися з тим, що ратифікація Конвенції шляхом ухвалення відповідного Закону України сприятиме покращенню політичного іміджу нашої держави на міжнародній арені як країни, що дотримується взятих на себе зобов’язань у сфері захисту прав людини та основоположних свобод.

Проте ратифікація Конвенції відбулась не без заяв та застережень, викликаних, в тому числі, збройною агресією російської федерації.

Так, Україна заявила про те, що вона не гарантує виконання зобов’язань, передбачених Конвенцією, на тимчасово окупованих територіях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі до повного відновлення конституційного ладу України на цих територіях.

Окрім того, Україна не розглядає жодне з положень Конвенції як таке, що зобов’язує її до зміни Конституції України та Сімейного кодексу України, інших законів України щодо інститутів шлюбу, сім’ї та усиновлення, а також таке, що втручається в право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань.

Застереження стосується незастосування Україною пункту 2 статті 30 Конвенції до приведення національного законодавства у відповідність із зазначеними положеннями Конвенції.

Вищевказаний пункт 2 статті 30 Конвенції передбачає присудження належної державної компенсації тим, хто постраждав від тяжких тілесних ушкоджень або порушення здоров’я, настільки, наскільки шкода не покривається з інших джерел, як-от: правопорушником, страхуванням або державним медичним і соціальним забезпеченням.

Такі законодавчі норми в Україні наразі відсутні.

Особливе значення для правової системи України та можливості гарантування прав та інтересів постраждалих осіб, їх відновлення, має передбачена взаємна правова допомога в кримінальних справах, екстрадиція або виконання судових рішень у цивільних або кримінальних справах у разі надходження запиту від держави – учасниці Конвенції, з якою Україна не має договору про надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах, екстрадицію або виконання судових рішень у цивільних або кримінальних справах.

Таке положення дає змогу захистити не лише громадян України, які знаходяться на її території, але й тих із них, хто перебуває поза межами держави.

Хоча Стамбульська конвенція – це найбільш всеохоплююча міжнародна угода у сфері запобігання домашньому насильству, її прогресивне значення для України вже стало предметом критики, а електронна петиція 22/146508-еп, в якій пропонують денонсувати прийнятий Верховною Радою України Закон про ратифікацію Конвенції через «запровадження ідеології гендера», вже набрала необхідні 25 000 голосів.

Наголошую, що, ратифікувавши Стамбульську конвенцію, Україна заявила, що вона не розглядає жодне з положень Конвенції як таке, що зобов’язує її до зміни Конституції України та Сімейного кодексу України, інших законів України щодо інститутів шлюбу, сім’ї.

Тож норми Конвенції не створюють загрози усталеним суспільним поглядам на шлюб і сімʼю, та покликані захистити жертв домашнього насилля за будь-яких обставин та через будь-які ознаки.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати