З 1.05.2016 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств» (далі – Закон).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Метою прийняття Закону є створення сприятливих законодавчих, соціальних та економічних умов для забезпечення спрощеного порядку перетворення особистих селянських господарств у сімейні фермерські господарства. Тут очевидне бажання законодавця вивести з тіні діяльність особистих селянських господарств, легалізувати їх діяльність шляхом спрощення реєстрації та організації їх господарської діяльності.
Для реалізації свого наміру в Закон України «Про фермерське господарство» були внесені наступні зміни.
Найперше – це введення статусу сімейного фермерського господарства. Ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» було доповнено ч. 5 наступного змісту: «Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства за умови, що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім'ї, відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України».
Фермерське господарство без статусу юридичної особи може бути організоване фізичною особою-підприємцем самостійно (за умови використання праці членів сім’ї такого господарства) і також матиме статус сімейного фермерського господарства.
Тут постає перше запитання. У ст. 3 Сімейного кодексу України мова йде про осіб, які не лише спільно проживають і пов'язані спільним побутом, а також мають взаємні права та обов'язки. Загальновідомо, що чоловік та жінка, які разом проживають і ведуть спільний побут, вважаються сім’єю. Вводячи посилання на ст. 3 Сімейного кодексу, законодавець начебто забуває, що вже прописано в Законі України «Про фермерське господарство» та кого вже віднесено «для цілей цього Закону до членів сім'ї та родичів голови фермерського господарства». В майбутньому ця недоречність може призвести до плутанини при трактування положень Закону на практиці пересічними фермерами.
Наступним цікавим нововведенням Закону є те, що без статусу юридичної особи організовується фермерське господарство фізичною особою-підприємцем самостійно або на підставі договору про створення сімейного фермерського господарства спільно з членами власної сім’ї. Такий договір має бути обов’язково посвідчений нотаріально. Саме той член сім’ї, який зареєстрований як фізична особа-підприємець та визначений договором про створення сімейного фермерського господарства, є головою сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи.
Окрім загальновідомих умов у договорі обов’язково має бути зазначено порядок прийняття рішень та координації спільної діяльності членів господарства, правовий режим спільного майна членів господарства, порядок вступу до господарства й виходу з нього, а також інші положення, які не суперечать чинному законодавству.
Отже, логічним є те, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Порядок загальний як для реєстрації юридичних осіб, так і для фізичних осіб-підприємців, за однією важливою умовою: набуття громадянином України або кількома громадянами права власності чи користування земельною ділянкою.
Окремо варто зазначити щодо залучення сімейним фермерським господарством не членів сім’ї до виконання робіт у фермерському законодавстві. Закон передбачає залучення інших осіб до праці, але виключно для сезонних та окремих робіт, які природно прив'язані до діяльності господарства, а також потребують спеціальних умінь. Залучають до праці таких працівників, як і раніше, за трудовим контрактом. В цій частині жодних змін не відбулося. Але залишилося питання, чому законодавець не вирішив зробити все простіше та внести зміни до ст. 27 Закону України
До речі, під час прийняття Закону до нього вносилися непоодинокі правки, одна з них стосувалася права діяти від імені всіх учасників сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи будь-кого з його учасників, за умови, якщо інше не встановлено договором про створення. На мою думку, це не є правильним рішенням, що могло б призвести до непорозумінь в майбутньому. На щастя, в Законі чітко прописали, що від імені сімейного фермерського господарства може діяти виключно голова такого господарства або уповноважена ним особа. Але таке ставлення до прийняття важливих для суспільства законів свідчить не про серйозний підхід до вирішення суспільних питань, а лише про бажання законодавця збагатити бюджети всіх рівнів будь-яким способом.
Проте в законі так і залишилося невирішеним питання необхідності відповідної техніки для обробітку фермерським господарством власних земельних ділянок. Не дивлячись на те, що до ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» були внесені зміни, вони не є вичерпними.
Актуальність зазначеного зауваження підкреслює Постанова Вищого адміністративного суду України від 03.03.2016 р. №К/800/39149/15. Спір стосується відмови Головного управління Держземагентства у Житомирській області у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Суд першої та другої інстанцій визнав відмову протиправною.
Суд посилається на недотримання ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (в редакції, чинній до внесення змін Законом) та ст. 123 Земельного кодексу України через відсутність у клопотанні обґрунтування надання земельної ділянки великого розміру, не зазначення перспективи фермерського господарства, не наведення доказів наявності сільськогосподарської техніки та інших засобів обробітку землі такої великої площі, відмова Головного управління Держземагентства у Житомирській області у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою є обґрунтованою та правомірною.
Редакція ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», яка діяла на момент подання клопотання позивачем, дійсно передбачала обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. Однак у цій статті зовсім не йшла мова про надання таких доказів як наявність сільськогосподарської техніки для ведення фермерського господарства або інших засобів обробітку землі великої площі.
Постає питання, чи обов’язково мати техніку, якщо законом передбачено можливість залучення у разі виробничої потреби інших громадян за трудовим договором (контрактом), і нічого не забороняє залучити громадянина, у якого вже є необхідна техніка, чи навіть придбання її в майбутньому.
Проте такі судові рішення мають слугувати передумовою для чіткішого прописування в законах, які стосуються фермерського господарства, вимог до обґрунтування необхідності надання земельної ділянки. Оскільки, незважаючи на те, що ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» була змінена, це не гарантує полегшення процедури отримання земельних ділянок тим, хто бажає займатися сімейним фермерством.
З іншого боку, виникає питання, яким чином держава через відповідні органи буде забезпечувати те, що законодавець прописав у преамбулі Закону України «Про фермерське господарство», а саме: раціональне використання та охорону земель фермерських господарств. На мою думку, якщо для отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства достатньо звичайного клопотання без будь-якого бізнес-плану чи обґрунтування своїх подальших дій після отримання бажаної земельної ділянки для ведення фермерського господарства, то це теж викликає занепокоєння.
По-перше, створення сімейних фермерських господарств з метою виключно отримання податкового прибутку є невиправданим. По-друге, бажання вивести з тіні особисті селянські господарства шляхом введення нового статусу може не досягнути поставленої мети через ментальність українського народу. А якщо вже є бажання законодавця та самих громадян змінювати власний погляд і стиль ведення фермерських господарств, варто підходити до цього питання менш поверхнево та не забувати про обов’язкову потребу в захисті українських земель від самих користувачів та охочих бути користувачами.
Що ж до пропозицій, то наступним важливим кроком законодавця, вважаю, має бути запровадження вимоги щодо надання економічно доцільного обґрунтування для отримання на праві власності земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Звичайно, з включенням в останньому форс-мажорних випадків. А також передбачити відповідальність, у разі повного недосягнення зазначених в обґрунтуванні цілей. Окрім відповідальності, варто було б ввести й заохочення у випадку, навпаки, досягнення усіх поставлених перед сімейним фермерським господарством цілей. Першочергове запровадження було б можливим у деяких областях як пілотний проект з подальшим впровадженням на території всієї країни у разі свого виправдання.
Безперечно, такий механізм має бути всебічно відпрацьований та обговорений з головами фермерських господарств, що вже існують, оскільки практична сторона життя фермерів значно відрізняється від її теоретичного бачення законодавцем.