15 жовтня 2020, 15:10

Рефлексія на повідомлення про прийняття НААКУ Порядку контролю арбітражних керуючих

Олександр Бірюков
Олександр Бірюков д.ю.н., науковий радник Юридичної групи LCF, президент ГО «Всеукраїнська самоврядна організація фахівців конкурсного процесу»

Кілька днів тому в інтернеті було оприлюднено повідомлення про затвердження Порядку контролю Національною асоціацією арбітражних керуючих України діяльності арбітражних керуючих. Що найбільше здивувало у цій новині, так це те, що одним з перших документів, розроблених новоствореною саморегулівною організацією, стали правила здійснення контролю за діяльністю своїх членів. У зв’язку з цим виникло кілька запитань.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Перше: чи це було найголовнішою метою і першочерговим завданням створеної організації, про що всі її члени протягом майже року думали і нарешті врегулювали такий напрям діяльності спільного об’єднання професіоналів — контролювати самих себе?

Друге: чому члени професійної самоврядної організації вирішили здійснювати контроль шляхом у т.ч. розгляду скарг (звернень) учасників у справах про банкрутство? Зазвичай розгляд скарги передбачає реагування на конфліктну ситуацію., тож цікаво, які потенційні конфлікти вже ідентифікували розробники документа і які способи їх вирішення будуть задіяні Асоціацією?

Третє: чому способом розгляду скарги обрано саме проведення позапланових виїзних та невиїзних перевірок? Чи слід це розуміти так, що в Асоціації передбачені й планові перевірки? Виходить, крім існування системи перевірок (планових і позапланових), які може проводити уповноважений державний орган, члени Асоціації створили для себе ще одну додаткову систему перевірок з метою здійснення контролю? Здається, у законодавстві чітких приписів щодо цього не передбачено, а це може означати, що члени спільноти вважають такі форми спільної діяльності необхідними і найбільш дієвими для розвитку професії.

Четверте: чому до проведення перевірок членами комісії можуть бути залучені тільки члени органів управління Асоціації арбітражних керуючих, а не передбачається, наприклад, запрошувати найбільш фахових, професійних членів організації, які не займають виборні посади? Тут можна уявити ризик можливості використання адміністративного впливу. Одна річ, коли один чи кілька членів спільноти арбітражних керуючих вирішать, що їх колега порушив встановлені норми і правила, а друга — коли це роблять керівники.

П’яте: чому, коли розробляється якась адміністративна процедура, не передбачають право на оскарження такого рішення для цілей досудового врегулювання конфлікту? Якщо б це робив державний орган, це здається зрозумілим — зазвичай не існує бажання передбачати таку окрему процедуру і навіть саму можливість відповідати, але коли це не робить сама професійна спільнота у межах реалізації функцій самоврядування, це може означати або помилку, або умисне створення неефективної системи. До речі, оскарження рішень у межах організації є необхідним елементом ефективних адміністративних процедур. Нагадаємо, вже кілька років поспіль уся професійна спільнота обговорює схожий негативний досвід у професії виконавців, і лунали заклики не робити помилок у процесі розбудови професії арбітражних керуючих.

Шосте: чи має бути розгляд скарг однією з функцій Національної асоціації арбітражних керуючих? А якщо взяти до уваги платність такої послуги, постає інше принципове запитання: як це узгоджується зі статусом саморегулівної організації, визначеним законом? Навіть якщо уявити, що розрахунок кошторису ґрунтуватиметься на визначенні прямих витрат, рівно все одно це може бути розцінене як бар’єр для громадян щодо доступу до такої послуги. Разом з тим, слід погодитись, що таку плату не будуть справляти члени спільноти, якщо скаргу ініціює арбітражний керуючий. Вартість такої послуги має входити до складу членського внеску в НААКУ — член організації вже оплатив усі послуги установи, яку він утримує.

У зв’язку з прийняттям зазначеного Порядку можуть виникати й інші запитання, що виходять за межі законодавства про банкрутство. Так, якщо допускається розгляд скарги учасника у справі про банкрутство, важливо розуміти наслідки для учасників правових відносин — чи це буде вважатись формою впливу на хід розгляду судової справи? Якщо розгляд скарги впливатиме на зміну правового стану арбітражного керуючого як учасника у справі про банкрутство, як на це має реагувати суд? Відповідно до правил розгляду справи про банкрутство, всі рішення у межах порушеного провадження приймає суддя, у т.ч. розглядає скарги учасників судового процесу. Чи може Асоціація ініціювати позбавлення чи призупинення зайняття професійною діяльністю свого члена, і як можливе позитивне рішення за таким клопотанням має сприйняти суддя, який призначив відповідну особу виконувати передбачені законом повноваження у судовому провадженні, яке від веде за правилами процесуального закону? Чи може це кваліфікуватись як втручання у діяльність органу судової влади? Може, і ні, але це може бути предметом окремого вивчення судом за зверненням, наприклад, учасника у судовій справі. А може, у когось виникне підозра щодо того, що розгляд скарги учасника судового процесу на дії іншого учасника провадження у справі про банкрутство — арбітражного керуючого є одним із способів контролю судової влади?

У цьому контексті також було б доречно зробити застереження. У згаданому Порядку йдеться про те, що проведення перевірки за анонімними скаргами не здійснюється. Здається, це дещо входить у суперечку з чинним законодавством щодо викривачів. Може, особа хоче повідомити про корупційне правопорушення, тоді чому НААКУ, яка бере на себе обов’язок проводити перевірку можливих фактів порушення антикорупційного законодавства учасниками судового процесу і надає такі послуги суспільству, відмовляється внести свій внесок у викриття можливого злочину?

У зв’язку з прийняттям Порядку виникає ще одне запитання юридичного характеру. Якщо члени самоврядної організації визнали можливість розглядати скарги будь-якого громадянина України, у т.ч. іноземців-учасників справ про банкрутство, прийняття обов’язкових для потенційно кожного громадянина правил має ознаки нормативно-правового акта. Якщо так, то для надання законної сили документу, який видається прямо не уповноваженим на це державним органом, існують певні законодавчі вимоги і окрема процедура (якщо таке взагалі можливо).

Для читача може залишитись без відповіді головне запитання: у чому сенс такого документа? Чи дійсно арбітражні керуючі об’єднались для того, щоб самих себе перевіряти з метою притягнення до відповідальності і, зрештою, покарання? Зауважимо той факт, що об’єднання арбітражних керуючих відбулось на підставі закону і не є, по суті, добровільним, не має принципового значення — це професійне об’єднання представників професії, що мало б на меті забезпечити організацію своєї діяльності на засадах самоврядування, інакше кажучи, без будь-якого втручання з боку будь-кого, або, щонайменше, максимально зменшити такий вплив. Дійсно, коли б це відбувалось на підставі добровільного членства, ситуація була би кардинально іншою.

Сподіваюсь, для більшості представників професії запитання, чи було метою об’єднання представників професії створення ще одного контролюючого органу, залишається риторичним, всі розуміють, що ні. А насамкінець зазначимо: це висловлення особистої точки зору не слід вважати критикою перших кроків новоствореної організації за відсутності чітких норм закону, воно може бути використане для подальшої дискусії.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати