18 січня 2021, 15:59

Продовження конституційної кризи: чого очікувати від оспорювання конституційності «зеленого» тарифу

Опубліковано в №1 (731)

Ольга Городнюк
Ольга Городнюк «Everlegal» юрист

У липні 2020 р. 47 депутатів звернулись до Конституційного Суду України з конституційним поданням, у якому просять КСУ визнати неконституційними положення законодавства, якими було запроваджено «зелений» тариф, надано гарантію стабільності порядку стимулювання виробників станом на дату введення об'єкта альтернативної енергетики в експлуатацію, а також встановлення надбавки за використання обладнання українського виробництва.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Основними підставами (аргументами) для визнання неконституційними оспорюваних положень народні депутати вважають наступні:

1) при прийнятті оспорюваних положень Верховна Рада України діяла поза межами повноважень та всупереч принципу поділу влади;

2) законодавчим закріпленням оспорюваних положень ВРУ порушила:

  • право власності українського народу та принцип соціальної спрямованості економіки;
  • конституційну вимогу щодо збалансованості державного бюджету;

3) законодавче закріплення оспорюваних положень порушує обов'язок держави забезпечити конкуренцію у підприємницькій діяльності.

Положення законодавства, які народні депутати намагаються оскаржити, були впроваджені для імплементації директиви 2009/28 на виконання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Незрозуміло, з якою метою народні депутати намагаються визнати «зелений» тариф неконституційним після 10 років його функціонування. Тим більше, що спроба оскаржити конституційність «зеленого» тарифу є абсолютно безпідставною. Нижче розберемо ключові аргументи, вказані у поданні.

ВРУ не виходила за межі повноважень шляхом прийняття законодавства щодо «зелених» тарифів

У конституцій ному поданні зазначається, що ВРУ встановила механізм розрахунку «зеленого» тарифу та надбавки за використання обладнання українського виробництва всупереч принципу поділу влади. На переконання авторів подання, встановлення засад цінової політики належить до повноважень ВРУ, але проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики — до повноважень КМУ. Для прикладу нардепи посилаються на рішення КСУ №2-рп/99. У ньому КСУ дійшов висновку, що ВРУ порушила принцип поділу влади шляхом прийняття закону про заборону підвищення цін і тарифів на житлово- комунальні послуги та послуги громадського транспорту.

Народні депутати намагаються безпідставно змістити сферу регулювання «зеленого» тарифу до підзаконних актів. Але ж «зелений» тариф — це не просто виражений у грошовій формі еквівалент одиниці електроенергії (вартість за кВт/ год). Перш за все, це механізм стимулювання, спрямований на залучення інвестицій у альтернативну енергетику, тому його встановлення не належить до повноважень КМУ. Натомість визначення засад цінової політики як складової внутрішньої політики належить до повноважень ВРУ.

У будь-якому разі у рішенні КСУ від 2 березня 1999 р. №2-рп/99, на яке посилаються народні депутати, КСУ вказує, що ВРУ може приймати закони, які «регулюють інші питання, вирішення яких відповідно до Конституції України не належить до повноважень інших органів державної влади або органів місцевого самоврядування».

Отже, ВРУ є єдиним органом у системі державних органів України, який має достатньо повноважень, аби визначити порядок регулювання «зеленого» тарифу.

ВРУ не порушувала право власності українського народу

А також принцип соціальної спрямованості економіки та конституційні вимоги щодо збалансованості державного бюджету.

Народні депутати стверджують, що законодавчо закріпивши розміри та механізм застосування «зеленого» тарифу, ВРУ порушила право власності українського народу, принцип соціальної спрямованості економіки, а також конституційну вимогу щодо збалансованості державного бюджету. У поданні зазначається, що «зелені» тарифи є надвисокими і шкодять економіці України, адже державні органи здійснюють невиправдані видатки на сплату за «зеленим» тарифом за рахунок власності українського народу.

Ці твердження не відповідають дійсності. Перш за все, до впровадження «зеленого» тарифу ринок ВДЕ не був розвинений взагалі, адже цей бізнес не був рентабельний. Зрозуміло, що розвиток такої сфери потребує субсидування з боку держави. Попередня підтримка бізнес-проєктів зеленої енергетики — це нормальна практика у багатьох розвинених країнах світу. Відповідно, певний час до налагодження процесів та досягнення стабільних показників держава працюватиме «в мінус», аби надалі ринок ВДЕ розвивався сам на конкурентних засадах.

«Зелений» тариф — це не просто вигадана державою цифра. На момент законодавчого закріплення його розміри визначались відповідно до показника LCOE (приведена вартість електричної енергії). Така вартість враховувала наступні чинники:

1) капітальні витрати на будівництво,

2) операційні витрати,

3) КВВП (коефіцієнт використання встановленої потужності),

4) WACC (серед ньозважена вартість капіталу) 

5) строк експлуатації обладнання.

Розміри «зеленого» тарифу були не надвисокими, а рівно такими, які могли б зробити бізнес у сфері ВДЕ в Україні рентабельним.

Ще одним аргументом народні депутати називають порушення конституційної вимоги щодо збалансованості державного бюджету, зміст якої було розтлумачено у рішенні КСУ від 27 листопада 2008 р. №26-рп/2008. З посиланням на це рішення народні депутати стверджують, що «зелений» тариф порушує рівномірне співвідношення між доходною та видатковою частинами бюджету.

Проте «зелений» тариф фінансується не з коштів бюджету, а з прибутку ДП «Гарантований покупець» за надання послуг на ринку ВДЕ та тарифу на передачу. Народні депутати зручно пропустили той факт, що доходна частина бюджету формується також з податкових надходжень. Сума податкових надходжень від виробників ВДЕ у 2019 р. становить 19,77 млрд грн, а за останні 10 років (2009–2019 рр.) — 93,62 млрд грн (відповідно до листа Державної податкової служби України від 27 березня 2020 р. №259/2/99-00-06-02-02-02). Для порівняння, сума податкових надходжень від ТЕС та ТЕЦ за 2019 р. становить 6,54 млрд грн, а за останні 10 років (2009–2019 рр.) — 48,24 млрд грн.

Наостанок, не варто забувати про основні цілі альтернативної енергетики, які мають, зокрема, соціальне спрямування — збереження навколишнього середовища, зменшення ризиків негативного впливу змін клімату на життя та здоров'я людей, сільське господарство, декарбонізація тощо. «Зелений» тариф дозволяє заохочувати розвиток ринку альтеративної енергетики і досягати поставлених цілей.

Зважаючи на зазначене, твердження, що «зелений» тариф порушує право власності українського народу, принцип соціальної спрямованості економіки та конституційну вимогу щодо збалансованості державного бюджету, є фундаментально неправильними.

Держава не порушила обов'язок забезпечити конкуренцію

Народні депутати стверджують, що держава порушила обов'язок забезпечити конкуренцію у підприємницькій діяльності, адже виробники електроенергії за «зеленим» тарифом не здобувають переваги перед споживачами за рахунок власних досягнень, а отримують фіксований «зелений» тариф, що дає їм перевагу над виробниками електроенергії з традиційних джерел.

Зараз конкуренція на ринку ВДЕ у її класичному розумінні не існує, адже виробники ВДЕ не пропонують електроенергію кінцевому споживачу. ДП «Гарантований покупець» зобов'язане купувати усю електроенергію, вироблену виробниками ВДЕ, за встановленим «зеленим» тарифом. Проте це не є порушенням обов'язку забезпечити конкуренцію. Це пояснюється тим, що «зелений» тариф був запроваджений як система стимулювання розвитку альтернативної енергетики, аби позбавити Україну залежності від традиційних джерел енергії.

Як зазначалось раніше, до запровадження «зеленого» тарифу традиційна енергетика витісняла ринок ВДЕ і мала фактично монопольне становище на ринку. «Зелений» тариф став тією ін'єкцією, що лікує монополізований ринок за рахунок залучення нових сильних гравців. Такі дії передбачали, що деякий час держава надає певні гарантії та пільги без створення конкурентного середовища, пізніше сфера розвивається і стає стабільною, і лише після цього кожен гравець на ринку конкурує з іншими учасниками.

Додатково народні депутати стверджують, що законодавство щодо «зеленого» тарифу встановлює нерівні умови отримання такого тарифу навіть серед виробників ВДЕ. У поданні цей аргумент пояснюється тим, що розмір «зеленого» тарифу залежить від виду об'єкта енергетики, дати його введення в експлуатацію та потужності.

Таке положення необґрунтоване. Кошти, які витрачаються для будівництва та функціонування об'єктів електроенергетики різних видів, різної потужності та різного часу введення в експлуатацію, суттєво відрізняються. «Зелений» тариф, відповідно, відрізняється в залежності від таких показників. Як вже було сказано, «зелений» тариф розраховувався на підставі показника LCOE у розмірі, який дозволив бізнесу в сфері ВДЕ в Україні бути рентабельним.

Потенційні наслідки визнання «зеленого» тарифу неконституційним

Якщо, попри усю необґрунтованість конституційного подання, КСУ визнає «зелений» тариф неконституційним, це матиме істотні негативні наслідки.

Першим і найбільш очевидним стане втрата інвестиційної привабливості України (зокрема, ринку ВДЕ). На неї впливають різноманітні економічні, юридичні, політичні, технологічні, географічні, інфраструктурні фактори, що дозволяють інвестору отримати перевагу перед конкурентами, а також визначають можливість країни залучати нові інвестиції та захищати вже залучені. Погіршення інвестиційного клімату є логічним наслідком того, що держава порушує стабільні умови функціонування ринку, встановлює непередбачувані правила та не дотримується гарантій, наданих інвесторам.

По-друге, у разі визнання «зелених» тарифів неконституційними постраждають як виробники електроенергії з ВДЕ, так і їхні кредитори. Суттєву частину фінансування об'єктів електроенергетики ВДЕ становило боргове фінансування від українських та іноземних банків, а також міжнародних фінансових організацій. В результаті визнання «зелених» тарифів неконституційними виробники ВДЕ не зможуть виконувати свої зобов'язання за договорами, зокрема повертати кошти та сплачувати відсотки. Крім того, у якості забезпечення виробники ВДЕ часто надавали станції в іпотеку. Внаслідок звернення стягнення на них виробник втратить свій бізнес, а кредитор отримає об'єкт, доля якого залишиться під сумнівом у зв'язку з нестабільністю ринку.

Третім негативним наслідком є втрати держави внаслідок міжнародних арбітражів. У разі визнання «зелених» тарифів неконституційними є ризик звернення інвесторів до міжнародних арбітражів за захистом порушених прав. Внаслідок прийняття рішення на користь інвестора Україна буде змушена сплатити інвесторам кошти, які у іншому випадку могли б бути спрямовані на розвиток країни.

Висновок

Підсумовуючи, слід визнати, що аргументація народних депутатів у конституційному поданні є безпідставною:

  • прийняття законодавства щодо запровадження «зелених» тарифів належить до компетенції ВРУ;
  • впровадження «зелених» тарифів не порушує збалансованість бюджету та в жодному разі не порушує право власності українського народу та принцип соціальної спрямованості економіки;
  • держава не порушила обов'язок забезпечити конкуренцію, впроваджуючи «зелені» тарифи.

Важливо, що визнання «зелених» тарифів неконституційними матиме суттєві негативні наслідки. Це, зокрема:

  • втрата Україною інвестиційної привабливості;
  • завдання шкоди виробникам ВДЕ та їхнім кредиторам;
  • значні витрати України на компенсації внаслідок міжнародних арбітражів замість використання цих коштів на розвиток країни.
0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати