Глобалізаційні та інтеграційні процеси, які відбуваються в усьому світі загалом та в Україні зокрема, призводять до пожвавлення господарських, цивільних і трудових відносин. Внаслідок цього загострюється питання вирішення конфліктів і спорів, у тому числі в судовому порядку. Хоча наразі немає офіційної статистики, адвокати спостерігають тенденцію до збільшення кількості судових рішень, які передбачають або стягнення коштів з боржника-нерезидента, або передачу майна (прав на майно), яке фізично знаходиться на території іноземної країни.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Судові справи з іноземним елементом зазвичай складні та тривалі, пов'язані з необхідністю залучення перекладачів, апостилювання документів, звернення до уповноважених органів іноземної держави для надання інформації. Щоб отримати рішення, доводиться залучати значну кількість фінансових, трудових і часових ресурсів. Однак навіть рішення про задоволення позовних вимог не гарантує реального захисту права, адже його ще необхідно виконати. Водночас потрібно бути готовим до того, що ресурси, необхідні для виконання рішення українського суду за кордоном, можуть значно перевищувати судові витрати позивача, понесені ним для вирішення спору.
Успіх та затратність виконання рішення українського суду залежить від багатьох чинників. Однак, насамперед, це питання лежить у площині міжнародного публічного права та визначається наявністю чи відсутністю міжнародного договору про взаємне визнання і виконання судових рішень. Без перебільшення, можна сказати, що проблема виконання рішень українських судів за кордоном — це питання зовнішніх (передусім, дипломатичних) відносин.
Міжнародні договори про взаємне визнання та виконання судових рішень існують між Україною та Китайською Народною Республікою, Монголією, Грузією, Молдовою, Польщею, Литвою, Естонією, Латвією та ін. Ці договори встановлюють порядок подання заяви про визнання і виконання рішення українського суду.
Зокрема, Договором про правову допомогу між Україною та Китайською Народною Республікою встановлено, що визнанню і виконанню підлягають такі судові рішення українських судів: вироки щодо відшкодування збитків у кримінальній справі, рішення, ухвали, постанови, мирові угоди, затверджені судом з цивільної справи, рішення та ухвали господарських судів.
Порядок визнання рішення українського суду в Китайській Народній Республіці передбачає подання відповідного клопотання до суду, який прийняв рішення. До клопотання додається засвідчена судом копія судового рішення та довідка, яка підтверджує невиконання судового рішення на території України, яким засвідчується, що стороні, яка не взяла участь у процесі, у встановленому законом порядку було вручено повістку до суду, а у випадку її недієздатності — що у неї був незалежний представник. Також додається засвідчений переклад китайською мовою клопотання і доданих документів.
Вітчизняний суд передає клопотання заявника про визнання судового рішення до Міністерства юстиції України, Верховного суду або Генеральної прокуратури України. Останні пересилають передане їм клопотання до Міністерства юстиції КНР, Верховного Суду КНР або Верховної Народної прокуратури КНР, а вони пересилають клопотання до національного суду. Водночас, якщо місцем проживання або місцем перебування заявника є Китайська Народна Республіка, клопотання може бути спрямоване безпосередньо до її суду. Компетентна установа, до якої звернене клопотання, не може перевіряти правильність рішення українського суду відповідно до суті справи. Після визнання судового рішення воно набуває на території Китайської Народної Республіки такої ж юридичної сили, як і рішення, прийняті національними судами, та підлягає виконанню в тому ж порядку.
Згідно з Договором між Україною та Республікою Македонія про правову допомогу в цивільних справах, для визнання рішення українського суду також потрібно підготувати відповідне клопотання. Однак таке клопотання подається безпосередньо Міністерству юстиції Республіки Македонія. До клопотання додаються такі документи: завірене належним чином рішення з підтвердженням суду, що рішення набрало чинності; підтвердження, що відповідач, який не брав участі у процесі, був належним чином та вчасно повідомлений про розгляд справи; якщо відповідач на час розгляду справи був недієздатним або обмежено дієздатним, то має бути додане підтвердження, що він був належним чином представлений у суді; підтвердження того, що учаснику, проти якого постановлено рішення, була вручена копія зазначеного рішення разом з повідомленням про порядок оскарження рішення; завірений переклад македонською мовою клопотання про визнання і дозвіл виконання рішення та доданих документів. Міністерство юстиції Республіки Македонія передає рішення українського суду національному суду. Останній може розглядати всі питання, пов'язані з виконанням рішення. Також він має можливість, якщо вважатиме це за доцільне, заслухати учасників справи.
Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписана між Україною, Республікою Білорусь, Республікою Молдова, Республікою Вірменія, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Киргизькою Республікою, Туркменістаном та Республікою Узбекистан передбачає аналогічний порядок взаємного визнання і виконання судових рішень. Згідно зі ст. 13 цієї Конвенції, клопотання та пакет документів повинні бути належним чином засвідчені судом і перекладені мовою країни, в якій здійснюватиметься виконання, або російською мовою. Клопотання має бути подане або через Міністерство юстиції України, яке виконує функції центрального органу України щодо виконання Конвенції, або безпосередньо до компетентного суду держави, де необхідно виконати рішення. В останньому випадку клопотання подається через суд, який виніс рішення.
Існують також спеціальні договори про взаємне визнання окремих вузьких категорій судових рішень (насамперед, у сімейній сфері). Серед універсальних багатосторонніх договорів у сімейній сфері, які містять положення щодо визнання та виконання, можна виділити такі документи: Конвенція про визнання і виконання рішень стосовно зобов'язань про утримання, Конвенція про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання і співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей. Учасниками зазначених міжнародних договорів є понад 50 держав.
Таким чином, порядок виконання рішення українського суду на території держав, з якими Україна уклала договір про взаємне визнання і виконання судових рішень, є визначеним та прогнозованим. Зовсім інша ситуація з виконанням судових рішень у тих юрисдикціях, з державами яких в України немає відповідних договорів.
Якщо договірна база стосовно визнання та виконання рішень між державами відсутня, застосуванню підлягає принцип взаємності. Цей принцип означає, що суди іноземної держави визнають та надають дозвіл на виконання судових рішень України «у відповідь» на визнання та виконання судами України рішень судів цієї держави. Вважається, що взаємність існує, допоки не доведено зворотного. Особливо актуальною взаємність стає у разі винесення рішень у таких країнах як США, Федеративна Республіка Німеччина, Канада, Аргентина, Бразилія, Швеція, з якими не укладено договорів про взаємне визнання рішень. Враховуючи, що у вітчизняній судовій практиці існують приклади визнання рішень судів цих держав, це є аргументом для визнання рішень українських судів.
У контексті питання виконання рішень українських судів у державах, з якими в України немає договору про взаємне визнання та виконання рішень, варто окремо згадати Велику Британію. У цій країні позиція щодо визнання рішень іноземних судів сформувалася з огляду на позицію у справі Адамса проти Кейп Індастріс Піс.
Згідно з прецедентним правом, для визнання рішення іноземного суду, ухваленого в державі, з якою немає відповідного міжнародного договору, необхідно звернутися до суду Великобританії з позовом для перегляду справи. Такий перегляд є формальним. Рішення іноземного суду сприймається як вагомий доказ. За результатами розгляду, який є доволі швидким, британський суд підсумовує обставини та висновки, винесені в рішенні іноземним судом.
У ключі Європейської інтеграції України доцільно сказати про підхід до визнання та виконання судових рішень, що сформувався в Європейському союзі. В ЄС було прийнято декілька директив Європейського парламенту та ради, останнім з яких є Регламент №1215/2012, що передбачає виконання рішень, прийнятих судами держав-членів ЄС. Відповідно до цього Регламенту, для виконання рішення, яке набрало чинності в одній з країн ЄС, потрібно звернутися безпосередньо до органів примусового виконання в тій країні ЄС, де боржник має активи. Жодної додаткової процедури визнання не передбачається.
Окрім того, варто зазначити про безперспективність виконання рішення українського суду на території таких «невизнаних» держав як Південна Осетія, Абхазія, Придністров'я та ін. Наприклад, «місцева влада» Придністров'я принципово не допустить виконання судового рішення країни, яка не визнала її державність. Водночас Республіка Молдова, з якою в України налагоджені дипломатичні зв'язки, немає реальної влади на відповідній території.
Таким чином, виконання рішень українських судів в іноземних країнах залежить від наявності між Україною та цією іноземною державою міжнародного договору про взаємне визнання і виконання судових рішень. При цьому відсутність відповідного міжнародного договору зазвичай не означає, що витрата ресурсів на суд в Україні була марною. За рідкісними винятками можна очікувати, що навіть у разі нового розгляду спору на території іншої держави судове рішення українського суду, яке набрало чинності, вважатиметься вагомим доказом у новому процесі в іноземній юрисдикції. У такому випадку особливого значення набуває відповідність судового рішення публічному порядку і тлумаченню принципу справедливості, прийнятому у відповідній іноземній юрисдикції.