Незважаючи на те, що інститут приватного виконання в Україні існує вже 2 роки та за цей час встиг продемонструвати високі стандарти якості реалізації судових рішень, для більшості пересічних громадян і навіть для багатьох фахових юристів він залишається «новим» та незвіданим.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Приблизно 7 років тому, працюючи над науковою роботою, присвяченою виконанню судових рішень в Україні, я почав досліджувати досвід іноземних країн в частині делегування владних повноважень з примусового виконання рішень юрисдикційних органів суб'єктам незалежної професійної діяльності. На той час я працював державним виконавцем. Стан виконання рішень в Україні та соціальне становище державних виконавців мене пригнічувало і переконувало в тому, що наявна модель є хибною та потребує докорінної модернізації. Саме вивчення світового досвіду дозволило сформувати власне бачення шляхів реформування безнадійного механізму і до найменших дрібниць змоделювати концепції здійснення діяльності майбутніми приватними виконавцями. Після «провалу» Міністерством юстиції мого іспиту, я зайнявся розвитком діяльності тих, кому все ж таки вдалося здобути статус приватного виконавця.
Специфіка діяльності
Діяльність приватних виконавців є надзвичайно специфічною, з огляду на статус її суб'єктів, який можна порівняти лише зі статусом приватних нотаріусів. До того ж діяльність приватного виконавця обтяжується тим, що постійно перебуває на вістрі протистояння інтересів, тобто в зоні конфлікту.