Вже з наступного місяця представництво виключно через адвоката відбуватиметься й в судах апеляційної інстанції. Поруч із запровадженою монополією адвокатури, про яку вже було достатньо сказано протягом останнього року, в нових редакціях процесуальних кодексів з’явився раніше невідомий для процесуального законодавства термін «самопредставництво». На відміну від терміну, це явище не є новим, адже сторона спору в Україні завжди могла особисто брати участь у цивільній справі. Оскільки законодавець посилається на запровадження європейського досвіду в нових редакціях процесуальних кодексів, хотілося б мати уявлення про правила представництва в судах країн Європи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Варто звернути увагу, що у новій редакції ЦПК України самопредставництво йде паралельно з представництвом через адвоката. Тобто перше не виключає друге і навпаки. Однак у країнах Європи правила представництва в судовому процесі жорсткіші: в деяких випадках представництво в суді через адвоката є не лише обов'язковим, але й виключним. В деяких країнах сторона спору зовсім не має процесуальних прав, якщо не представлена адвокатом.
Альтернативою судовим процесам з обов'язковим представництвом є процеси, в яких особи можуть брати участь без залучення адвоката. Найбільш поширеною правовою термінологією для такого явища є «представництво per se», за яким особа сама себе представляє в судовому процесі. Такий підхід є типовим для систем англосаксонської правової сім’ї та для країн Північної Європи. Він має романтичний відтінок, ґрунтуючись на твердженні, що кожна особа повинна нести за себе відповідальність у будь-яких життєвих обставинах, в яких вона опиняється.
Натомість правові системи країн Континентальної Європи розглядають обов’язкову участь у процесі фахового представника як передумову ефективного судочинства, успіху особи в судовому процесі та, як наслідок, справедливості судочинства.
Нижче ми проведемо короткий огляд правил представництва в судах країн Європи та дізнаємося, чий досвід перейняли в Україні.
Представництво per se в країнах континентальної Європи
Римська система права, яка є основою багатьох європейських правових систем, вважає обов’язкове юридичне представництво в цивільному судочинстві необхідним для організованого судового провадження та справедливого процесу для сторін.
Німецький цивільний процесуальний кодекс передбачає, що в деяких випадках сторона цивільної справи повинна бути представлена юристом, який є членом спілки адвокатів, а в інших випадках сторона має право діяти самостійно. Чи має позивач бути представлений адвокатом у судовому засіданні – залежить від юрисдикції суду та суми позову. Представництво адвоката є обов’язковим для розгляду цивільних та господарських справ у регіональних судах (які фактично є судами апеляційної інстанції). Регіональні суди також мають юрисдикцію над справами, сума позову в яких перевищує 5 тис. євро. Представництво може здійснюватися лише адвокатом, а це означає, що німецькі адвокати мають монопольне становище у цьому виді провадження. Тому якщо сторона спору з’являється без адвоката на судове засідання, в якому законом передбачене обов’язкове представництво, їй не дозволяється самостійно вчиняти жодних процесуальних дій, а ця сторона вважається такою, що не з’явилася на засідання. Без звернення до адвоката можна подати позов лише до місцевого суду. Оскільки справи, що розглядаються судами першої інстанції, як правило, є досить простими, головуючому судді вистачає процесуальних повноважень, щоб вирішувати їх у випадку, коли одна зі сторін бере участь у справі без юридичного представництва.
Проте якщо сторона все-таки забажає бути представленою у суді, будь-хто не може стати її представником. Апріорі закон визначає, що представником у справі може бути саме адвокат. В окремих випадках закон дозволяє представляти особу працівнику, членам сім’ї та консультаційним бюро з питань споживання (ЦПК України визначає таких осіб «законними представниками»). Юристи, які не є членами спілки адвокатів та не входять до жодної з перелічених вище категорій, можуть представляти сторону лише pro bono.
У Франції існує низка категорій справ, де законодавством передбачена необхідність представництва особи в цивільних спорах через адвоката. У справах, поданих до регіонального суду, сторони повинні бути представлені адвокатом майже в усіх випадках, окрім справ щодо комерційної оренди, видачі судових наказів та позовів про позбавлення батьківських прав. Проте в окружному суді, який є судом нижчої інстанції, представництво через адвоката у більшості випадків не є обов’язковою вимогою. Правило обов’язкового представництва також не діє в господарських судах, сімейно-соціальних судах та суді у справах неповнолітніх. Безоплатна правова допомога, що надається державою, передбачає безкоштовні консультації адвоката або іншого практикуючого юриста (судового виконавця, нотаріуса тощо) та звільняє осіб, яким вона надається, від сплати судового збору.
В Іспанії, як правило, для ведення справи в суді необхідно залучати адвокатів, яких там називають «Procurador» або «Abogado». Відповідно до вимог тамтешнього законодавства, фізична особа може не звертатися за допомогою до фахівців лише у тих випадках, коли сума позову не перевищує 900 євро.
Окрім цього, фізичні особи можуть не звертатися до послуг адвоката у разі звернення до прискореної процедури, яка в іспанському процесуальному законодавстві має назву «proceso monitorio». Її суть полягає в тому, що особа може самостійно подати заяву про отримання судового наказу для стягнення заборгованості з боржника, якщо сума не перевищує 30 тис. євро, а заборгованість є безспірною та існують про це докази. Водночас, якщо боржник все одно ухиляється від сплати такої заборгованості, особа вже не зможе самостійно звернутися з позовом до відповідача, для цього доведеться шукати адвоката.
Особи, які в Іспанії отримують безоплатну правову допомогу, окрім безкоштовної досудової юридичної консультації, також отримують фінансову допомогу для сплати гонорарів адвокатам.
В Італії майже всі сторони судового процесу мають бути представлені адвокатом. Сторона може розпочати процесуальні дії без представника лише у справах, де сума спору є меншою ніж 1,1 тис. євро, або якщо позивач є кваліфікованим італійським адвокатом.
Представництво per se в країнах англо-саксонської правової сім'ї
В країнах, в яких правові системи належать до англо-саксонської правової сім’ї, законодавством взагалі не передбачено вимог щодо звернення до адвоката для участі та представництва в цивільному процесі.
Проте в Англії та Уельсі загальноприйнятою практикою є звернення до адвоката, якщо позов становить суму понад 10 тис. фунтів стерлінгів (зокрема, якщо вона містить вимогу про відшкодування збитків). В інших випадках сторонам процесу дозволяється обирати будь-кого собі в представники. Це можуть бути чоловік чи дружина, родич, друг або консультант. Таких осіб називають «непрофесійними представниками» («lay representatives»). Наявність юридичної освіти для них не є обов’язковою. Для забезпечення належного здійснення правосуддя та добре організованого судочинства за відсутності адвоката, який міг би представляти позивача чи відповідача, суди дотримуються «попереднього протоколу» («pre-actions protocol») щодо певних категорій справ, в якому чітко розписані кроки, які має здійснити позивач задля відкриття провадження у справі. Наприклад, такі протоколи містять вимоги щодо викладення суті спору та надсилання позову відповідачу, обміну доказами тощо. Зазначені протоколи доступні у відповідних судах, а також на веб-сайті Міністерства Юстиції Великобританії (https://www.justice.gov.uk/courts/procedure-rules/civil/protocol). Самопредставництво досить поширене в Королівстві: 85% учасників спору у справах судів графств («County court») та 52% учасників Високого суду («High Court of Justice») на певних етапах справи беруть участь у судовому процесі самостійно.
Представництво per se у скандинавських країнах
У Швеції, Фінляндії та Норвегії особам дозволено особисто подавати позов до суду, а вимога щодо представництва адвокатом у цивільних справах відсутня. До того ж у шведській правовій системі немає адвокатської монополії в тому сенсі, що законний представник чи юрист повинні бути адвокатом та/або членом адвокатури. У Данії також не обов’язково, щоб представник сторони був фахівцем у галузі права. Проте регіональний і вищий суди можуть самостійно встановлювати обов’язок юридичного представництва задля забезпечення ефективного судочинства. Останнім часом суди все частіше почали використовувати цю можливість. Як наслідок, сьогодні майже всі цивільні справи в данських судах ведуться через представника-юридичного фахівця. Аналогічна тенденція спостерігається у Швеції.
Узагальнюючи європейську практику, можна зробити висновок, що встановлені в країнах Європи правила щодо обов’язкового представництва в суді гарантують:
- захист споживачів – законодавець вважає за необхідне, щоб встановлені державою стандарти професійних юридичних послуг зберігалися, а правила їх надання виконувалися;
- ефективне здійснення правосуддя – судочинство може сповільнюватися і затримуватися сторонами, які не ознайомлені з процесуальними правилами та практичними аспектами судового провадження, а отже, вони можуть цим завдати шкоди не лише собі, але й стороні-опоненту, що в результаті може негативно вплинути загалом на правосуддя;
- функціонування правової системи – цей аспект стосується, зокрема, посилення прецедентного права, для чого необхідна участь саме юридичних фахівців у судовому провадженні.
Водночас самопредставництво дозволяє запобігти серйозним витратам на послуги адвоката, а інститут представництва per se може вплинути на загальний рівень юридичної освіченості населення, як це відбувається у Великобританії.
Отже, в новій редакції процесуального кодексу України поєднано досвід європейських країн різних правових систем, а тому сподіваємося, що кожен аспект відіграє свою позитивну роль у становленні ефективної системи правосуддя України.