Проаналізувавши сформовану на сьогодні правову позицію Вищого господарського суду України, можна стверджувати, що така процесуальна конструкція як «право прокурора на представництво інтересів громадянина або держави в суді» зазнала значних змін у зв’язку з набранням чинності в новій редакції Закону України «Про прокуратуру» 15.07.2015 р.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Мова йде про зовсім новий підхід до допуску прокурора до участі у справі, а саме: через необхідність обґрунтування останнім наявності підстав для представництва саме ним інтересів громадянина чи держави в суді, а не позивачем самостійно.
Згідно з попередньою редакцією Закону України «Про прокуратуру», прокурор самостійно визначав підстави представництва інтересів у суді та форми його здійснення. Отже, право визначати наявність чи відсутність підстав для представництва інтересів громадянина або держави належало виключно прокурору. Однак варто зазначити, що і тоді суди подекуди давали оцінку обґрунтованості підстав для представництва прокурором інтересів позивача.
Новою редакцією Закону передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця, особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. У випадку представництва інтересів держави прокурор наділений повноваженнями представляти її інтереси, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором в суді. Відтепер прокурор повинен здійснювати представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Ще однією процесуальною новелою, запровадженою новою редакцією Закону, є обов’язок прокурора попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність цих підстав може бути оскаржена в судовому порядку особою, інтереси якої представляють, а їх відсутність є підставою для скасування рішення попередніх інстанцій.
На практиці така правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 20.04.2016 р. у справі №925/1476/15 та від 11.05.2016 р. у справі №911/3407/15.
У справі №911/3407/15, що розглядалась Вищим господарським судом України, прокурор району в інтересах держави звернувся до господарського суду з позовом до Малого приватного підприємства та Відділу освіти Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, в якому просив визнати недійсним договір оренди, укладений між відповідачами, посилаючись на те, що цей договір оренди суперечить інтересам держави та порушує гарантоване право дітей на освіту, оскільки відповідно до умов спірного договору, приміщення закладу освіти передано для «розміщення складу продуктів харчування», що суперечить вимогам чинного законодавства. Здача в оренду приміщень загальноосвітніх навчальних закладів з метою використання, яка не пов’язана з навчально-виховним процесом, – заборонена. Рішенням місцевого господарського суду в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Постановою апеляційної інстанції рішення залишено без змін.
Судова колегія Вищого господарського суду України своєю постановою рішення попередніх інстанцій скасувала та направила справу на новий розгляд, обґрунтовуючи своє рішення тим, що прокурор не надав суду достатніх доказів на підтвердження своїх повноважень для звернення з позовом до суду в інтересах держави.
Колегія відзначила, що для правильного вирішення спору суду необхідно було встановити наступне: до компетенції якого державного органу віднесені відповідні повноваження здійснювати нагляд (контроль) за діяльністю закладу освіти; у разі наявності такого органу оцінити правильність визначення прокурором уповноваженого органу та перевірити наявність підстав для його представництва саме прокурором; у разі встановлення таких підстав з’ясувати, коли відповідний державний орган здійснював (чи повинен був здійснити) перевірку зазначеного закладу. Між тим колегія також зауважила, що суд апеляційної інстанції зазначивши, що уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах органом є Міністерство освіти і науки України, не вказав, які саме функції здійснює Міністерство у спірних правовідносинах з посиланням на норми чинного законодавства.
У справі №925/1476/15 до Господарського суду Черкаської області звернувся Заступник прокурора Черкаської області з позовною заявою до Квітчанської сільської ради та фізичної особи-підприємця про визнання недійсним рішення ради, договору оренди землі, укладеного між відповідачами та зобов’язання відповідача-2 повернути земельну ділянку до комунальної власності Квітчанської сільської ради. Прокурор звернувся до суду в інтересах суспільства, зазначивши, що спірне рішення сільської ради та договір оренди порушують його інтереси, не дають можливості іншим особам брати участь у земельних спорах та реалізовувати права на користування землею.
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено частково: визнано недійсним рішення ради та укладений договір між відповідачами, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постановою апеляційної інстанції рішення скасовано повністю, прийняте нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю з підстав пропуску позовної давності.
Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, серед іншого, колегія суддів прийшла до висновку, що суди попередніх інстанцій не перевірили та не встановили наявність повноважень прокурора для подання позову, а саме: якими доказами прокурор підтвердив свої повноваження для представництва інтересів держави та чим їх обґрунтував. Застосовуючи положення ГПК України та Закону України «Про прокуратуру», суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд мав повернути таку заяву в порядку, встановленому ст. 63 ГПК України. Оскільки, на думку судової колегії, позивачем у цій справі мали виступати органи місцевого самоврядування, які відповідно до положень чинного законодавства наділені правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах закону.
Однак підхід до зазначеного питання до останнього часу залишався неоднозначним. Навіть серед суддів касаційних інстанцій знаходились прихильники старого підходу щодо допуску прокурора до справи, коли підтвердження його повноважень не вимагається і за самим прокурором залишалось право вирішувати питання достатності підстав для представництва громадянина чи держави в суді. Остаточну крапку в цьому питанні зможе поставити Верховний Суд України, але на сьогодні жодна з вищезазначених справ Верховним Судом не переглядалася.
При цьому слід зауважити, що прийнятою нещодавно постановою пленуму Вищого господарського суду України №7 від 14.07.2016 р. «Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України» було внесено зміни до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам», чим приведено практику застосування господарськими судами відповідних норм процесуального права згідно з вищезазначеними змінами до Закону України «Про прокуратуру».