На порядку денному зараз стоять питання конституційної реформи і формування нового уряду як необхідні передумови виходу з політичної кризи. Фактично йдеться про чергові конституційні зміни щодо форми правління держави з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську. Вказаний шлях серед українського політикуму стає поганою звичкою, яка несе в собі певні небезпеки. Усі процеси відбуваються поза конституційною площиною, бо робляться нашвидку, без глибокого правового аналізу, широкого обговорення суспільних верств і дуже поверхнево, без урахування інтересів українського народу. Так було в 2004 році, 2010 році, і такі прагнення спостерігаються й зараз. Але багато думаючих людей розуміє, що не може залежати конституційне реформування серйозних державних інститутів виключно від ситуативних політичних моментів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Сьогодні політика отримала перевагу над конституційним правом, і те, що робить Конституцію України (далі – КУ) незмінною для життя суспільства – її вплив, що раціоналізує, стабілізує та забезпечує свободу, – було скасовано. Саме цього й прагне уникнути Основний Закон. Досягнення поверхневих компромісів, результатом яких знову стануть чергові «зміни» до Конституції, може призвести до того, що Конституція як правова основа устрою суспільства на цьому етапі може стати частково або навіть цілком безпредметною, або й узагалі усунутою. Конституція не може бути предметом «торгу» політиків.
Ні оновлена Конституція України 2004 року, ні повернута Конституція 1996 року, так і не стали результатом політичної згоди між різними політичними силами і соціальними верствами. Основні причини потрібно шукати не в сутності Конституції, яка хоч і була змінена у неконституційний спосіб, проте протягом чотирьох років українське суспільство жило відповідно до встановленого нею порядку. Тобто український народ легітимізував (узаконив) повернуту в 2010 році Конституцію 1996 «за замовчуванням».
На сьогодні необхідно говорити про відсутність консенсусу відносно майбутнього країни, оскільки фактично відсутня філософія влади. Хоча ця філософія визначена в сутності Конституції і виражає конституційний лад держави, забезпечення на практиці якого виборює зараз громадянське суспільство і український народ.
Філософія влади має полягати в закріплених положеннях статті 5 Конституції України, згідно з якими український народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, що здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Це означає, що анатомію змісту Основного
Закону складають загальнодемократичні начала, які передбачають первинність народного волевиявлення, право народу бути верховним і повновладним господарем на своїй території, формувати відповідний порядок, який називається Конституцією.
Згідно з цим порядком повинна виконуватися воля, обмежуватися компетенція, регулюватися стан членів суспільства в самому союзі та ставлення до них. Мета конституційного порядку – досягнення оптимальної єдності інтересів народу як суверена влади і державних органів, громадських організацій і кожного окремо взятого члена суспільства, наділеного політичними правами, свободами і обов’язками.