Складна економічна ситуація в країні не могла оминути банківський сектор. Починаючи з 2014 р. майже щотижня можна було почути про ведення тимчасової адміністрації, відкликання банківської ліцензії та початок ліквідаційної процедури чергового неплатоспроможного банку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Одним з ключових питань у процесі ліквідації будь-якого банку є виплата вкладникам гарантованих Державою суми коштів. Достатньо часто вкладники банку не могли знайти себе у відповідних реєстрах, а згодом дізнавались, що уповноваженими особами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – ФГВФО) їхні договори банківського вкладу визнанні нікчемними через невідповідність приписам ст. 38 профільного Закону про систему гарантування.
Тому з метою отримання гарантованих Державою суми коштів вкладники зверталися до судів з позовами про зобов’язання уповноважених осіб ФГВФО внести їх до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду. Спори стали масовими, а їх кількість стрімко зростала.
Позиція судів щодо юрисдикції до середини 2016 р.
До середини 2016 р. загальноприйнятою практикою було віднесення вищевказаних спорів з ФГВФО до публічно-правових. Визначаючи, що вони мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, суди керувалися положеннями Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 20.05.2013 р. «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», відповідно до якої Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а спори, які виникають у цих правовідносинах, вважаються публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Переломний момент
Переломним моментом у судовій практиці щодо визначення юрисдикції у цих спорах стала постанова Верховного Суду України від 15.06.2016 р. у справі №826/20410/14 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58986596.
Суд дійшов до висновку, що спори між вкладниками банку та уповноваженими особами ФГВФО щодо отримання гарантованих Державою суми коштів є спорами, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку та мають розглядатися за правилами господарського судочинства, навіть якщо вкладником є фізична особа.
Зазначений висновок був сприйнятий неоднозначно та викликав шквал критики, в тому числі серед колег суддів. Так, до постанови від 15.06.2016 р. було висловлено окрему думку суддів http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58976453.
В окремій думці було вказано, що обсяг і зміст таких правовідносин та їх нормативне регулювання дають підстави вважати, що невключення рахунку зацікавленої особи до переліку рахунків, за яким вона зможе отримати відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а також незгода з рішенням уповноваженої особи Фонду про віднесення правочину до переліку нікчемних, підстави визнання яких встановлені законом, спричиняють публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням владних управлінських функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративних судів.
Незважаючи на суперечність правового висновку Верховного Суду України, адміністративні суди почали систематично відмовляти у відкритті проваджень у справі або закривати їх, направляючи вкладників до господарських судів (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69495905, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64043990, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65189605).
Позиція господарських судів
Не дивно, що після постанови Верховного Суду України від 15.06.2016 р. вкладники-фізичні особи банків почали звертатися до господарських судів з позовами до ФГВФО. Натомість господарські суди не зраділи подібному пасу від адміністративних судів.
У постанові Вищого господарського суду України від 15.06.2017 р. у справі №922/3108/16 вказано, що звернення позивача до суб'єкта владних повноважень не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли з цивільних відносин, а саме з цивільно-правової угоди, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, згідно з правилами Цивільного процесуального кодексу України (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67205476).
Позиція загальних судів
Більшість загальних судів підтримали висновок Верховного Суду України від 15.06.2016 р. та погодилися з тим, що спори між вкладниками банку та уповноваженими особами ФГВФО щодо отримання гарантованих Державою суми коштів є спорами, що виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, які повинні розглядатися за правилами господарського судочинства (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67180519, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/70812160, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64417148).
До якого суду потрібно звернутися, щоб захистити свої права у спорах з ФГВВО?
Вказані підходи до визначення юрисдикції у спорах з ФГВФО призвели до того, що вкладники не мали чіткого уявлення, в якому суді захищати свої права. До того ж вкладники безрезультатно втрачали час, коли справи закривалися навіть на стадії апеляційного та касаційного переглядів через неправильно визначену юрисдикцію, а також зазнавали інфляційних збитків щодо гарантованої Державою суми коштів.
Великі сподівання на вирішення вже дійсно патової ситуації щодо розподілу судових юрисдикцій у цій категорії спорів було покладено на новий Верховний Суд, який отримав значний кредит довіри та має забезпечити єдність судової практики.
Проблему було вирішено низкою постанов Великої Палати Верховного Суду. Зокрема, постановою від 12.04.2018 р. у справі №820/11591/15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73500822).
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок Фонду, складаються без участі банку-боржника і не породжують прав та обов'язків для банку.
Саме тому спір щодо права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок Фонду є публічно-правовим. Він не є спором у зв'язку з процесом ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами.
Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Закон про систему гарантування є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. Відповідно до цього Закону, Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Тобто спори вкладників з ФГВФО щодо виплати гарантованих сум все ж таки повернулися до адміністративних судів, з яких все і починалося.
Враховуючи статус Великої Палати Верховного Суду, сподіваємося, що питання юрисдикційних спорів у цій категорії справ є вирішеним. Незважаючи на те, що крапка в юрисдикційних спорах поставлена зі значним запізненням від реальної потреби споживачів судових послуг, правова впевненість у цьому питанні все ж таки значно полегшить життя не лише вкладникам, але й правникам, які їх консультують.