За минулий рік у рейтингу привабливості країн світу International Business Compass за 2015 рік, опублікованому компанією BDO, Україна піднялася на 20 позицій (перемістившись на 89 зі 109 місця (у 2014 р.)), але національні економісти продовжують нарікати на низький рівень інвестиційної привабливості держави. Задля того, щоб до 2036 р. досягти економічного рівня одного з найближчих сусідів – Польщі, Україні потрібно від 120 до 200 млрд доларів. На переконання фахівців, з якими вдалося поспілкуватися «ЮГ», бажану суму таки можна було б отримати від іноземних інвесторів. Однак останні чомусь не поспішають вкладати кошти в українську економіку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
У відсутності інвестиційної привабливості держави багато хто ладен звинувачувати вітчизняні суди. Мовляв, і ситуація у нас сприятлива, і бізнес дерегульований, однак через тотальну недовіру до Феміди закордонні підприємці не мають впевненості щодо збереження своїх коштів. На користь цієї позиції свідчить і заява керуючого партнера інвесткомпанії Capital Times Еріка Наймана, який ще минулого року говорив про те, що інвестори очікують на реальні реформи судової системи та силового блоку (прокуратура, МВС, Антикорупційне бюро тощо), які наразі активно впроваджуються.
Про недовіру до національної судової системи зазначають і вітчизняні юристи. «Незважаючи на те, що українські суди, з позиції світового досвіду, є достатньо швидким і дешевим механізмом вирішення спорів, вони не можуть забезпечити передбачуваності судових рішень та захисту права власності», – підкреслює юрист Дмитро Доненко у коментарі «ЮГ. З ним погоджується і його колега Олеся Гонтар, яка закликає до обережності у впроваджені інституту представників бізнесу в національне судочинство. Її підтримує знаний конституційник Микола Козюбра, зазначаючи, що господарські суди взагалі мають бути ліквідовані.
А ось суддя Олексій Євсіков переконаний, що ставити питання про залежність інвестиційної привабливості країни виключно від судів чи від виконання судових рішень – неправильно. Інвестиційна привабливість – це складна інституціональна економічно-правова категорія. Її формування починається з розробки й подальшої реалізації складної та багатопланової стратегічної державної програми.
Тож, хто з фахівців має рацію, вочевидь, побачимо згодом.
Дмитро Доненко, старший юрист Адвокатського об'єднання «ENGARDE»
На жаль можна констатувати, що бізнес дійсно не довіряє українським судам. З точки зору світового досвіду українські суди є достатньо швидким та дешевим механізмом вирішення спорів, але вони не можуть забезпечити головного - передбачуваності судових рішень та захисту права власності. Українським судам притаманні великі корупційні ризики та низький професійний рівень деяких українських суддів. Все це змушує бізнес шукати альтернативні варіанти вирішення спорів.
Нещодавно було запропоновано запровадити у вищих судах України модель суду присяжних, які будуть призначатися бізнес колами та які зможуть переглядати рішення судів нижчих інстанцій за клопотанням однієї із сторін. Виходячи з концепції запропонованої реформи йдеться про створення квазі третейського суду на матеріально-технічній базі вищих судів України. На мій погляд це нонсенс.
Основна ідея існування третейських судів та арбітражу в тому, щоб надати бізнесу альтернативу: або ви вирішуєте спори в рамках існуючої державної системи судів, або йдете до арбітражу – приватних осіб і самостійно створюєте правила.
В даному випадку мова йде про те, що замість того, щоб наводити лад в існуючій системі, пропонується на базі існуючих вищих судів створити нову систему, яка конкуруватиме з існуючою за повноваження та компетенцію. Більш того вбачається, що така нова структура із своїми керівниками та президією буде непідконтрольна державі, але діятиме від іі імені. Приватні особи будуть призначати присяжних, приватні особи будуть де факто приймати рішення від імені держави, держава ж при цьому втратить будь-який контроль та нестиме лише відповідальність. Я не можу назвати це нічим іншим ніж спробою перерозподілити повноваження у судовій владі. Не треба створювати нові інститути, потрібно навести лад в існуючих.
Концепція третейських судів передбачає саме те, про що зараз йдеться у запропонованій реформі – надати бізнес-середовищу можливість вирішувати спори людьми з бізнесу так, як вони вважають це ефективним. Замість того що придумувати щось нове, необхідно створити третейський / арбітражний суд, якій би дійсно працював як треба. Що дійсно може покращити інвестиційний клімат, так це скасування монополії МКАС на розгляд комерційних спорів з іноземним елементом та всіляке заохочення всесвітньо визнаних арбітражних інституцій, таких як ICC, LCIA, SCC тощо, на відкриття в Україні своїх регіональних філій. Ці організації мають відповідний досвід та репутацію, якому довіряють сотні бізнесменів. Подібні інституції зможуть створити здорову конкуренцію з судами, що в свою чергу призведе до підвищення якості розгляду спорів як у судах, та і в самому арбітражі. Паралельно має проводитися робота з реформування судової системи, адже жодна міжнародна інституція не захоче працювати в Україні за умов, коли будь-яке її рішення може бути безпідставно скасовано в суді. Нажаль іншої альтернативи мабуть не існує.
Наразі невідомі всі деталі запропонованих змін, але ключовим ризиком я би назвав можливість створення механізму, який би не контролювався державою. Легко уявити ситуацію, при якій обмежене коло осіб отримає майже необмежену владу у сфері вирішення спорів. Варто підкреслити, що йдеться про те, що суди присяжних за ініціативою будь-якої сторони будуть переглядати рішення судів нижчих інстанцій. Тобто приватні особи зможуть переглядати рішення судової системи, але жоден суд не зможе переглянути рішення цих приватних осіб.
При цьому списки арбітрів / присяжних будуть формуватися «бізнес середовищем», що є довільно абстрактним поняттям. Якщо ці списки будуть закритими, питання включення та не включення осіб у ці списки буде вирішуватися конкретними людьми, які отримають колосальну владу.
Олеся Гонтар, юрист практики міжнародного арбітражу ЮФ Sayenko Kharenko
В цілому, участь представників бізнесу у здійсненні правосуддя може підвищити рівень довіри до судової системи України. Однак постають питання щодо практичної реалізації цього задуму. Зокрема, в частині визначення статусу присяжних, які виконуватимуть функції суддів, з огляду на Конституцію України, забезпечення системи відбору кандидатів, з урахуванням думки представників усіх індустрій та виключенням корупційних ризиків тощо. Окрім цього, вбачається за необхідне переглянути позицію щодо введення нового інституту виключно у ВГСУ чи ВСУ, що суттєво обмежить сторони у розгляді спору за запропонованим підходом на етапі дослідження фактичних обставин справи в судах нижчих інстанцій.
Олексій Євсіков, суддя-спікер, заступник секретаря першої судової палати ВГСУ
Говорити про повну недовіру до господарських судів без серйозних і неупереджених досліджень – не зовсім некоректно. А ідея створити систему, в якій комерційні спори разом із суддями розглядатимуть присяжні (наприклад, обрані з бізнесового середовища самими підприємцями), – лише одна з-поміж тих, що спрямовані на покращення якості правосуддя. Сама ідея має право на життя, однак, на моє переконання, відповідна модель розгляду комерційних спорів може бути реалізована виключно в суді першої інстанції, де встановлюються факти, досліджуються докази та їм надається відповідна правова оцінка. Касаційний суд – це суд права, а не факту. Залучення присяжних на стадії касаційного провадження не вбачається дорученим.
Разом з тим пропонована модель може сприяти поліпшенню в розгляді комерційних справ щонайменше через розширення світогляду професійних суддів. Адже не секрет, що часто у вирішення відповідних спорів сторони фокусують увагу виключно на формально-правовій стороні своїх відносин, не розкриваючи їх економічного і навіть іноді психологічного підґрунтя. В разі участі у розгляді справи обраних присяжних цілком можливе підвищення довіри до господарських судів. Але це може показати лише практика (можливо, на початку – у вигляді певного врегульованого законом експерименту). Якщо вона буде вдалою, то покращення інвестиційного клімату в країні стане лише одним з наслідків.
Водночас ставити питання про залежність інвестиційної привабливості країни виключно від судів чи від виконання судових рішень неправильно. Інвестиційна привабливість – складна інституціональна економічно-правова категорія. Її формування починається з розробки і подальшої реалізації складної і багатопланової стратегічної державної програми. А високопрофесійне вирішення економічних спорів та швидке і повне виконання відповідних судових рішень є лише важливими чинниками підвищення такої привабливості.
Микола Козюбра, завідувач кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», суддя Конституційного Суду України у відставці
У створенні арбітражу я не бачу нічого такого, що суперечило б Конституції. Але постає питання – де? Скажімо, якщо розглядати господарські суди, то я ставлюсь до них з дуже великим сумнівом. На мою думку, вони б мали бути ліквідовані. Ніде в Європі немає вертикалі господарських судів. Так, в деяких країнах є торгові або комерційні суди, однак це виключно суди першої інстанції. Якщо ж з’являється необхідність оскарження їхнього рішення, справа розглядається за цивілістичною процедурою. Тому, якщо створювати арбітражі в Україні на базі судів, це мають бути лише суди першої інстанції.