Чи не найпоширенішим альтернативним (а саме позасудовим) способом вирішення спорів є медіація. Її суть зводиться до того, що до переговорів сторін залучається незалежний та незаангажований посередник. Його функція – знайти точку дотику учасників конфлікту та вирішити спір найбільш зручним і прийнятним для усіх сторін шляхом. Роль медіатора у цьому випадку виключно дорадча. Таким чином, прийняття рішень провадиться учасниками конфлікту.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
На жаль, медіації в нашій державі відведена дещо другорядна роль. На це існує багато причин, в тому числі економічних. Однак основною є стійке небажання хоча б одного з учасників конфлікту (як правило, боржника у зобов’язанні) виконати свої обов’язки. Оскільки однією з переваг медіації є швидке вирішення спору, для недобросовісних учасників конфлікту медіація is not an option. А отже, такий учасник шукає не розв’язання спору, а його затягування. Як наслідок, така особа звертається до суду з численними надуманими та безперспективними позовами, продовжуючи шляхом процесуальних диверсій відтерміновувати прийняття рішення у справі з метою уникнення вчасного виконання своїх договірних зобов’язань.
Останні глобальні зміни до Цивільного та Господарського процесуальних кодексів України, а також до Кодексу адміністративного судочинства України внесли, серед іншого, малознайому для більшості вітчизняних судів новелу, але зовсім не нову для судів країн західного світу. Суть новели – інститут врегулювання спору за участю судді. Про цей інститут вже написано чимало теоретичних статей, проте на сьогодні практика його застосування ще недостатньо поширена.
Згаданий інститут спрямований на спрощене вирішення спору. При цьому його відмінність від класичної медіації полягає в обов'язковій участі судді в переговорному процесі. Однак роль судді обмежена і зводиться до того, що останній не вивчає та не оцінює доказову базу сторін, натомість аналізуючи правовідносини конфліктуючих сторін з позиції судової практики. Чинне законодавство також встановлює чіткі терміни, відведені на таке врегулювання – до 30 днів.
Гл. 4 розд. ІІІ Господарського процесуального кодексу України передбачено, що врегулювання спору за участю судді проводиться суддею-доповідачем виключно одноособово у формі спільних та (або) закритих нарад. При цьому сторони мають право брати участь у таких нарадах також у режимі відеоконференції. Кодексом передбачено, що під час проведення спільних нарад суддя з’ясовує підстави та предмет позову, аргументи учасників, роз’яснює сторонам предмет доказування стосовно категорії спору, який розглядається, пропонує сторонам надати пропозиції щодо шляхів мирного врегулювання спору та здійснює інші дії, спрямовані на мирне врегулювання сторонами спору. Суддя може запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору. Як вже зазначалося, суддя вправі звертати увагу сторін на судову практику в аналогічних спорах, однак не має права надавати сторонам юридичні поради та рекомендації, а також надавати оцінку доказів у справі.
Чинне законодавство передбачає 4 випадки можливості припинення врегулювання спору за участю судді, а саме:
• у разі подання стороною заяви про припинення врегулювання спору за участю судді або закінчення строку врегулювання спору за участю судді;
• за ініціативою судді у разі затягування врегулювання спору будь-якою зі сторін;
• у разі укладення сторонами мирової угоди та звернення до суду із заявою про її затвердження або звернення позивача до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду;
• у разі відмови позивача від позову чи визнання позову відповідачем.
У таких випадках постановляється ухвала про поновлення провадження у справі, яка не підлягає оскарженню.
Вільність форми спілкування судді та сторін забезпечується тим, що під час проведення врегулювання спору за участю судді протокол наради не ведеться, а також забороняється використовувати портативні аудіотехнічні пристрої, здійснювати фото- і кінозйомку, відео-, звукозапис, фіксування технічними засобами не здійснюється. Інформація, отримана будь-якою зі сторін, в тому числі суддею під час проведення врегулювання спору, є конфіденційною.
Переваги імплементації інституту врегулювання спору за участю судді у вітчизняне процесуальне законодавство складно не оцінити. Звичайно, в руках несумлінного та недобросовісного відповідача це може стати ще одним способом зловживання своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду справи та винесення рішення у справі по суті або ж банально – для зміни судді у спорі.
Однак щиро сподіваємося, що цей гібридний інструмент, який поєднує в собі позасудову медіацію та елементи судового провадження, допоможе прискорити вирішення судових спорів у першій інстанції, зменшити кількість апеляційних та касаційних скарг і таким чином розвантажити суди від судових процесів. Для тих учасників судових розглядів, які дійсно шукають рішення конфлікту, а не затягування процесу або вимотування опонента, інститут врегулювання спору за участю судді дозволить зберегти не лише час, а ще й нерви та фінансові ресурси.