2019 рік увійде у світову історію під знаком торговельної війни Китаю і США, що супроводжувалася ескалацією низки другорядних ресурсних конфліктів та державними переворотами у провідних сировинних країнах (для прикладу, 10‑12.11.2019 р. відбувся державний переворот у багатій покладами літію та олова Болівії). Сьогодні вже очевидно, що торговельні та ресурсні війни стали провідною тенденцією другої декади ХХІ століття, одночасно охоплюючи всі континенти та країни світу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Таким чином, 01.01.2020 р. населення планети зустріло з більш-менш сталим уявленням про «завтрашній» день. Багатії продовжували стабільно збагачуватися, тоді як бідняків чекало безальтернативне зубожіння. Диспропорція між двома антагоністичними верствами не викликала суперечок, а середній клас у демократичних концепціях поступу мав виконувати функції посередника, зміщуючись від інтелектуальної та працемісткої роботи в бік культури консумпціонізму — безупинного споживання благ, які так само безупинно продукувалися сферою послуг. Схема соціально-економічного життя була зрозумілою та контрольованою. Однак до певного часу.
Що ООН прогнозувала в січні?
На початку січня 2020 р. в Нью-Йоркській штаб-квартирі ООН був презентований Звіт Організації Об'єднаних Націй під назвою «Всесвітня економічна ситуація та перспективи 2020 р.». Незважаючи на стрімкий розвиток глобалізації та діджиталізації, експерти ООН із занепокоєнням відзначили згубність чинників «наростаючої соціальної нерівності та поглиблення кліматичної кризи». До традиційних ворогів доктрини сталого розвитку, якими економісти Римського клубу вважають безробіття, нерівність та кліматичні проблеми, було вирішено додати «геополітичну напруженість у торговельній сфері».
Головний економіст ООН Елліот Харріс прогнозував: «Протягом 2020 р. у світі може спостерігатися невелике пожвавлення економічної активності зі зростанням на 2,5%. Однак загострення відносин у торговельній сфері, фінансові потрясіння чи ескалація геополітичної напруги можуть зірвати відновлення показників зростання». При цьому варто пам'ятати, що головний економіст ООН прогнозував найбільш негативний сценарій глобального економічного розвитку у 2020 р. на рівні зростання 1,8%. Тобто головна дискусія все ж таки велась навколо 0,7%, що мали стати чинником демонстрації зростання чи застою щодо світових показників попереднього року.
За даними ООН, США мали характеризуватися протягом 2020 р. «політичною невизначеністю, недостатньою діловою впевненістю та ослабленням фіскального стимулювання». Тому в США пропонувалося очікувати скорочення зростання ВВП з 2,2% (2019 р.) до 1,7% (2020 р.).
Європейський Союз мав би бути більш стабільним, на відміну від США, оскільки планувалася компенсація падаючих експортних операцій сталим зростанням приватного споживання. Якщо зростання ВВП у 2019 р. визначалося для ЄС на рівні 1,4%, то у 2020 р. ООН прогнозувала зростання на рівні 1,6%.
Китайська Народна Республіка та «навколишні країни», на думку представників ООН, мали розвиватися найшвидшими темпами. Їхні економіки, за будь-яких умов, повинні були стати локомотивом року, а виробничий потенціал мав убезпечити споживацько-орієнтовані спільноти «західного світу» від небезпеки рецесії.
Особливу увагу Звіт ООН приділив групі так званих «великих країн, що розвиваються». Такими ООН пропонувала вважати Російську Федерацію, Турецьку Республіку, Бразилію, Мексику, Індію. Для прикладу, зростання у відсотковому еквіваленті на душу населення для Російської Федерації планувалося в межах 0,5‑2%.
Зростання у відсотковому еквіваленті на душу населення для України протягом 2020 р. прогнозувалося на рівні нестійкого коливання 2‑5%. Водночас наші сусіди з польським та молдавським паспортом протягом 2020 р. мали стати багатшими на 5% або навіть більше. Це могло бути пов'язано, зокрема, з черговим траншем грошових вливань в економіки цих «буферних країн» (у термінології З. Бжезінського), стимульованих чи здійснених завдяки спеціальним публічним фондам євроатлантичного співтовариства.
Які міни сповільненої дії чекають свого часу в умовах коронавірусного економічного падіння?
Не менш важливим документом слід вважати січневу доповідь експертів під назвою «Перспективи світової економіки», в тексті якої Світовий Банк визнав, що у 2019 р. глобальна економіка знаходилася на найгірших позиціях за обчисленням зростання, якщо порівнювати їх зі світовою фінансовою кризою 2008 р. Темпи зростання світової економіки Світовий Банк, як і ООН, прогнозував на рівні 2,5%, перевищуючи відповідний показник 2019 р. лише на 0,1% (за підрахунками Світового Банку, протягом 2019 р. світове економічне зростання склало 2,4%). На відміну від Звіту ООН, Світовий Банк прогнозував, що сукупне зростання національних економік у групі країн з розвиненою економікою сповільниться від 1,6% у 2019 р. до 1,4% у 2020 р.
Оскільки Світовий Банк традиційно виокремлює специфічні групи «країн з ринком, що формується» та «країн, що розвиваються», то цікаво відзначити, що їхня частка зростання повинна була протягом 2020 р. стрімко прогресувати від невибагливих 3,5% (підсумок 2019 р.) до цілком оптимістичних 4,1% (прогноз 2020 р.). Важливо, що цей «стрімкий прогрес» мав досягатися виключно за рахунок держав, що в термінології ООН здобули прикметну назву — «великі країни, що розвиваються» (Росія, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія). Саме вони мали б досягти цифрового обчислення економічного зростання в 4,1‑4,6%. Це підняло б у загальному заліку «країн, що розвиваються» всіх інших учасників, включно з Україною, Білоруссю та нашими найближчими європейськими сусідами. Світовий Банк ще в січні зауважив, що українська економіка, як і господарські кон'юнктури наших не набагато успішніших сусідів, характеризується низькими показниками експортних потужностей та неприйнятно низьким рівнем залучення зовнішніх (іноземних) інвестицій. У перспективі це мало стати передумовою «уповільнення економічного зростання в Україні протягом третьої декади ХХІ століття».
Вивчаючи економічну кон'юнктуру 2019 р., Світовий Банк виявив і зафіксував для 2020 р. дві найгірші тенденції міжнародних економічних відносин (потенційні «міни» для теперішнього коронавірусу). Перша погана тенденція — наймасштабніша протягом останніх 50 років «хвиля» накопичення боргів «країнами з ринком, що формується» та «країнами, що розвиваються». Економічні оглядачі провідних фінансових і політичних видань назвали її «хвилею накопичення заборгованості». Світовий Банк підрахував, що сукупний обсяг боргу в «країнах, що розвиваються» додав 55% грошового еквівалента протягом 2010–2019 рр. Якщо у 2010 р. їхній (правильніше — «наш») борг складав близько 115% ВВП, то вже на початку 2019 р. цифра сягала не менше ніж 170% ВВП. Якщо у 2000–2010 рр. цей обсяг скорочувався як серед країн, що розвиваються, так і серед країн з низьким рівнем доходу, то у 2010–2019 рр. він активно наростав, враховуючи результати активної кредитної політики МВФ.
У 2019 р. зростали обсяги запозичень країнами з низьким рівнем доходу на фінансових ринках та у кредиторів, які не є учасниками Паризького клубу. Така політика була нерентабельною та згубною як для незаможних країн, так і для країн з високим рівнем життя (здавалося б, кінцевих бенефіціарів всеосяжного кредитування). Це здійснювало певний благотворний вплив отримання кредитів на економіки країн, що розвиваються.
Однак варто розуміти, що державні запозичення можуть виступати локомотивом економічного зростання виключно за умови подальшого трансферту отриманих коштів у транспортну інфраструктуру, охорону здоров'я, освіту (зокрема, середню професійну) та наукомісткі технології (у цій сфері має бути закладена можливість отримання коштів закладами вищої освіти — університетами). Якщо кошти спрямовуються на інші статті видатків або елементарно «осідають» у кишенях компрадорських політичних еліт, то залишки зовнішніх запозичень грошових коштів зрештою можуть надходити виключно на обслуговування державних боргів та убезпечення політичної стійкості еліт.
У січні Світовий Банк висловив чітку позицію. В результаті трьох попередніх грандіозних накопичень державами заборгованостей, з'явилися такі наслідки: дефолтна криза початку 1980‑х рр., фінансова криза між 1995 р. та 2000 р., світова фінансова криза 2008‑2009 рр. Що ж можна казати про вплив чинника масштабного накопичення боргів окремими державами, включно з Україною, на економічні показники в умовах коронавірусного форс-мажору?
Друга погана тенденція — уповільнення темпів зростання продуктивності праці, діагностоване Світовим Банком ще протягом 2018‑2019 рр. Сьогодні питома норма виробітку одного працівника залишається маніфестуючим показником вражаючої диспропорції між бідняками та багатіями. Середня питома норма виробітку в країнах, що розвиваються, складає менше ніж 20% такого показника в розвинених країнах. При цьому в країнах з низьким рівнем доходу питома норма виробітку одного працівника покриває лише 2% аналогічної цифри «заможних» держав.
Провідні економісти також вважають, що вкрай важливу роль для цього уповільнення відіграла стагнація темпів модернізації ключових чинників підвищення продуктивності — освіти, а також соціальних інститутів. Додамо від себе, що протягом 2009–2019 рр. світова економіка пережила ще одну масштабну кризу — глобальну симуляцію інститутів громадянського суспільства. В окремих країнах дійшло до крайнощів, коли термін «громадянське суспільство» почав асоціюватися з популізмом чиновників, демагогією політиків та спробами економічних інтервентів нав'язати національним урядам м'який варіант зовнішнього управління. Таким чином, інститути «громадянського суспільства» 10 років руйнували та симулювали сферу «професійних спілок». Водночас профспілковий рух у країнах, що розвиваються, зійшов до жалюгідного рівня посередництва між підприємцями та окремими галузевими чиновниками. Де тут академічна освіта, інновації, професійно‑технічні училища чи питома норма виробітку кожного окремого працівника заводу/фабрики/підприємства? Тут є лише печатка на свідоцтві органу юстиції, грантожерство і неприхований консумпціонізм.
У будь-якому випадку, прогнози ООН та Світового Банку на 2020 р. хоча й були умовно позитивними, але відрізнялися невизначеністю на фоні аналогічних документів попередніх років. У цьому контексті всі свідомі своєї громадянської позиції експерти нарешті повинні усвідомити — ключовим принципом державного та корпоративного управління є прогнозування форс-мажорних обставин! Держава — не бізнес-коучинг. Мантри та навіювання тут не допоможуть. Потрібно завжди думати про найгірші наслідки та можливості, для того щоб досягти найкращого результату і ствердити соціальну стабільність.
COVID‑19. Нові ринкові реалії
Світова економічна криза 2020 р. почалась у понеділок 09.03.2020 р. рекордним зниженням ціни на нафту, що обвалило американські та європейські фондові ринки. Зниження індексу Доу-Джонса на понад 1200 пунктів, внаслідок попередньої нафтової кризи в ОПЕК, було посилене першим відчутним збільшенням кількості інфікованих коронавірусом поза межами Китаю. Як наслідок, на 10% обвалився фондовий ринок тотально інфікованої Італії, на 7,2% фондовий ринок Франції, на 7,1% фондовий ринок Німеччини, на 6,8% фондовий ринок Великобританії. Остання увімкнула для стимулювання економіки всю міць британської регуляторної політики у сфері промисловості та намагалася ігнорувати карантинні заходи, що врешті-решт значно ускладнювалося фінансово-економічним тиском дезінтеграції ЄС та Великобританії. За даними The Bank of America, сума збитків на світових ринках акцій з 09.03.2020 р. до 16.03.2020 р. досягла позначки в 9 трлн доларів США.
11.03.2020 р. ВООЗ оголосила всесвітню пандемію коронавірусу COVID‑19. Глобальний обвал фондових ринків відбувся на наступний день — 12.03.2020 р., коли серйозні втрати понесли навіть умовно «благополучні» Австралія, Сінгапур і Норвегія. Хоча Європейський центробанк асигнував у той момент на протистояння економічним наслідкам коронавірусу 750 млрд євро, у період з 16.03.2020 р. до 20.03.2020 р. відбувалося значуще падіння вартості ключових індексів усіх європейських бірж.
У момент вступу світової економіки в абсолютну кризу агентство Bloomberg 16.03.2020 р. опублікувало методику прорахунку споживчого ринку в новітніх умовах. Оскільки споживчі витрати, за даними Bloomberg, становлять понад 70% глобальної економіки, то «коронавірусна криза» здатна повністю знищити сегмент сфери послуг. При цьому в Сполучених Штатах Америки протягом лютого-березня 2020 р. (по суті, на початку кризи) першими просіли такі галузі: готельний сектор — на 15%, роздрібні продажі — на 15%, касові збори в кінотеатрах — на 40%, театральна індустрія — на 30%, споживча впевненість — на 30%. Важливо, що просідання цих п'яти найголовніших ринкових індикаторів відбувалося настільки стабільно та безальтернативно вперше з 2008 р.
Березнева оцінка агентства Bloomberg передбачала, що внаслідок пандемії коронавірусу та викликаних нею карантинних безпекових заходів, світова економіка втратить не менше ніж 2,7 трлн доларів США.
Не менш песимістичним виявився свіжий прогноз економічних та банківських аналітиків The Bank of America. У четвер 02.04.2020 р. експерти фінансової установи заявили, що ВВП США протягом 2020 р. продемонструє показник кумулятивного падіння в 10,4%. Його можна краще зрозуміти на прикладі прогнозованої втрати 20 млн робочих місць у США, що збільшить рівень безробіття в США на 15,6%. Отже, економісти США очікують у 2020 р. найглибшу рецесію в історії країни після Другої світової війни. Якщо ВВП першого кварталу поточного року в США опуститься завдяки інерції 2019 р. на 7%, то вже ВВП другого кварталу знизиться на цілих 30% щодо запланованих показників.
The Bank of America спрогнозував також серйозні втрати північноамериканського ринку праці. Ще до 16.03.2020 р. понад 3,3 млн громадян США звернулися за фінансовою допомогою з безробіття до урядових структур. У період з 25.03.2020 р. до 01.04.2020 р. відповідні заяви написали ще 6,6 млн американців! Понад 700 тис. американців були звільнені через пандемію. До 01.04.2020 р. рівень безробіття в США зріс з 3,5% у 2019 р. до 4,4%. Однак це далеко не межа. Такого вражаючого рівня зменшення робочих місць не було в США з часів Великої депресії. До того ж це відбувається в умовах асигнування урядом Дональда Трампа понад 2 трлн доларів на боротьбу з коронавірусом та його економічними наслідками…
А що ж у нас?
03.04.2020 р. Урядовий портал вітчизняного Кабміну оновив річний прогноз інфляції, підвищивши його з 5,5% до 11,6%. Цікавою є очікувана Кабміном статистика 2020 р.: рівень безробіття в межах 9,4%, а середньомісячна заробітна плата працівників (брутто) — 10,7 тис. грн, тоді як номінальна заробітна плата, враховуючи очікувану інфляцію, має впасти на 4,5% щодо невтішних показників 2019 р. Це означає, що падіння реальної заробітної плати складатиме 0,3%, а рівень безробіття перевищить раніше прогнозований поріг на 1,3%. ВВП має знизитися на 3,9%, тоді як до початку коронавірусної кризи Кабмін анонсував зростання показника на 3,7%. Реально йдеться про 7‑8% падіння. Отримання чергового кредиту МВФ не зупинить падіння, а скоріше створить фінансову подушку для його стабілізації. В будь-якому випадку, на фоні невтішних світових тенденцій, включно з обвалом економіки США та ЄС, український економічний 2020 р. у разі найкращого розвитку подій пройде під гаслом «стабільне падіння».