Проблематика регулювання
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Ми не можемо уявити своє життя без телефона, комп’ютера, постійного доступу до Інтернету. Але ми рідко замислюємося над тими загрозами, які містять такі «життєво необхідні» атрибути сучасності. Інтернет-залежність, постійне порушення авторських прав у мережі, кіберзлочинність були та залишаються предметом постійних обговорень, наукових досліджень, розробок нових способів боротьби з ними тощо. Однак є явища, які в нашому суспільстві досі перебувають для правового поля в латентному (прихованому) стані, хоча швидкість, з якою вони набирають оберти, змушує увесь світ замислитися над необхідністю їх правового регулювання. Одне з таких явищ – кібербуллінг (навмисні дії особи або групи осіб з метою принизити, образити або іншим чином дошкулити особі з використанням будь-яких сучасних інформаційних та комунікаційних засобів).
Проблема правового регулювання кібербуллінгу тісно переплетена з правом людини на безпечне інтернет-середовище, яке також ще не знайшло свого законодавчого закріплення та перебуває на етапі формування разом з іншими сучасними правами, зокрема на евтаназію, на сурогатне материнство, на зміну статі тощо. Всі ці права науковці відносять до нового четвертого покоління прав людини, яке виникло у зв’язку з сучасними розробками в технологічній, медичній, соціальній сферах.
В минулому році ця тема зацікавила мене з психологічної позиції, коли я працювала над тезами доповіді «Психологічні особливості кібербуллінгу в підлітковому середовищі». Основні публікації, в тому числі іншомовні, з якими я могла ознайомитися, мали публіцистичний або психолого-педагогічний характер. Проте юрист усередині мене постійно намагався знайти в цих публікаціях щось про правове регулювання. Нехай мовчить Україна, але як же Сполучені Штати, де смертельні випадки через інтернет-цькування набули ознак загрозливої систематичності?
Кібербуллінгу кожен вік підвладний
Для розуміння важливості та значення цієї проблеми хотілося б процитувати слова Спеціального представника ООН з питань насильства щодо дітей Марти Сантос Паіс (Marta Santos Pais): «Зі зростанням важливості соціальних медіа у житті дітей, кібербуллінг стає все більш загрозливим джерелом переслідувань та різноманітних зловживань, оскільки швидше та в більшому обсязі може нанести шкоду дітям».
Всесвітня організація охорони здоров’я опублікувала дані своїх досліджень, що стосуються кібербуллінгу. Було встановлено, що кібербуллінг призводить до депресії, самотності, тривоги та низької самооцінки, відчуття приниження, розчарування і гніву, що мають тривалий негативний вплив на становлення особистості дитини.
Однак варто пам’ятати, що жертвою кібербуллінгу може стати будь-яка людина, незалежно від віку. «Залякування є не лише дитячим питанням, − підкреслює Кетлін Сент-Аманд (Кathleen Saint Amand), 16-річна представниця неурядової організації ATD Fourth World Movement. − Щоб стати жертвою кібербуллінгу або навпаки стороною-агресором, не потрібно бути дитиною. Але діти − дзеркало конфліктів у суспільстві. Визнавши це можна врятувати майбутнє багатьох».
Відмінність від буллінгу
Виходячи з визначення кібербуллінгу, можна виділити його основну відмінність від традиційного буллінгу: всі дії, спрямовані проти особистості, відбуваються у віртуальному просторі. Звідси випливають інші особливості цього явища:
- відсутність відповідальності за свої вчинки та анонімність образника (саме цей аспект потребує негайного правового втручання: лише шляхом прийняття законів можна встановити реальний механізм притягнення до відповідальності за приниження в інтернет-мережі та закріпити можливість правоохоронних органів відслідковувати агресорів);
- відсутність повного контролю над ситуацією як з боку жертви, так і з боку образника (можливість численного копіювання різними сайтами викладених фото та відео призводять до того, що навіть за бажання агресор вже не зможе зупинити процес поширення неправдивої або образливої інформації);
- віртуальний простір може сприйматися агресором як щось «несправжнє», де все відбувається «не по-справжньому», на відміну від наслідків, які є цілком реальними;
- відсутність часових і просторових меж (якщо під час звичайного буллінгу можна змінити оточення, яке негативно впливає на жертву (наприклад, переїхати до іншого міста, змінити школу/роботу), то кібербуллінг позбавляє вас цієї можливості).
Всі вищезазначені ознаки роблять кібербуллінг надзвичайно потужним явищем, що вимагає негайного правового втручання.
Більшість країн лише нещодавно прийняли відповідне законодавство, але для деяких проблема кібербуллінгу все ще табу. Про це говорить Марк Дулаерт (Marc Dullaert) − уповноважений з прав дитини Нідерландів і голова Європейської мережі омбудсменів для дітей: «Безліч інцидентів залишаються нерозкритими та незареєстрованими. Як омбудсмен у справах дітей, я відчув необхідність донести цю інформацію до законодавців. Правові акти, введені в Нідерландах, тепер дають чіткі вказівки школам про те, як запобігати та реагувати на випадки кібербуллінгу. Саме омбудсмени можуть подолати національні й міжнародні прогалини в політиці, ліквідувати розрив між прийнятими законами та їх реальною реалізацією». На жаль, в Україні інститут омбудсмена не настільки активно цікавиться проблемами подолання кібербуллінгу. Чи буде це питання порушене саме через омбудсмена, чи прийдемо ми до відповідних правових нововведень через інші політичні сили – не важливо. Важливо, щоб законодавець встигав реагувати на реалії швидкоплинного життя та приймати необхідне для захисту права на безпечне інтернет-середовище кожної особи законодавство.
Іноземний досвід
Сполучені Штати Америки, про які я не випадково вже згадувала вище, надзвичайно продуктивно працюють над цією проблемою. На сьогодні ще не прийнятий федеральний закон, який гарантував би захист від кібербуллінгу, але кожен з 50-ти штатів має законодавство, яке певним чином регулює кібербуллінг. У 20-х штатах передбачена кримінальна відповідальність за інтернет-знущання. Основний механізм, через який пропонують реалізувати положення законодавства, – це навчальні заклади. У кожному штаті, крім Монтани, закон наділяє повноваженнями адміністрацію шкіл для ідентифікації випадків кібербуллінгу та формування формальних та/або неформальних заходів дисциплінарного впливу на інтернет-агресорів. В 15-х штатах такий вплив поширюється і на поведінку поза школою. В деяких штатах, наприклад у Колорадо, закон зобов’язує адміністрацію шкіл прийняти так звані кодекси безпеки («Safe School Plan»), які передбачатимуть всі заходи та міри відповідальності, які застосовуватиме навчальний заклад з метою боротьби проти кібербуллінгу.
Варто зауважити, що дієвість цього механізму підтримується відповідальністю адміністрації школи. Так, у справі Zeno v. Pine Plains Central School District 2012 р. учень відсудив у школи 1 млн доларів компенсації за те, що адміністрація школи вжила лише формальних заходів для припинення його принижень та не пересвідчилась, що он-лайн переслідування припинилися.
Звичайно, вельми актуальним є питання щодо співвідношення права на безпечне інтернет-середовище та права на свободу слова. Де визначити межу, особливо наділяючи широкими повноваженнями адміністрацію навчальних закладів та правоохоронні органи? Що саме підпадає під їхню компетенцію? У яких випадках вони мають право відслідковувати наші приватні повідомлення, листування тощо? З таким рівнем довіри в нашій країні до будь-якого органу державної влади розширення їхніх повноважень обов’язково зустріне протест серед населення. Це стосується також адміністрації навчальних закладів. Я не уявляю ситуацію, коли дитина у школі звертається за допомогою до директора чи заступників, через те що їй погрожують чи ображають в мережі. В моїй школі це було б нонсенсом: всі боялися директора, як вогню. Допомога та підтримка? Скоріше осуд і нерозуміння! А соціальні інститути? Ви дзвонили колись на гарячу лінію за порадою психолога? Як дитині, яка не довіряє навіть власним батьками, допомогти боротися з викликами інтернет-мережі, з жорстокістю численних анонімів?
Можливо, ні суспільство, ні наша влада ще не готові адекватно відреагувати на новий виклик сучасного світу у формі кібербуллінгу. Однак немає часу чекати! Я впевнена, що сотні, тисячі дітей і навіть дорослих страждають від переслідувань та образ у мережі Інтернет. Деякі з них у зв’язку з цим наважуються покінчити з життям. Отже, ми маємо робити все можливе для того, щоб побороти кібербуллінг та закріпити право на безпечне інтернет-середовище. Якщо почати можна хоча б з постановки та обговорення проблеми, то я намагалася саме це зробити.