09 липня 2019, 12:28

Habitual residence: навіщо знати, що це?

Опубліковано в №28-29 (682-683)

Валерій Біцюк
Валерій Біцюк «ОМР» партнер судової практики

Термін «habitual residence» широко використовується у Гаазьких конвенціях. Цей термін міститься, зокрема, у Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання і співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 1996 р., а також у Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 1980 р. В цьому матеріалі ми спробуємо розібратися, як тлумачиться термін «habitual residence» та як від його визначення залежить юрисдикція суду.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Україна з 14.09.2006 р. є учасницею Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання і співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей від 1996 р. (далі — Конвенція 1996 р.) та з 11.01.2006 р. є учасницею Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 1980 р. (далі — Конвенція 1980 р.).

Відповідно до преамбули, функція Конвенції 1980 р. — захист дітей на міжнародному рівні від несприятливого ефекту незаконного переміщення або утримання, а також встановлення порядку для забезпечення своєчасного повернення до країни звичайного проживання. Функцією Конвенції 1996 р. є побудова дієвих механізмів задля уникнення правових та адміністративних конфліктів, створення структури для ефективного міжнародного співробітництва у питаннях захисту дітей між державами, в тому числі між державами з різними правовими системами.

Обидві конвенції оперують багатьма термінами, визначення яких відсутнє в українському законодавстві (наприклад, «батьківська відповідальність», «звичайне місце проживання дитини», «установа «кафала», «право доступу»), визначення яких має встановлюватися, виходячи з автономного конвенційного тлумачення. Саме такий підхід застосовується для термінів, які містяться в українському законодавстві («опіка», «піклування», «право на спілкування» та ін.), оскільки їх тлумачення у внутрішньому законодавстві України не є еквівалентним тлумаченню, яке застосовується Конвенціями.

Щоб читати далі, передплатіть доступ
0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати