Перезавантаження судової гілки влади й оновлення суддівського корпусу є головним завданням судової реформи та нагальною потребою сьогодення. Не гучне проголошення чи формальне закріплення, а саме виконання цього завдання в рамках усієї системи правосуддя.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Після того, як набули чинності зміни до Конституції України в частині правосуддя та була введена в дію нова редакція Закону «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VII від 02.06.2016 р. (далі – Закон №1402-VII), розпочався перший етап судової реформи. Деталізація Законом №1402-VII конституційних змін, передбачена ним реорганізація та переатестація всієї судової системи є перспективним кроком до побудови європейської моделі правосуддя в Україні.
Критерії професійної, особистої, соціальної компетентності, а також професійної етики та доброчесності – це саме ті складові, яким має відповідати кандидат на посаду судді. Проте як суспільству бути впевненим, що судова система не буде працювати за старими штампами? Як переконатися, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) буде максимально об’єктивною у своїй роботі?
Саме для збалансування цих інтересів Законом №1402-VII було передбачено важливе нововведення – створення спеціального громадського органу, покликаного сприяти ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
На виконання цієї норми 11.11.2016 на зборах представників громадських об'єднань було сформовано Громадську раду доброчесності (далі – Рада). Вона складається з 20 членів, що є представниками різних сфер професійної діяльності.
Сьогодні можна абсолютно впевнено говорити про безпрецедентність та резонансність цієї новації, адже аналогів такого громадського органу контролю за судовою системою не існує в жодній країні світу. Однак в українських умовах відновлення довіри до судової гілки влади відкритість та доступність процесу формування суддівського корпусу для громадськості є закономірними. Дослідження практичної площини діяльності Ради, її завдань та основних повноважень набуває особливого значення. У своїй діяльності Рада керується Конституцією та законами України, нормами міжнародного права, іншими нормативно-правовими актами, а також власним регламентом, яким визначено внутрішні правила організації та діяльності цього органу.
Рада – це інструмент прямого впливу суспільства на судову систему. Її основне завдання полягає у тому, щоб шляхом надання ВККС інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) або висновку про його невідповідність етичним та антикорупційним критеріям (за наявності відповідних підстав) утверджувати в суддівському корпусі якісно нові стандарти професійної етики й доброчесності. Відповідно до положень ст. 106 Закону №1402-VII, невідповідність судді критеріям професійної етики й доброчесності є підставами для розгляду ВККС питання щодо притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Таким чином, для кожного члена Ради мають бути характерними надвисокий рівень відповідальності та відсутність схильності до зловживань.
Незважаючи на те, що Закон №1402-VII надає висновкам Ради рекомендаційний характер, необґрунтована та безпідставна критика може дискредитувати суддю в очах громадськості. Тому головним завданням членів Ради має бути збалансування своїх прав та обов'язків перед суспільством (беручи за пріоритет європейські стандарти захисту судді).
Основною організаційною формою діяльності Ради є робота в колегіях, до складу яких входять по 5 членів Ради. Кожен із них, отримавши завдання щодо збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), проводить її збір. Але він може проводити збір такої інформації і з власної ініціативи, виявляючи свою громадську активність.
Важливо зазначити, що інформація щодо відповідності судді етичним та антикорупційним критеріям, з огляду на правовий статус судді та гарантії його незалежності, має бути заснована виключно на фактах, отриманих з надійних джерел. Крім того, вона має ґрунтуватися на достатніх та прямих доказах. Тому внутрішнє переконання члена Ради при перевірці отриманої інформації є неприпустимим.
За результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає:
ü рішення про надання ВККС інформації, яка може свідчити або про позитивну репутацію судді (кандидата на посаду судді), або про його невідповідність критеріям професійної етики та (або) доброчесності, але Рада не впевнена у її достовірності у зв'язку з недостатністю можливостей для перевірки;
ü вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, який виноситься на збори Ради для його затвердження й подальшого скеровування до ВККС.
У контексті зазначеного необхідно звернути увагу на те, що надання ВККС інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) колегією Ради не відповідає положенням Закону №1402-VII, оскільки така інформація має надаватися лише повним складом Ради. Крім того, публікація рішення (висновку) Ради на її інформаційному порталі протягом 10 днів з моменту його ухвалення фактично нівелює гарантії забезпечення статусу судді. Це потенційна загроза спотворення його незалежності.
Судді мають бути забезпечені правом на ознайомлення з будь-якими висновками та рішеннями щодо них з можливістю представлення своєї антагоністичної позиції. До того ж, рішення (висновки) Ради є лише однією з багатьох складових для прийняття рішень відповідними компетентними органами.
Отже, щоб запобігти будь-яким проявам правового нігілізму, упередженої думки, усвідомленої провокації нападів на суддю, отримана Радою інформація повинна залишатися виключно конфіденційною до її попереднього узгодження з ВККС і прийняття остаточного рішення, підтвердженого беззаперечними фактами.
Питання відповідальності Ради та її членів за надання свідомо неправдивих і необґрунтованих висновків перед законом у цьому випадку є головним. Законом №1402-VII це питання на сьогодні не врегульовано. Регламентом Ради визначаються лише підстави дострокового припинення повноважень члена Ради, а саме: недбале ставлення до виконання своїх повноважень; допущення поведінки, що дискредитує Раду та суперечить її цінностям; виявлення фактів недобросовісного використання свого статусу (зокрема, для протиправного впливу на суддів чи вирішення питань, які не стосуються діяльності Ради тощо).
При цьому важливо зазначити, що своїми висновками або рішеннями члени Ради здійснюють прямий вплив на всю подальшу долю судді, його професійну кар’єру, навіть на особисте життя. Враховуючи зазначене, відповідальність члена Ради має бути співмірна з відповідальністю судді, а покарання за неправомочні дії – неминучим.
Виходячи з важливості діяльності членів Ради, а також значного обсягу їх роботи, постійна присутність на засіданнях зборів чи колегії Ради має бути обов'язковою. Недбале ставлення члена Ради до виконання своїх повноважень має передбачати чітку регламентацію, а не формальну визначеність. Не буває прав без обов’язків та без відповідальності за власні дії. Отже, за діяльністю Ради має відбуватися систематичний контроль з боку державних контролюючих органів. Також адекватний, виважений контроль має бути від сторонніх професійних та громадських об'єднань.
Підбиваючи підсумки, можна стверджувати, що сьогодні в діяльності Ради є більше питань, ніж відповідей, а значна кількість спірних положень потребують вирішення. Проте заперечення з боку скептиків про доцільність існування Ради в цілому, безумовно, є хибним. Залучення громадськості для підвищення якості українського суддівства та надання їй дієвого інструментарію у вигляді визначених законом повноважень – це виважений крок судової реформи. Тому наразі варто зосередитися на вдосконаленні та інтеграції ефективної діяльності цього органу в систему оцінювання судової системи.
Проте й обрані члени Ради повинні докласти до цього зусиль. Де-юре їх покликом є утвердження критеріїв доброчесності та професійної етики у суддів, а де-факто вони своїми діями виносять «вердикти». Тому вони повинні розуміти, що судова гілка влади має залишатися не просто високопрофесійною, але й незалежною. Гарантії її забезпечення є єдиною можливістю реалізувати право кожного громадянина на справедливе здійснення правосуддя.
На сьогодні досвід більшості громадян щодо судової системи, як правило, обмежується участю, яку вони могли брати у ролі того чи іншого учасника судового процесу. Оскільки Рада є представницьким органом громадськості, було б доцільно спрямувати її діяльність не лише на оцінювання суддів, а й на виконання просвітницької ролі в соціумі. Підвищення розуміння громадянами судової гілки влади надасть змогу сформувати адекватне уявлення про її основні завдання, а також це хороша можливість запобігти правопорушенням у суспільстві.
Коментарі:
Павло Петренко, міністр юстиції України:
– Я на 100% переконаний, що судова реформа має проходити під дуже жорстким громадським контролем. Чому так? Ментальність державного апарату неможливо змінити за кілька років. Окрім того, станом на сьогодні ми маємо чимало людей, які хочуть носити мантію судді і жити за старими правилами. Саме тому без механізму громадського публічного контролю за проведенням конкурсів ми не маємо шансів сформувати нову за своєю філософією та суттю судову систему. Більше того, я вважаю, що громадськість має отримати більше повноважень для контролю за процесом добору суддів.
Хочу зазначити ще одну річ. На Міжнародній антикорупційній конференції в Панамі нашу країну ставили прикладом того, як треба забезпечувати контроль з боку громадськості. Адже ми, фактично, є єдиною країною, де громадськість має механізми впливу на призначення суддів. Це той приклад, який у нас будуть перебирати інші держави.
Андрій Вишневський, директор координаційного центру з надання правової допомоги:
– З того часу, коли близько 10 років тому були запроваджені перші громадські ради при міністерствах, зроблено значний поступ з точки зору інституціоналізації громадянського суспільства і створення нових форм його впливу на владу. На мою думку, Громадська рада доброчесності – це хороший приклад того, коли громадськість стає ближчою до влади, отримуючи реальну можливість структурувати і каналізувати свою думку. Наскільки Громадська рада доброчесності буде працювати ефективно, залежить від дуже багатьох факторів – це завжди дорога з двостороннім рухом. З одного боку, у ГРД повинна бути спроможність чітко сформулювати думку і вміти її аргументовано донести. З іншого боку, у ВККС мають бути «рецептори» і «аналізатори», щоби цю думку сприйняти і врахувати в роботі. Якщо ГРД буде активною, переконливою і наполегливою, її думку буде важко ігнорувати.
Щодо складу Ради оцінку давати зарано – це треба робити за результатами роботи. За великим рахунком, якість першого складу не настільки важлива, бо він лише креслить нульову відмітку. Що важливіше, то це порядок і культура формування таких органів. Іноді громадський сектор використовує не дуже цивілізовані підходи, перенесені з українського політикуму: цькування конкурентів, непрозорі підкилимні домовленості. Бракує відкритої конкуренції ідей, програм і репутацій, вибори нагадують змагання без правил, де претенденти розштовхують один одного ліктями. Сподіваюсь, це недоліки «підліткової демократії», які скоро минуться.
Михайло Жернаков, член Громадської ради доброчесності, член Ради РПР:
– Якщо говорити про надання обґрунтованого висновку щодо відповідності кандидата на посаду судді, то ГРД готова такі висновки надавати, і я думаю, у нас для цього є спроможний склад: доброчесний, професійний і мотивований, що головне.
Інше питання, наскільки впливовою та результативною буде позиція ГРД – чи стане її наслідком те, що недоброчесні судді не пройдуть, а доброчесні пройдуть? Зараз наші висновки мають лише рекомендаційний характер, отже, як до них будуть ставитися ВККСУ та ВРП, ми поки не розуміємо. Тому наша офіційна позиція полягає у тому, що в разі негативного висновку ГРД щодо кандидата на посаду судді ВРП потрібно буде зібрати більшу кількість голосів при призначенні його на посаду судді. Така норма повинна увійти в закон «Про Вищу раду правосуддя».
Рада фактично з першого дня існування почала працювати, але для того, щоб продукувати рішення професійно та без суб’єктивізму, нам потрібна методологія. Ми її активно зараз розробляємо. У ній також треба врахувати європейські стандарти, наприклад, щодо розголошення/нерозголошення відомостей про кандидатів, їх оцінювання. Разом з тим, є ризик, якщо ми проактивно почнемо комунікувати з суддями, почнеться галас, що ми туди пішли для того, щоб заробляти на суддях. Потрібно, щоб робота ГРД одночасно була ефективною, не загрожувала незалежності суддів, щоб було усунуто корупційні ризики, щоб нас не звинуватили у подачі необ’єктивної інформації.
Наталя Петрова, адвокат, заступник керівника проекту USAID «Справедливе правосуддя»:
– Громадська рада доброчесності – це унікальний приклад, ніде в Європі такого немає. Є різні моделі, у інших країнах громадськість залучена до добору суддів, але у такому форматі, як це передбачено нашим законом, немає. Та про результати її роботи поки говорити зарано. ГРД тільки утворюється, це гідні люди від громадянського суспільства, сподіваємося, що вони читають закон і розуміють, як він передбачає статус ГРД, яка створена при ВККСУ і має мандат допомогти комісії в доборі найбільш гідних кандидатів на суддівські посади.
Якщо говорити про те, чи вистачить у ГРД інструментів для здійснення своїх цілей, то треба розуміти, що кандидати на посаду судді подають відповідні документи, проходять спецперевірку, яку здійснюють різні державні інституції, тому вони забезпечують проведення збору інформації на конкретну особу, яка дає на це згоду. Я не думаю, що члени ГРД будуть цим займатись, у них немає для цього ресурсу і повноважень. Я розумію це так, що Рада має право створити свій веб-сайт, збирати інформацію від своїх колег та інших членів суспільства, яким стали чи були відомі факти, які, можливо, не потрапили в поле зору тих органів, що здійснювали спецперевірку. Я можу помилятися, але розумію місію ГРД у допомозі ВККСУ відібрати гідних кандидатів на посаду суддів.