07.05.2020 р. Європейський суд з прав людини виніс рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Sadocha v. Ukraine, в якій інтереси заявника представляли юристи ЮФ «Василь Кісіль і Партнери». Як відшкодування майнової шкоди за порушення права на мирне володіння майном, констатоване в рішенні по суті справи від 11.07.2019 р., заявнику було присуджено 29,5 тис. євро.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Нагадаємо зміст рішення. Під час подорожі з України до Польщі заявник пройшов через «зелений коридор» в аеропорту, при цьому маючи 41 тис. євро готівкою в ручній поклажі. Оскільки ця сума перевищувала суму, яку можна перевозити не декларуючи, щодо заявника був складений протокол про порушення митних правил, а також вилучено 31 тис. євро. Суд першої інстанції вирішив, що заявник порушив ст. 339 (порушення порядку проходження митного контролю в зонах спрощеного митного контролю) та ст. 340 (недекларування товарів) Митного кодексу України, наклавши на нього стягнення у вигляді конфіскації 31 тис. євро. Апеляційний суд, постанова якого стала остаточним судовим рішенням у справі, підтримав це рішення.
Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що попри законність та відповідність втручання у права заявника суспільному інтересу, конфіскація незадекларованих коштів поклала на нього індивідуальний і надмірний тягар та була непропорційною вчиненому правопорушенню. Таким чином, відбулося порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Під час винесення зазначеного рішення Суд спирався на такі факти:
- Вивезення іноземної валюти з території України не було незаконним відповідно до українського законодавства, а сума, яка могла бути вивезена, не була обмежена на момент подій. Такий факт відрізняє цю справу від інших, в яких були конфісковані товари, заборонені для перевезення, або транспортні засоби, які використовувалися для перевезення заборонених речовин або торгівлі людьми.
- Походження коштів було законним. Конфісковану готівку заявник отримав за договором позики, а не внаслідок протиправної діяльності, як у деяких інших справах.
- Відсутність у заявника умислу на порушення митних правил. Зокрема, під час проходження перевірки в аеропорту заявник не заперечував перевезення готівки. Відсутність кримінального провадження щодо заявника, на думку Суду, свідчить про визнання органами державної влади, що заявник не мав наміру ввести їх в оману. Відповідно, єдиною протиправною поведінкою було недекларування факту перевезення готівки.
- Відсутність матеріальної шкоди державі внаслідок недекларування заявником коштів, що зумовило спрямованість стягнення у вигляді конфіскації не на відшкодування, а на стримування та покарання заявника. Твердження апеляційного суду про те, що його дії завдали «істотної шкоди зовнішньоекономічним інтересам і безпеці України», Суд визнав нечітким та непідтвердженим іншими деталями щодо того, в чому саме полягала ця шкода.
- Відсутність оцінки пропорційності стягнення національними судами. Посилання національних судів (без наведення деталей) на «характер і спосіб вчиненого порушення» та «особу [заявника]», а також відсутність розгляду питання про те, чи був дотриманий необхідний баланс між суспільним інтересом і правом заявника на мирне володіння своїм майном, свідчить про вузькість меж проведеного розгляду.
- Наявність у національних судів можливості обрати менш обтяжливе стягнення та недоведеність Урядом того, що таке стягнення (наприклад, штраф) було б недостатнім у цій ситуації.
Таким чином, серйозність накладеного стягнення не була пропорційною серйозності вчиненого заявником правопорушення, що призвело до порушення його права на мирне володіння майном.
Проте права заявника не були б відновлені без відшкодування матеріальної шкоди, яка була йому завдана внаслідок конфіскації 31 тис. євро. Суд вирішив, що непропорційність стягнення не означає, що заявник не повинен нести жодної відповідальності за вчинене ним порушення національного законодавства, та відклав вирішення цього питання для подання сторонами письмових зауважень.
У рішенні від 07.05.2020 р. щодо справедливої сатисфакції Суд погодився з позицією заявника, що було б доцільно відняти від конфіскованої суми максимальний штраф, який міг бути на нього накладений згідно із національним законодавством замість конфіскації (еквівалент 1,5 тис. євро). Отже, як відшкодування матеріальної шкоди заявнику було присуджено суму, яка становить різницю між конфіскованими коштами та розміром максимального штрафу (тобто 29,5 тис. євро).
Варто зазначити, що заявник був притягнутий до відповідальності за старим Митним кодексом. Наразі відповідальність за порушення порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю встановлена у ст. 471 Митного кодексу України від 13.03.2012 р., яка передбачає стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1,7 тис. грн та можливу конфіскацію товарів. На підставі цієї статті національні суди, без оцінки пропорційності стягнення та з формальними посиланнями на «характер вчиненого правопорушення» та «особу правопорушника», конфісковують незадекларовані товари.
Хоча Суд вже мав практику щодо аналогічних ситуацій (Gabrić v. Croatia, Gyrlyan v. Russia), а на національні суди покладений обов’язок у процесі розгляду справ застосовувати Конвенцію та практику Суду як джерело права, цю практику вони не застосували. Сподіваємося, що після рішення у справі Sadocha v. Ukraine національні суди все ж таки почнуть її враховувати, а особи, чиє майно було конфісковане, продовжуватимуть боротьбу за свої права навіть після невтішного рішення суду першої інстанції.