Мене звати Ярина Лофер. Я – співвласниця українського підприємства з виробництва шкіряного взуття. Маю вищу юридичну освіту, що дуже допомагає у налагоджені та розвитку власного бізнесу. Хоча наша продукція користується попитом на внутрішньому ринку завдяки високій якості та сучасним моделям, я все частіше замислююся про вихід на іноземні ринки. Саме тому вирішила відвідати офіційну презентацію проекту Експортної стратегії України (Дорожня карта стратегічного розвитку торгівлі на 2017–2021 рр.), що проводилася Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Чому мене зацікавила ця презентація? По-перше, на державному рівні досі не вдалося розробити, затвердити та реалізувати послідовну комплексну національну політику щодо розвитку експорту, хоча потреба у цьому з часом тільки зростає. Як успішний підприємець, я усвідомлюю необхідність такого основоположного документу, який визначив би головні принципи і вектори державної експортної політики на найближчі кілька років.
По-друге, коли товар мого підприємства почав успішно продаватися на українському
ринку, і з‘явилися можливості розширити виробництво, у мене виникла ідея щодо налагодження експорту. Вивчаючи це питання, я з‘ясувала, що існує ціла низка проблем, які, сподіваюся, можна буде вирішити у подальшому внаслідок реалізації послідовної комплексної національної політики щодо розвитку експорту.
У той же час, я усвідомлюю, що держава не може виконати за експортера усю його «самостійну роботу». Бізнес повинен ефективно розвиватися, підвищувати якість товарів у відповідності з провідними стандартами і практиками, нарощувати власну мережу контактів. Держава, у свою чергу, відповідальна за створення відповідного правового, інституційного та інвестиційного середовища, яке дозволило б бізнесу реалізувати свої конкурентні переваги на внутрішньому та зовнішніх ринках.
МСП як один із чинників економічного зростання України
Одним із ключових пріоритетів сучасного етапу економічного розвитку України є підвищення ролі малих та середніх підприємств (далі – МСП) як чинника економічного зростання та зайнятості населення. Моє підприємство належить до середніх, має власні виробничі приміщення із сучасним обладнання для виробництва жіночого та чоловічого взуття із шкіряним верхом і додаткові ресурси для розширення виробництва за рахунок високих продажів. Персонал компанії не перевищує 200 осіб. Як і більшість національних виробників взуття, ми залежимо від цін на сировинні матеріали, які імпортуються з-за кордону: шкіра переважно з Італії, а підошва – з Туреччини.
На мій погляд, наше підприємство може отримувати ті ж вигоди та стикається з тими ж ризиками, що й великі компанії. До вигод можна віднести розширення обсягів реалізації та збільшення доходів (прибутків); економію на масштабах виробництва; підвищення ефективності виробництва, якості товарів та послуг (ефект learning-by-doing); демонстраційний ефект та посилення конкурентного профілю за рахунок розширення ринків збуту та ін. У свою чергу, ризики включають політичні, соціально-культурні, правові, операційні (регуляторні), форс-мажорні обставини, валютні, ризики невиконання контрактів. Та незважаючи на це, як свідчить світовий досвід, МСП активно займаються експортом.
Ілюстрація – Марія Осовська, помічник адвоката АФ «Сергій Козьяков та Партнери»
Перш, ніж запропонувати своїм партнерам розпочати експорт нашого товару, я вирішила провести самостійне дослідження, щоб визначитися з потенційним ринком та послідовністю дій для виходу на нього, враховуючи нормативно-правове регулювання. Крім того, я направила запити у відповідні установи та звернулася до знайомих експортерів за практичними порадами.
У пошуках потенційних ринків
За результатами проведених досліджень мене зацікавила Канада як потенційний ринок для нашого товару з огляду на те, що 11 липня 2016 р. Україна та Канада підписали Угоду про вільну торгівлю, а нещодавно Президент України підписав прийнятий Верховною Радою закон про її ратифікацію. Уряд України запевняє, що з моменту набуття чинності Угода відкриє для українських експортерів 98% канадського ринку товарів, а тому я припустила, що ввізне мито на шкіряне взуття буде значно знижено. Крім того, згідно із запитами представників канадських ділових кіл на адресу канадсько-українських бізнес-установ та організацій, у канадських фірм є інтерес до взаємовигідної ділової співпраці з українськими партнерами щодо поставок до Канади продукції легкої промисловості.
Правильність мого вибору підтвердили слова торгового представника України Наталії Микольської, яка в одому з інтерв’ю запевнила: «Смакові преференції канадців близькі до наших. Плюс легка промисловість і взуття, причому різними способами. У короткостроковій перспективі можемо відшивати в Україні під брендами і постачати наші бренди у Канаду, тому що є великий інтерес до української fashion-індустрії».
Регулювання імпорту: канадський кордон
Щоби дізнатися про вимоги до товару та правила його експортування до Канади, я звернулася із запитом до юридичної фірми з відповідною спеціалізацією. Як мені повідомили, наразі у Канаді діє ставка імпортного мита на взуття зі шкіряним покривом у розмірі 18%, а з моменту набуття Угодою чинності ця ставка буде знижена до нуля. Однак зниження імпортних мит – далеко не запорука вільного виходу на іноземні ринки, адже поряд із тарифами існує ціла низка нетарифних бар’єрів для торгівлі.
З’ясувалося, що мені як українському експортеру, який має намір експортувати товар до Канади, потрібно зробити наступне:
1) переконатися, що мій канадський контрагент має дійсний реєстраційний бізнес-номер, що видається Фіскальним відомством Канади для відкриття спеціального рахунку імпортера;
2) упевнитися, що мій товар відповідає вимогам маркування та пакування, передбаченим канадським законодавством до взуттєвої продукції;
3) узгодити із канадським імпортером, на території яких провінцій буде продаватися мій товар, адже місцеві органи влади на рівні канадських провінцій можуть встановлювати до деяких видів продукції додаткові правила та вимоги (ліцензії, дозволи тощо) поряд із інструментами загальнодержавного (федерального) регулювання.
Виходячи з отриманої інформації, мені потрібно знайти надійного партнера у Канаді. Тут я можу розраховувати як на приватні контакти, так і на інструменти інституційної підтримки держави та галузевих бізнес-об’єднань.
Саме з цим питанням я маю намір звернутися до офісу канадсько-українського проекту підтримки торгівлі та інвестицій (проект CUTIS), що забезпечує український бізнес інформацією та технічною допомогою, необхідною для експорту українських товарів до Канади та залучення канадських інвестицій до України, а також до офісу з просування експорту, який був нещодавно створений як консультативно-дорадчий орган при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку) і займає активну позицію при виконанні своїх завдань.
Безперечно, створення офісу з просування експорту є важливою подією. Цей офіс є інструментом для підтримки і забезпечення доступу українських товарів та послуг на світові ринки, а також платформою для цільових консультацій саме з реально зацікавленими сторонами у межах країни, серед яких – українські підприємства, торгово-промислові палати, організації споживачів, бізнес-асоціації, професійні об’єднання тощо. Сподіваюсь, моя взаємодія з представниками цього органу підтвердить мою впевненість у його відкритості для українських підприємств, наданні реальної і повної, а не фрагментарної («точкової») допомоги у їх виході на іноземні ринки, а також уникненні політики «вибірковості» надання послуг потенційним експортерам.
Про результати спілкування з представниками офісу проекту CUTIS та офісу з просування експорту при Мінекономрозвитку напишу у наступній статті.
Експорт з України: практичні труднощі
У рейтингу Doing Business 2016 Україна посідає 83 зі 189 місць (Польща – 25, Німеччина – 15). Для експортної операції в Україні потрібно 11 документів, і загальний процес триватиме в середньому 127 годин і коштуватиме $667.
Сама експортна операція суто у формальному плані є сукупністю певних процедур, складність, тривалість та вартість яких самі по собі можуть бути бар’єром для експортерів. Розбивка за компонентами показує, що найбільше часу витрачається на підготовку документів (процедури оформлення, що у більш розвинутих країнах переважно виконуються в електронній формі), тоді як внутрішні перевезення є найдорожчим етапом (як і скрізь). Слід зазначити, що на вартість процедур оформлення також припадає майже половина вартості експортної операції. Загалом до найбільш проблемних для експорту в Україні можна віднести фактори, що вказані на діаграмі.
Джерело: Біла книга. Пропозиції щодо політики сприяння розвитку українського експорту
Спілкуючись зі мною, знайомі експортери підтвердили, що бар’єри виникають, у першу чергу, не на іноземному ринку, а в межах України. На жаль, уже при здійсненні господарської, у т.ч. зовнішньоекономічної діяльності перед українськими підприємцями виникає ціла низка системних проблем, таких як: неефективний та непрозорий механізм відшкодування ПДВ, непрозорість процедур розрахунку митної вартості та застосування спеціальних санкцій до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, обтяжливість валютного регулювання щодо експортерів; необґрунтовано велика кількість дозвільних документів; тривале оформлення товару на митниці при імпорті та експорті; бюрократизація та непрозорість процедур податкової інспекції; значний рівень бюрократизації роботи державних органів; непередбачуваність торгової політики України; відсутність фінансування та державних гарантій для експортерів тощо. Усе зазначене негативно впливає на конкурентоспроможність українських товарів і послуг.
Тому, враховуючи власний досвід як українського виробника товарів народного споживання, що має бажання експортувати товар до інших країн, та досвід знайомих експортерів, я очікую, що за рахунок реалізації запропонованого проекту Експортної стратегії України (Дорожня карта стратегічного розвитку торгівлі на 2017–2021 рр.) повинні бути вирішені, поніж інших, проблеми, що вказані вище.
Саме з цієї точки зору я спробувала проаналізувати представлений проект Експортної стратегії України.
Продовження читайте у №17