Забруднення довкілля в розвинених країнах світу є предметом особливої уваги з боку як громадськості, так і державних органів. Все більше держав виділяють дотації своїм громадянам для придбання електричних автомобілів, перехід на сонячні батареї, відмову від подальшої експлуатації та будівництва теплових електростанцій.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В Україні зовсім інша ситуація. Тоді як увесь світ йде від теплових електростанцій, Україна збільшує закупівлю вугілля для ТЕС. Розглянемо проблему національної безпеки на прикладі екологічних ризиків паливно-енергетичного комплексу Київської області. Варто зазначити, що 82,8% промислових викидів на території Київської області припадає на Трипільську ТЕС.
Хто зупинить забруднення довкілля?
Відповідно до ст. 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування шкоди, завданої порушенням цього права. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
На думку правозахисників, в Україні суттєво порушуються конституційні норми щодо гарантування кожному громадянину права на безпечне для життя та здоров’я довкілля (ст. 50). Держава повноцінно не виконує свій обов’язок щодо забезпечення екологічної безпеки та підтримки екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу (ст. 16).
Зусиллями екологів, медиків та юристів була з’ясована одна з причин виникнення численних хронічних захворювань та низької тривалості життя мешканців київського регіону. Згідно з даними ГУ Держсанепідемслужби у Київській області, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від Трипільської ТЕС складають 82,8% від усіх викидів промислових підприємств Київської області. В атмосферне повітря викидається 37 найменувань забруднюючих речовин: свинець (3,47 т/рік), хром (3,44 т/рік), діоксид азоту (11588,97 т/рік), нікель (2,58 т/рік), фтор (0,048 т/рік), сірки діоксид (44000,49 т/рік), суспендовані тверді частки, зокрема попіл, сажа, пил (20651,32 т/рік).
Враховуючи фактичні підтвердження наявності техногенної небезпеки для столиці України через функціонування Трипільської ТЕС, на підставі інформації Головного Управління Держсанепідемслужби у Київської області, зазначені речовини при постійній інгаляційній дії негативно впливають на органи дихання, центральну нервову та серцево-судинну системи. Маючи дуже маленький розмір, ці частини не фільтруються органами дихання і не затримуються, а одразу потрапляють у кров.
Більш небезпечною загрозою для людини від функціонування теплових станцій є не дим з труби, який бачать люди, а золовідвали. В м. Українка Київської області через функціонування Трипільської ТЕС утворився золовідвал, технічні можливості якого вже вичерпані. Однак він продовжує функціонувати та переповнений золою на тисячі тон.
Золовідвал – це місце складування, сховище золи теплових електростанцій, що працюють на твердому паливі. Золовідвали дуже часто служать джерелами забруднення повітря, підземних і поверхневих вододжерел.
Сьогодні золовідвал настільки переповнений, що навіть під час невеликих поривів вітру підіймається стовп пилу (так звані «пилові бурі»), що розноситься на 12-15 км навколо. Такі випадки в межах нашої держави, на жаль, непоодинокі. В межах столиці розташована ще одна ТЕС – Дарницька. Проблеми в Дарницькій ТЕС такі самі, як і в Трипільській ТЕС.
Окреслену ситуацію можна вирішити на законодавчому рівні, за умови запровадження необхідних механізмів та розробки підзаконних актів, внесення змін до законодавства з огляду на світові норми екологічної безпеки. Однак в Україні досі діють нормативи гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин в атмосфері, які були встановлені ще за радянських часів.
Враховуючи застарілість цих нормативно-правових актів, підприємства України продовжують порушувати законодавство щодо дотримання норм екологічної безпеки. Показники гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин в атмосфері європейських країн значно нижчі, ніж в Україні. За їх дотриманням спостерігають як державні органи, так і громадські формування.
Навіть після фіксування Державною екологічною інспекцією України фактів порушень підприємствами дотримання вимог екологічного законодавства складаються адміністративні протоколи на дуже низькі суми штрафів, що жодним чином не запобігає порушенням у майбутньому.
Таким чином, можна зробити висновок, що громадяни України мають можливість захистити своє право на безпечне довкілля, звернувшись до суду, та отримати компенсацію за спричинену моральну шкоду. В Україні вже почали з’являтися перші судові рішення цієї категорії справ. Зокрема, 19.05.2017 р. колегією суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області частково задоволено позовну заяву низки позивачів до юридичних осіб, які причетні до горіння нафтобази у Васильківському районі біля сіл Крячки та Кобці.
Аналізуючи судове рішення, національні суди спирались на широку практику Європейського суду з прав людини та застосовували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану Верховною Радою України у 1997 р. Судовим рішенням підтверджується правильність обраної позиції захисту своїх прав.
У ст. 69 Закону України «Про охорону природного середовища» передбачено, що шкода, завдана внаслідок порушення екологічного законодавства, як правило, підлягає компенсації в повному обсязі, без застосування норм зниження розміру стягнення, незалежно від збору за забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних ресурсів. Окрім того, особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Оцінка негативного впливу на природу базується на двох альтернативних підходах. Перший враховує фактичну (у разі можливості повну) оцінку завданого збитку, другий – попередні витрати на запобігання можливим збиткам. Перший тип оцінок враховує фактичні збитки чи витрати, спрямовані на ліквідацію негативних наслідків дії на навколишнє середовище, другий – на потенційні збитки внаслідок негативного впливу.
Проте не всі види збитків можна обчислити кількісно, оскільки ми далеко не повністю знаємо про явища, що відбуваються в природі, не всі наслідки впливу на людину можемо прогнозувати. Оцінці підпадає лише видима частина, а тому обчислені витрати завжди менші, ніж реальні.
Особливість екологічної шкоди полягає в тому, що в більшості випадків вона є непоправною або порівняно відновлювальною, оскільки відтворення компонентів природи пов'язано з довготривалим періодом.
Екологічна шкода може бути відшкодована у такі способи: поновлення майна в натурі (відтворення знищених природних ресурсів); відшкодування збитків, завданих природним компонентам (відновлення природних ресурсів); відшкодування збитків природокористувачу; компенсація витрат, спрямованих на оздоровлення навколишнього середовища та поліпшення його якості. В більшості випадків відшкодування екологічної шкоди зводиться до відшкодування заподіяних збитків.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що наша країна бере курс на збереження довкілля. На жаль, ініціатива йде лише від громадян, а з боку держави активності поки що не спостерігається.