Арбітраж вважається одним з найбільш ефективних та гнучких механізмів врегулювання спорів. Однак його дієве функціонування неможливе без належного законодавчого забезпечення. Попри те, що Україна,загалом,вважається дружньою до арбітражу юрисдикцією, в українському арбітражному законодавстві існує чимало недоліків, що потребують вирішення. З-поміжних варто виокремитинедоліки, що стосуються процедури визнання та добровільногочи примусового виконання арбітражних рішень.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Добровільне виконання арбітражних рішень
Серед арбітражної спільноти панує думка, що переважна більшість арбітражних рішень виконуються добровільно.Однак насправді вірогідність того, що арбітражне рішення буде виконане добровільно, значною мірою залежить від юрисдикції, правової культури та інтересів сторін, а також суті спору.
У спортивному арбітражі практично всі арбітражні рішення виконуються добровільно, адже більшість правил спортивних регулюючих органів чітко передбачають, що невиконання стороною арбітражного рішення, винесеного проти неї, карається санкціями, які можуть передбачати як значні штрафи, так і недопущення до участі у змаганнях. Тому сторона, проти якої винесено рішення у спортивному арбітражі, зацікавлена у тому, щоб вчасно та повною мірою виконати таке рішення, оскільки потенційні втрати від санкцій можуть значно перевищувати вимоги рішення, що підлягає виконанню.
Втім, однією зі значних проблем українського законодавства залишається те, що якщо для виконання арбітражного рішення боржнику необхідно здійснити платіж в іноземній валюті на користь стягувача-нерезидента, то для цього все однонеобхідно, щоб стягувач звернувся з клопотанням до українського суду в рамках загальної процедури примусового виконання арбітражного рішення та отримав виконавчий лист. Лише на підставі виконавчого листа обслуговуючий банк може продати боржнику іноземну валюту та здійснити переказ коштів.
Оскільки вищезазначені вимоги є частиною законодавства України щодо валютного контролю, то варто розглянути можливість спрощення процедури видачі виконавчих документів, в рамках якої відповідний процес може бути ініційований боржником, але при цьому будуть забезпечені інструменти запобігання спробам отримання «штучної» відмови у визнанні тавиконанні з боку боржника, а також будуть передбачені механізми забезпечення інтересів стягувача.
Конвертація внаціональну валюту
Також при стягненні боргу, вираженого в іноземній валюті, на підставі арбітражного рішення виникає проблема з таким стягненням саме в іноземній валюті, оскільки ч. 8 ст. 395 Цивільного процесуального кодексу Українипередбачено, що у випадку,якщо в рішенні іноземного суду суму стягнення зазначено в іноземній валюті, суд, який розглядає це клопотання, визначає суму в національній валюті за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали. Таким чином, ухвалаукраїнського суду про надання дозволу на виконання арбітражного рішення, в якій буде вказана сума вже в національній валюті, може значно змінити арбітражне рішення по суті, потягнувши за собою значні потенційні втрати для стягувача у разі подальшої девальвації національної валюти.Для врегулювання цієї проблемидоцільнопередбачити норми, які встановлять необов’язковий характер конвертації.
Проценти
В арбітражних рішеннях розмір процентів досить часто вказується у формі відсоткової ставки та періоду нарахування, що заохочує сторону, проти якої винесене таке арбітражне рішення, сплатити суму боргу якнайшвидше. Проте, згідно з процесуальним законодавством України, українські суди, виносячи рішення по суті спору, присуджують до сплати виключно тверду суму боргу. У випадку несплати боргу та нарахування нових процентів чи штрафних санкцій, сторонам в українських процесах доводиться звертатися до суду з новим позовом про стягнення відповідних сум. Тому існує суттєвий ризик, що відповідний український суд при розгляді питання про визнання івиконання іноземного арбітражного рішення визнає та надасть дозвіл на примусове виконання такого рішення лише в тій частині, яка стосується вже зафіксованої твердої суми боргу.
Для вирішення цієїпроблеми необхідно доповнити Цивільний процесуальний кодекс України положеннями, котрі передбачали б повноваження суду визначати суму процентів та порядок їх стягнення.
Процедура розгляду клопотань про скасування та видачу дозволу на виконання арбітражного рішення
Попри те, що підстави для видачі дозволу на виконання арбітражного рішення та його скасування є однаковими, чинне законодавство передбачає для цихпроцесуальних інститутів окремі процедури. Такий підхід не є ефективним у випадку, якщо в суді паралельно розглядаються дві справи стосовно одного йтого ж арбітражного рішення. Томупотрібнона законодавчому рівні дозволитирозгляд клопотань про скасування та видачу дозволу на виконання арбітражного рішення в одному судовому провадженні.
При цьому такожбуло б корисно прописати положення, котрі надавали б сторонам право виключити своєю угодою можливість оспорювання арбітражного рішення в суді. Аналогічний підхід застосовується в законодавстві Сполученого Королівства, законодавстві Франції та інших країн. Окрім того, оскільки боржник все одно матиме можливість висунути свої заперечення проти визнання арбітражного рішення, в цьомувипадку не йде мова про будь-яке обмеження його процесуальних прав.
Для уніфікації судової практики, спрощення та пришвидшення процедур визнання івиконання арбітражних рішень, а також для скасування арбітражних рішень,за прикладом багатьох іноземних юрисдикцій (включаючи Францію (TribunaldeGrandeInstanceinParis), Швейцарію (SwissFederalTribunal), Нідерланди(DutchCourts of Appeal), Німеччину(HigherRegionalCourts), Австрію (AustrianSupremeCourt), Бразилію (SuperiorCourt of Justice), Польщу (PolishCourts of Appeal), Колумбію (SupremeCourt of Jutice-CivilSection), Литву (Court of Appeal of Lithuania) та Швецію (SveaCourt of Appeal)), доцільно було б зосередити такі процедури в одному судовому органі в м. Києві, який буде діяти в якості суду першої інстанції (Апеляційний суд м.Києва).При цьому Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (Верховний СудУкраїни після судової реформи) може діяти в якості суду другої інстанції.
Нинішня система, згідно з якою в якості суду першої інстанції виступають загальні місцеві суди, на практиці призводить до невиправданого значного затягування розгляду подібної категорії справ, оскільки суди в будь-якому разі не мають повноважень переглядати суть арбітражних рішень, а повинні оцінювати їх виключно в розрізі підстав для відмови у визнанні та виконанні або підстав для скасування (які є однаковими по суті), передбаченими Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж»та Нью-Йоркською Конвенцією 1958 р.
Тлумачення арбітражної угоди
Мабуть, одним з найбільш наболілих питань української арбітражної практики є підхід українських судів до тлумачення арбітражних угод, де найменша суперечність чи неточність уформулюванні розцінюється як перешкода до їх визнання та виконання.
Згідно зі ст. ІІІ Нью-Йоркської Конвенції 1958 р.,кожна Договірна Держава зобов’язана визнавати письмові угоди, за якими сторони зобов’язуються передавати в арбітраж усі або будь-які спори, що виникли або можуть виникнути між ними. Аналогічне положення також міститься в Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Таким чином, українські суди зобов’язані визнавати арбітражні угоди відповідно до національного законодавства та міжнародних зобов’язань України.
Оскільки ці зобов’язання досить часто не виконуються на практиці,у процесуальному законодавстві необхідно передбачити спеціальне положення, відповідно до якого неточності втексті угоди сторін про передачу спору на вирішення міжнародного комерційного арбітражу та/або сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності. Схожий підхід застосований у законодавстві Італії та вважається фундаментом арбітражного законодавства Франції та Сполученого Королівства.
Замість висновку
Робоча група в рамках Української арбітражної асоціації активно працюєнад вдосконаленнямукраїнського арбітражного законодавства. Так, 31.03.2016 р.у Верховній Раді бувзареєстрований законопроект №4351 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань судового контролю та підтримки міжнародного комерційного арбітражу», що був розроблений за участю Української арбітражної асоціації. Вінрегламентує як вищезазначені проблеми, так і багато інших питань українського арбітражного законодавства, що потребують нагального вирішення. Тож будемо сподіватися на його якнайшвидше прийняття.