Відповідь на заявлене питання можна дати одразу — тому що ніщо не існує без його історії. І право не є винятком. У світі немає нічого, що б не мало свого минулого. Навіть ті явища, які виникають у певній визначеній точці часу та простору, а також мають чіткі початкові параметри відліку свого існування, вже у перші миті набувають власне минуле — спочатку секунди, далі хвилини, години, дні, тижні, місяці, роки. У контексті суспільних (зокрема державно-правових) явищ, більшість яких не мають чіткої дати свого виникнення, значення минулого зростає та навіть зливається з теперішнім.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Це видно, до прикладу, при формуванні нових галузей права (транспортного, енергетичного, фармацевтичного тощо). Регулярно постає питання — галузь права вже існує, чи вона ще формується? Аналогічно при відповіді на інше — Україна вже є правовою державою чи ще стає нею? У таких ситуаціях межа між минулим і теперішнім розмивається, затирається. Теперішнє та минуле в таких питаннях перебувають в органічній, нерозривній єдності. Адже, з одного боку, нова галузь права ще формується, правова держава ще будується, а з іншого — галузь права вже присутня, як і правова держава (ст. 1 Конституції України). Можна пояснити ці розбіжності плюралізмом наукових поглядів (одні вчені думають так, а другі по-іншому), неуніфікованістю критеріїв оцінки, неповнотою інформації тощо. Але такий факт справді є — в юриспруденції минуле часто зливається з теперішнім, і не лише у вказаних випадках.
Цікавими є ситуації, коли певний закон впродовж тривалого часу регулював визначене коло відносин, суспільство добре знало його основні положення та звикло використовувати при вирішенні відповідних питань. А потім він втратив чинність, і замість нього був прийнятий новий закон, зі змістом якого суспільство знайомилося поступово. Відтак, виникає певний проміжок часу, впродовж якого частина суспільства ще залишається в переконаннях колишнього закону, тобто де-факто живе його нормами. Інакше кажучи, правове минуле впродовж згаданого відрізку часу фактично триває в правовій дійсності теперішнього.
Людина перебуває в центрі юридичної науки — право виникає завдяки людині, заради неї, протистоїть її свавіллю, гарантує безпеку, а вона визначає його зміст, реалізує, захищає, інколи порушує та відновлює. Відтак, право узалежнене від індивіда, і, зокрема, від його пам’яті. Акумулюючи пережитий досвід, люди творять право і застосовують його. Навряд чи мав би успіх експеримент, при якому людина втратила пам’ять і водночас отримала можливість встановити юридичні норми (правила поведінки). Сумнівно, що такі правила змогли б впорядкувати суспільне життя, набувши реальної чинності. Так само і суспільство, яке було б позбавлене пам’яті про своє минуле (історію), не мало би можливості створити ефективну правову систему.
Людська пам’ять, як відомо, часто буває ненадійною. Певні факти можуть випасти з її бази даних, бути викривлені, свідомо чи несвідомо трансформуватися та ін. Тому людям рекомендують вести щоденники, записи, фото- та відеозйомку. Деякі соціальні мережі мають функцію нагадування про певні події, які відбулися раніше. Держави та суспільства також впродовж історії намагалися зберегти свою пам’ять у літописах, фольклорі, інших засобах. Натомість імперії в намірах знищити поневолений народ докладали чималих зусиль задля стирання його пам’яті. Аби тримати дані, здобуті у минулому, в безпеці, їх треба, серед іншого, регулярно повторювати. Коли ж поставлено мету одержання певного результату із аналізу таких даних (наприклад, досвід важливої правової реформи), повторення інформації про згадані факти повинно відбуватися частіше й уважніше.
Право, безперечно, є історичним явищем. Його історія налічує кілька тисяч років. Перші держави нашої планети (Єгипетське царство, шумерські міста-держави), як відомо, датуються IV тисячоліттям до н. е. [1, с. 15, 61]. Право історично випереджає виникнення держави, а тому є ще давнішим. Попри те, що у сучасної науки немає можливості встановити і доказати точний час виникнення права, можна констатувати, що його вік налічує не менш як шість тисяч років. Таке стійке і давнє явище розвивалося певними шляхами й етапами, нагромаджуючи велику кількість правових норм і досвіду їхньої реалізації. Без цього минулого сучасне право не могло б існувати. І якщо б це минуле було іншим, то, ймовірно, і чинне право мало би інший зміст, структуру чи характер чинності.
Те, якою є людина сьогодні, значною мірою зумовлене подіями її життя та особистими переживаннями у попередні дні, місяці, роки. Поточний стан суспільства та держави також спричинено в тому числі їхнім минулим. Аналогічно історія визначає актуальний стан права, культури, економіки й інших явищ. Зрештою, сьогодення є лише точкою на лінії часу та щоразу міняє свій статус у вчорашнє (стає минулим). В історичному процесі невдалі спроби розв’язати правові завдання одним чином були відкинуті, а успішні намагання пройшли апробацію, скоректувалися різними чинниками і розвиваються далі. Людству був необхідним цей досвід задля покращення підходів до вирішення найважливіших питань суспільного життя (ефективного правового регулювання).
Американський підприємець і винахідник С. Джобс (1955–2011) говорив про те, що «неможливо з’єднати точки своєї долі, якщо дивишся уперед; їх можна поєднати тільки дивлячись назад» [2]. Здогадуючись про майбутнє, люди володіють виключно гіпотетичними знаннями, а не оперують доконаними фактами. Відтак, у роздумів про майбутнє немає реальної можливості вести наукову конкуренцію з ретельним дослідженням минулого, яке має міцну емпіричну базу (гіпотетичне знання також не виключається, але не є основним). Відтак, виявлення властивостей державно-правових явищ, їхніх ознак, видів, функцій тощо вимагає звернення до історичного матеріалу та його співставлення з поточним станом.
Як відомо, люди спадкують гени своїх предків, а тому в них проявляються певні риси зовнішності, особливості темпераменту, вроджені вміння (таланти), схильність до певного захворювання тощо. Подібні явища спадкування і наступності можна виявити також у суспільних явищах, зокрема у праві. Поточна правова система, безперечно, спадкує чимало елементів (хай навіть у зміненому до невпізнаваності вигляді) від тих правових систем, які їй передували. Спадковість помітна не тільки в конкретних нормах, інститутах і галузях права, але й у правовій культурі загалом, правовій свідомості населення, вразливості до певного типу правопорушень тощо.
Із вказаних причин доцільно згадати і рецепцію (запозичення) правових норм та інститутів з іноземних правових систем. Вона нагадує трансплантацію органів і тканин в живих організмів — одні успішно інтегруються, приносячи користь або навіть рятуючи систему в складних умовах, а інші не приймаються нею, відштовхуються і лише погіршують існуючий стан. Ймовірно, що правова система, як і живий організм, має певні особливості, сформовані її попередниками (щось на кшталт генів), які визначають механізми взаємодії з чинною реальністю, дозволяючи чи відштовхуючи чужорідні запозичення.
Німецький правознавець Б. Віншейд (1817–1892) свого часу характеризував історію права в такий спосіб: «Те, що ми знаємо, і те, над чим працюємо, це не порох, якого вітер розносить. У своїх руках ми маємо мудрість століть, що були перед нами. Нас покликано взяти участь у формуванні мудрості для століть, які прийдуть слідом за нами» [3, s. 9]. Закликаючи не відкидати, пізнати, цінувати мудрість, здобуту попередниками, вчений пояснював, що те, над чим працювали його сучасники, те, що здавалося їм таким актуальним і важливим, теж має перспективу стати мудрістю (де-факто минулим) для нащадків. Інакше кажучи, під певним кутом зору минуле може ототожнюватися з мудрістю, а тому ігнорування його становить ризик втрати важливих знань. Заявлена думка відображає історичний поступ, цінність і взаємозв’язок результатів інтелектуальної роботи у сфері права на всій осі часу людського буття.
Історія, серед іншого, є засобом тлумачення права. Правові системи сучасності містять чимало елементів, причини появи та зміст яких можна пояснити не інакше як через призму минулого. Це може стосуватися як застарілих правових норм і документів, так і актуальних. У першому випадку ретроспективний матеріал створює розуміння невідповідності правових положень сучасним реаліям, а в другому – підкріплює авторитет їхнім історичним ґрунтом. Як відомо, в теорії права одним із загальновизнаних видів тлумачення юридичних норм є історичне тлумачення, яке пояснює їхній зміст шляхом співставлення з подіями й умовами минулого [4, с. 197]. Типовим прикладом доцільності застосування історичного тлумачення є текст чинного Житлового кодексу України [5], норми якого часто викликають нерозуміння серед юристів-початківців, не ознайомлених з умовами суспільного життя початку 80-х рр. ХХ ст.
Минуле здатне впливати не тільки на сьогодення, але й на майбутнє. Це можливо як через посередництво теперішнього, так і безпосередньо. Відомі випадки, коли певне правове явище існувало на конкретному історичному етапі, занепадало та зникало в наступному етапі, а потім відроджувалося. Тому минуле може потрапляти в майбутнє «в обхід» сьогодення, хоча це не є загальним правилом. Здебільшого минуле, теперішнє та майбутнє становлять послідовний і логічний ряд. Це сприяє передусім прогнозуванню правового розвитку, адже аналіз історії та поточного стану державно-правових явищ дозволяє виробити об’єктивну емпіричну базу, вирахувати існуючі тенденції та типові механізми подальших змін законодавства та інших трансформацій правової системи.
Коли видатного фізика А. Ейнштейна (1879–1955) запитали, яка зброя буде використовуватися в ході третьої світової війни, він відповів приблизно так: «я не знаю, якою зброєю буде вестися третя світова війна, але четверта – палками та камінням» [6]. У цьому контексті він натякав, що зброя третьої світової війни може спричинити таку глобальну катастрофу, після якої людству доведеться розпочинати свій розвиток від початку. Це відповідає баченню майбутнього постнуклеарного світу (того, який пережив ядерну війну) як «повернення людства в печери» [7]. За таких умов минуле людської цивілізації цілком може стати її майбутнім. Відтак, тій обмеженій кількості людей, які з певних невідомих причин залишаться живими, доведеться відбудовувати всі духовні та матеріальні руїни. Право та держава в такому відновленому суспільстві також можуть обнулити свою історію, розпочавши її з первісних інститутів — родової спільноти, кровної помсти тощо. Зрештою, немає можливості здогадатися, як саме виглядатиме вказане суспільство та його право. Але не можна цілковито відкидати подібні сценарії, недооцінювати ризики чи вдавати, що загрози не існує.
Це було б занадто великою помилкою, як і є помилковою позиція, згідно з якою історія не має цінності для юриспруденції. Інколи її висловлюють окремі діячі правничої науки та практики. Вказана думка є цілковито хибною та може привести до прикрих і навіть трагічних наслідків. Звернемо увагу на деякі з них: незнання минулого спричиняє повторення допущених помилок; відсутність або недостатність історико-правових знань знижує рівень професійної компетентності юриста, у тому числі послаблює його дослідницькі навики; незнання історії спричиняє нерозуміння природи та логіки державно-правових явищ; втрата можливості запозичити з минулого вдале та розумне вирішення певної проблеми, яка вже існувала; інші. Перелік можна продовжити, але, як видається, і цих загроз вдосталь для розуміння критичної потреби щодо вивчення історії права всіма юристами.
У підсумку варто наголосити на тому, що право, безперечно, не може існувати без його історії. Причин для цієї закономірності є безліч, але їхня кількісна невизначеність не повинна бути причиною того, що вказану тему слід оминати. До історії треба звертатися для комплексного розуміння права, його пізнання та вирішення питань практичної діяльності. Вона містить безцінні знання для нашого та наступних поколінь.
Список використаних джерел
1. Тищик Б. Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу. Львів: Світ, 2001. 384 c.
2. Три прості історії від Стіва Джобса: промова генія перед випускниками Стенфордського університету / пер. Й. Черешньовського. URL: https://ukrainians.today/try-prosti-istoriyi-vid-stiva-dzhobsa-promova-geniya-pered-vypusknykamy-stenfordskogo-universytetu-video/.
3. Windscheid B. Recht und Rechtswissenschaft. Greifswald, 1854. 27 s.
4. Рабінович П. М. Основи теорії та філософії права. Львів: Медицина і право, 2021. 255 с.
5. Житловий кодекс України від 30.06.1983 № 5464-Х. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#Text.
6. Правила життя Альберта Ейнштейна. URL: https://www.jnsm.com.ua/h/PZ6/.
7. Ґребер Д., Венґров Д. Як змінити хід історії людства? (принаймні ту її частину, яка вже відбулася) / пер. П. Шопін. URL: https://commons.com.ua/en/yak-zminiti-hid-istoriyi-lyudstva-prinajmni-tu-yiyi-chastinu-sho-vzhe-vidbulasya/.