05 квітня 2021, 18:16

Чи вдасться владі законодавчо заборонити проплачені мітинги?

Григорій Мамка
Григорій Мамка народний депутат України IX скликання, д.ю.н.

Як показує світовий досвід, одним із найдієвіших інструментів народного впливу на політичні процеси є мітинги. Згадаймо останню акцію під Офісом Президента 20 березня, яка стала чи не найактивнішим протестом за часів нинішньої влади. Мітингувальники кидали піротехніку у правоохоронців, палили табличку «Президент України», розбили скло, спотворили стіни самого Офісу, а на довершення дійства на стіні Офісу була намальована свастика. Подія стала справжнім перформансом, який коментували усі, кому не лінь, окрім самого Президента. Верховна Рада постановила розслідувати ці події, водночас організатори акції не виключають, що в першій половині квітня знову зберуться під ОП.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Аналізуючи масштаб вуличних акцій останніх років, не важко помітити, що їхній характер  здебільшого є маніпулятивним, часто – провокативним. Та хіба для того, аби заявити про свою позицію, обов’язково влаштовувати цілий арт-перформанс? Схоже, ідеться зовсім про інше.

Акції, які, так чи інакше, є проплаченими, стали невід’ємною частиною української політики, де, маскуючись певними вимогами,переслідується чинення тиску на органи влади в інтересах окремих груп. Переважно люди збираються на мітинги не для того, щоб заявити про проблеми та висунути вимоги, а для того, щоб поправити своє матеріальне становище.

Масовку для подібних вистав здебільшого набирають через оголошення в месенджерах або через Telegram-канали. Варто лише ввести в Google ключові слова «організація мітингів», як пошукова система одразу видасть широкий спектр послуг. Професійні організатори акцій гарантують замовникам підтримку по всьому Києву, для кращого ефекту радять залучати послуги ЗМІ, а постійним клієнтам пропонують знижки. На деяких акціях можна навіть зустріти «професійних мітингувальників», які, не приховуючи обличчя, мітингують під різними прапорами.

Акції за мільйон

Нещодавно у Міністерстві внутрішніх справ запропонували заборонити проплачені мітинги. Ідею на одному з телевізійних ток-шоу озвучив представник МВС, який назвав українське законодавство дуже ліберальним і зазначив, що будь-хто в нашій країні може витрачати мільйонні кошти на організацію акцій протесту, винаймати мітингувальників, які будуть ходити з плакатами і виступати «за» чи «проти». Представник МВС нагадав, що у часи свого депутатства у 2015 році ініціював законопроект про заборону подібних акцій, однак його проєкт не отримав підтримки.

То навіщо у МВС знову виступають із провальними ініціативами? Перш ніж розбиратись, згадаймо, що кожному громадянину країни Конституція гарантує право на мирне зібрання. У ст. 39 сказано, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Усі розуміють, що на організацію будь-якої вуличної акції потрібні кошти, навіть мінімальні, а чинне українське законодавство не дозволяє визначити, які мітинги можна вважати проплаченими, а які – ні.

Бюджет мітингу передбачає:

- Надання учасникам мінімальних продуктів харчування;

- Витрати на бензин (якщо в акції задіяні транспортні засоби);

- Для акцій орендують сцену, мікрофони, гучномовці, колонки;

- Для налаштування апаратури винаймають людей, яким треба платити за техобслуговування;

- Написання пресрелізу, розповсюдження анонсу та постанонсу в ЗМІ;

- Кошти на створення атрибутики (транспаранти, прапори);

- Винаймання охорони в окремих випадках.

З огляду на такі організаційні моменти будь-який мітинг в країні можна кваліфікувати як проплачений.

Кого карати?

У 2015 році ініціатива законодавчо заборонити проплачені мітинги розглядалася в комітетах, але в першому читанні законопроект був повернутий на доопрацювання. Автор ідеї тоді пропонував доповнити Кримінальний кодекс статтею 295-1, яка б передбачала кримінальну відповідальність за підкуп учасника масового заходу. Проте автор законопроекту не звернув увагу на те, що чинне законодавство не дозволяє відмежовувати такі явища, як організація різного роду «проплачених» заходів, від надання цілком законної («правомірної» за термінологією проєкту) матеріальної підтримки «ідейним учасникам» масових заходів.

Якщо хтось має на меті ввести відповідальність за проплачені акції, то варто спершу було б задуматись над втіленням ідеї запровадження кримінальної відповідальності саме для  їхніх «проплачених»спонсорів. У нас чомусь все навпаки: карати пропонують тих, хто погодився на умови та фінансову винагороду від тих, для кого мітинг є вигідним.

То для чого ж влада повертається до завідомо провальних ініціатив? Відповідь проста: після «тріумфального» закриття телеканалів Зе-владі хочеться ще більше наступити на горло опозиційним політикам. Якщо уявити, що подібний закон приймуть, то всі мітинги та акції, які не є вигідними, будуть вважати «проплаченими». Про яке продовження реформ в країні може йтися, коли у Міністерстві внутрішніх справ хочуть заборонити акції, організація яких завжди потребує коштів, без чіткої процедури, яка б встановлювала, як саме фінансується акція?

Щодо української політики, то її важко уявити без мітингів та вуличних акцій. Хоч їхній масштаб уже не такий, яким був раніше, але масовий вихід людей на вулицю завжди був потужним інструментом комунікації суспільства з владою та відстоюванням інтересів. Проте дуже сумно спостерігати за юридичним невіглаством багатьох авторів законодавчих ініціатив, яке перетворює українське політичне життя «фейковими заборонами» на повний абсурд.

Доки в Україні існує пропозиція на проплачені мітинги, доти ми спостерігатимемо за перформансами на кшталт того, який відбувся під Офісом Президента 20 березня. Робота МВС України полягає в об’єктивному розслідуванні кримінальних проваджень і документуванні фактів за такими статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення:

Стаття 185-1. Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій;

Стаття 185-2. Створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій;

Стаття 173. Дрібне хуліганство.

І за статтями Кримінального кодексу:

Стаття 293. Групове порушення громадського порядку;

Стаття 294. Масові заворушення;

Стаття 295. Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку;

Стаття 296. Хуліганство;

Стаття 340. Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій;

Стаття 341. Захоплення державних або громадських будівель чи споруд;

Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, приватному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У таких випадках це буде правильно. Також варто не забувати, що суспільство чекає на об’єктивні вироки судів по кожній гучній справі. Їхній розгляд має відбуватись законно і неупереджено, а не затягуватись на роки.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати