Конституція України визначає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до Основ законодавства України з питань охорони здоров’я, одним з основних принципів охорони здоров’я є визнання її пріоритетним напрямком діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України. Справедливо, що у такому випадку сфера охорони здоров’я є однією з найбільш значущих та чуттєвих сфер, що потребує значної уваги й фінансування. Однак, аналізуючи закони про державний бюджет за останні роки, не важко порахувати, що видатки на сферу охорони здоров’я ледь дотягували до 3% від ВВП країни. У той час як за рекомендаціями ВООЗ мінімальний рівень фінансування сфери охорони здоров’я повинен встановлюватись на рівні 5-7% від ВВП. Таке фінансування дозволить не знижувати рівень та не зменшувати обсяг медичної допомоги, хоча й не забезпечить її розвиток.
Зрозуміло, що система фінансування охорони здоров’я, що існує наразі, не може забезпечити акумулювання достатньої кількості коштів, щоб дозволити розвивати сферу. Таким чином, введення обов’язкового медичного страхування як додаткового джерела фінансування охорони здоров’я дозволить збільшити рівень та якість медичної допомоги населенню.
Ідея введення обов’язкового медичного страхування для України не є новою. Кількість зареєстрованих у Верховній Раді України законопроектів, метою яких було регулювання цієї сфери, вже доходить до двох десятків. Наразі у проекті Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (далі – Законопроект №6327), що був проголосований ВРУ в другому читанні та в цілому 19.10.2017 р., у Прикінцевих та перехідних положеннях передбачено, що Кабінет Міністрів України протягом 3-х місяців з дня набуття чинності цим Законом повинен опрацювати питання запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Тобто законодавець не просто не виключає, але й стимулює запровадження обов’язкового медичного страхування. Залишається лише обрати найприйнятнішу для українських реалій модель такого страхування.
Варто зазначити, що у Верховні Раді України ще влітку 2016 р. було зареєстровано проект Закону про загальнообов'язкове соціальне медичне страхування в Україні №4981 від 14.07.2016 р. (далі – Законопроект №4981), а також 2 альтернативні до нього: проект Закону про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування №4981-1 від 18.07.2016 р. (далі – Законопроект №4981-1) та проект Закону про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування в Україні №4981-2 від 02.08.2016 р. (далі – Законопроект №4981-2). Зазначені законопроекти включені до порядку денного VII сесії Верховної Ради України VIII скликання. Загалом, зареєстровані законопроекти пропонують схожі за своєю суттю системи загальнообов’язкового медичного страхування, однак кожен з них має свої особливості.
Так, принципова різниця між законопроектами полягає у статусі та суб’єкті, що буде страховиком, в колі страхувальників та застрахованих осіб, порядку формування та розміру страхового платежу, джерел формування коштів загальнообов'язкового державного медичного страхування.
Законопроектом №4981 передбачається, що страховиками можуть бути зареєстровані у встановленому порядку фінансові установи, створені у формі акціонерних товариств, які отримали ліцензію на здійснення загальнообов’язкового соціального медичного страхування, є членами саморегулівної організації страховиків, які здійснюють загальнообов’язкове соціальне медичне страхування, виконали встановлені вимоги та акредитовані у визначеному цим Законом порядку. Саме з цими організаціями особи, визначені проектом страхувальниками, укладатимуть договори загальнообов'язкового соціального медичного страхування. Стандартний розмір страхового платежу встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України щороку в законі про Державний бюджет України та градіюватиметься залежно від статусу застрахованих осіб.
До коштів системи загальнообов’язкового соціального медичного страхування входитимуть кошти страхових резервів, кошти Фонду гарантування загальнообов'язкового соціального медичного страхування, кошти страхових виплат, перераховані закладам охорони здоров’я. Також передбачається функціонування органу державної влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері загальнообов’язкового соціального медичного страхування. Окрім того, підлягає створенню Фонд гарантування загальнообов'язкового соціального медичного страхування з метою захисту прав і законних інтересів застрахованих осіб та закладів охорони здоров’я шляхом накопичення коштів Фонду та здійснення виплат за договорами загальнообов'язкового соціального медичного страхування. Для формування резерву такого фонду передбачається, що 1% від страхового платежу спрямовується страховиком до такого Фонду.
В альтернативному Законопроекті №4981-2 страховиком визначається Фонд загальнообов’язкового соціального медичного страхування з відділеннями в областях та м. Києві, який створюється відповідно до цього Закону, що буде неприбутковою організацією, яка засновується МОЗ України. Дещо розширеним, у порівнянні з попереднім проектом, є перелік джерел формування коштів системи загальнообов’язкового соціального медичного страхування: асигнування, передбачені у державному бюджеті України для фінансування медичного обслуговування населення на відповідний рік; страхові внески страхувальників; кошти страхових резервів; кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування; кошти страхових виплат, перераховані закладам охорони здоров’я.
Відповідно до положень Законопроекту №4981-1, страхувальником є Фонд медичного страхування України – некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням (розташована в м. Києві). Джерелами формування коштів загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування є страхові внески, кошти державного та місцевих бюджетів, кошти, що надійшли від сплати штрафів, накладених за порушення норм цього Закону, благодійні та добровільні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, прибуток, одержаний від розміщення тимчасово вільних коштів Фонду медичного страхування України на депозитному рахунку, інші надходження, не заборонені законодавством. Розмір страхових внесків встановлюється щороку Верховною Радою України.
Як вбачається з вищевикладеного, принциповим та найдискусійнішим питанням при обранні системи загальнообов’язкового медичного страхування є визначення статусу органу, що фактично буде розпорядником «страхових» коштів. Враховуючи реалії сьогодення та прийнятий ВРУ Законопроект №6327, система фінансування охорони здоров’я України не зможе будуватися на загальновідомих моделях фінансування (Бісмарка, Бевериджа тощо). Це буде комбінація їхніх частин.