Одного разу моя подруга, побачивши моє фото, де я на роботі у туфлях на підборах, запитала: «Як ти носиш такі шпильки?» Моя відповідь була достатньо лаконічна: «З прямою спиною та високо піднятою головою». І це правда! Коли ти на роботі, то розумієш, що ти — суддя, суддя Верховного Суду, ти маєш бути взірцем. Ти не маєш права на помилку. На тебе уважно дивляться і тобі довіряють. До того ж ти — жінка.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Згідно з даними Державної судової адміністрації, станом на 01.01.2019 р. з 30 447 суддів і працівників апарату судів першої та апеляційної інстанції жінки складали 73%, а чоловіки — 27%. Такий гендерний дисбаланс виник через працівників апарату: з 25 194 працівників судів 79% складають жінки, а 21% — чоловіки. Серед суддів пропорція зовсім інша: з 5253 суддів 45% (2373) — жінки, 55% (2880) — чоловіки.
Порівняльний аналіз гендерного складу судів першої та апеляційної інстанції є таким: з 4186 суддів місцевих судів 46% (1943) жінки та 54% (2243) чоловіки, а з 1067 суддів апеляційної інстанції жінки складають 40% (430), чоловіки — 60%. Наразі серед суддів Верховного Суду 51 жінка та 64 чоловіки.
Головні керівні посади в судах також обіймають переважно чоловіки. В місцевих та апеляційних судах з 584 голів судів лише 36% (210) жінок та 64% (374) чоловіків, серед заступників голови суду 40% (76) жінок та 60% (115) чоловіків. З керівними посадами в апаратах судів ситуація протилежна: серед керівників апаратів 77% (493) жінок та 23% (151) чоловіків, а серед їхніх заступників — 83% (548) жінок та 17% (114) чоловіків.
Отже, чи можна говорити, що в судовій системі для жінок існує «скляна стеля»? Чи існують в нашому суспільстві стереотипи або упередження та/або об'єктивні чинники, які заважають/ускладнюють можливість жінці стати суддею, обіймати керівні посади в судах або просуватися кар'єрною драбиною в апараті суду.
Очевидно, що більшість відповість на ці питання — «ні». Адже в нашій країні рівний доступ до юридичної освіти для жінок та чоловіків. Під час прийняття на роботу (проведення конкурсних процедур) немає жодних обмежень за статтю. Голову суду обирає колектив, тому кожен може висувати свою кандидатуру, а керівника апарату суду обирають за конкурсом, але також без будь-яких обмежень за статтю. Чому ж тоді такі різні дані статистики?
Чи можна стверджувати, що в наших судах сформувалася або наразі формується середовище, дружнє до сім'ї та родини з дитиною, інклюзивна атмосфера на роботі та практика підтримки сімейної політики. Чи в багатьох судах є дитячі кімнати, де можна залишити дитину, поки мати виконує свої професійні обов'язки. Чи багато жінок-суддів можуть обирати більш гнучкий робочий графік (звичайно, без шкоди для графіка проведення судових засідань), якщо у них є маленька дитина або кілька дітей дошкільного віку? Очевидно, що переважна відповідь на ці запитання — «ні». Наразі випадки успішної кар'єри серед суддів-жінок — це скоріше виняток, ніж правило.
Мій досвід свідчить про те, що поки подолання уявної «скляної стелі» більше залежить від індивідуальних рис (цілеспрямованості, впевненості у собі, вмінні комунікувати, здатності до прийняття відповідальності тощо). Однак я переконана, що з часом ситуація зміниться на краще, що жінки матимуть не лише рівні права, але й рівні можливості, а про «скляну стелю» в судовій владі ми будемо говорити лише в минулому часі.