7 листопада 2016 р. в Україні стартував конкурс на зайняття 120 посад суддів нового Верховного Суду, що відкриває для його учасників унікальну перспективу – працювати в суді, який формуватиме судову практику, забезпечуватиме її єдність та сталість. Вперше в історії реформування вітчизняної системи правосуддя добір до найвищого суду здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу. Від його результатів багато у чому залежить, чи отримає кожен з нас справедливий та якісний судовий захист своїх прав, свобод та законних інтересів. Цим пояснюється значний як суспільний, так і міжнародний інтерес до процесу проведення конкурсу до Верховного Суду.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Довіряй та перевіряй
Наразі закінчились перші етапи добору, впродовж яких бажаючі одягнути верховну мантію відсіювались за різними критеріями. Чим відзначались ці етапи? Насамперед, проведенням Вищою кваліфікаційною комісією суддів України спеціальної перевірки відносно кандидатів. Це стандартна, чітко прописана в законі й відпрацьована до автоматизму процедура.
Суть її така: спочатку кандидат надає відомості про себе, згоду на збирання інформації та проведення щодо нього спеціальної перевірки. У відповідності до положень абз. 3 ч. 2 ст. 58 Закону України «Про запобігання корупції», які кореспондуються з приписами п. 2 ч. 4 ст. 81 Закону «Про судоустрій і статус суддів», у разі виявлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про кандидата, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, відповідний орган відмовляє претенденту у призначенні. На підставі цих положень закону Комісія перевіряє наявну інформацію, надсилає запити до відповідних відомств та установ – Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров`я, Міністерства внутрішніх справ, Національного агентства з запобігання корупції тощо, а потім співставляє отримані дані і приймає рішення про можливість допуску кандидата до кваліфікаційного оцінювання.
Документи на конкурс подали 846 кандидатів – суддів, науковців, адвокатів. До участі у конкурсі Комісія допустила 653 з них. За результатами проведення спеціальної перевірки (а це близько 6500 запитів і стільки ж відповідей!) ряди кандидатів ще більше порідшали. Дехто з претендентів не був допущений у зв’язку з наявністю недоліків у документах про освіту, інші – через інформацію з Міноборони, яке мало претензії до декого з військовозобов’язаних. А ще надійшла інформація про розпочаті відносно кандидатів кримінальні провадження.
Об’єктивна перешкода
Варто зауважити, що одним з основних етапів добору є проходження кандидатами процедури кваліфікаційного оцінювання, яка включає іспит, дослідження досьє та співбесіду. І цілком логічно, що питання допуску вирішуються ще до проведення кваліфоцінювання – чи варто екзаменувати особу, витрачаючи на це час і гроші платників податків, якщо є інформація про її невідповідність встановленим законом вимогам?
Крім того, приписами ч. 7 ст. 84 Закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що у разі порушення кримінального провадження щодо судді ВККСУ має право зупинити проведення його кваліфікаційного оцінювання до набрання законної сили вироком суду або припинення кримінального провадження.
Комісія має достатньо передбачених законом механізмів для того, щоб провести якісний добір суддів, і судячи з останніх новин, активно їх застосовує. Так, за інформацією ВККСУ, стосовно п’яти осіб з допущених кандидатів процес оцінювання було зупинено до набрання законної сили вироком суду або припинення кримінального провадження.
Відразу після прийняття рішення один з таких кандидатів – суддя Вищого господарського суду України А. Ємельянов заявив про свавільне застосування ВККСУ відносно нього ст. 84 Закону «Про судоустрій і статус суддів». Він назвав цю норму «фактично мертвою», такою, що не відповідає положенням КПК України, вказав на неврахування Комісією принципу невинуватості і гнівно звинуватив її у позбавленні його права брати участь у конкурсі.
Хто ж правий у цій своєрідній дискусії? Пригадуючи слова з казки про Буратіно, варто розібратись: ч. 7 ст. 84 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» – «пациент скорее жив, чем мертв»? Чи з точністю до навпаки?
Вчимо «матчастину»
У правовій доктрині під «мертвими» прийнято розуміти норми, які не застосовуються на практиці через конструктивні недосконалості, незавершеність законодавчої регламентації. Іншими словами, такі норми не можуть бути застосовані через відсутність у реальному житті умов для їх реалізації, проте вони чинні і діють.
Повертаємось до конструкції ч. 7 ст. 84 Закону. Що з нею не так? Викладаючи гіпотезу цієї норми, законодавець вжив словосполучення «порушення кримінального провадження», але у чинному КПК України воно не вживається.
Нагадаємо, КПК 1960 р. передбачав таку обов’язкову для кожної справи початкову стадію кримінально-процесуальної діяльності, як порушення кримінальної справи. Її сутність полягала у прийманні, реєстрації, обліку та розгляді уповноваженими на те органами заяв, повідомлень про злочини і події. Цей юридичний термін використовувався юристами впродовж 52 років і розумівся однозначно – як перша стадія кримінального процесу.
Термін «кримінальне провадження» був введений з прийняттям у 2012 р. нового КПК України та вживається у трьох значеннях: кримінальний процес загалом; кримінальна процесуальна діяльність та провадження за конкретним правопорушенням. Як і будь-який процес, кримінальне провадження має свій початок і закінчення. Проте питання стадійності кримінального провадження є досить дискусійним. У КПК України законодавець нормативно зазначив лише дві його стадії: «досудове розслідування» (п. 5 ч. 1 ст. 3) і «притягнення до кримінальної відповідальності» (п. 14 ч. 1 ст. 3). У п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК кримінальне провадження визначається як досудове розслідування та судове провадження, процесуальні дії у зв’язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Тобто під цим терміном розуміється весь обсяг процесуальних дій. А початком кримінального провадження є досудове розслідування – стадія, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
То чи можна у цьому випадку говорити про абсолютну дефектність конструкції ч. 7 ст. 84 Закону «Про судоустрій і статус суддів»? Певне, що ні. З наведеного аналізу приписів КПК 1960 та 2012 р. вбачається, що законодавчий термін «порушення кримінального провадження» означає саме початкову стадію кримінального провадження, тож вжиття законодавцем вказаного словосполучення не можна визнати обставиною, що унеможливлює застосування положень ст. 84 Закону.
Додатковим аргументом на користь правильності такого тлумачення може бути те, що процесуальні кодекси вживають різні слова для позначення однієї й тієї ж дії – початку провадження: Господарський процесуальний кодекс України, наприклад, передбачає стадію порушення провадження у справі (розділ ІХ), Цивільний процесуальний кодекс та Кодекс адміністративного судочинства України – відкриття провадження у справі (гл. 2 та розділ 3 гл. 1 відповідно).
Правозастосовні особливості
Якщо ж виходити з позиції колізійності норм Закону «Про судоустрій і статус суддів» та КПК України, то відповідно до численних роз’яснень Мінюсту, її можна подолати двома способами. Перший передбачає: у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше не втратив чинності. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» прийнятий у 2016 р., КПК України – у 2012. Другий спосіб передбачає, що при існуванні розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. З огляду на характер правовідносин (з приводу добору кандидатів на посаду судді) та предмет регулювання означених законодавчих актів, Закон «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним у сфері організації судової влади, а відтак саме він підлягає застосуванню.
Не варто також забувати, що будь-яка правозастосовна діяльність повинна реалізуватися на засадах доцільності, справедливості й обґрунтованості. Доцільність означає, по-перше, застосування юридичної норми тоді, коли цим забезпечується досягнення соціального ефекту, заради якого було створено зазначену норму. По-друге, поняття доцільності співвідноситься з поняттям оптимальності.
У рішенні №15-рп/2004 від 2.11.2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права вимагає від держави втілення вказаного принципу у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті, передусім, ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Судова реформа була спрямована на досягнення цілком прогнозованого соціального ефекту – утвердження справедливого та незалежного суду, підвищення довіри суспільства до судової системи та підвищення авторитету судової влади. Проходження конкурсних процедур до найвищого суду країни особами, щодо яких розпочато кримінальне провадження, погодьтесь, не надто сприятиме досягненню саме такого соціального ефекту. Це очевидно.
Та як у такому випадку бути з презумпцією невинуватості? Чи є судді виключенням з правила?
Жодних виключень
У ст. 62 Конституції України, а також у нормах КПК України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Чи порушила ВККС цей принцип? Звісно, ні.
Зі змісту положень ч. 7 ст. 84 Закону «Про судоустрій і статус суддів» імперативний обов’язок ВККС зупиняти чи навіть припиняти проведення кваліфікаційного оцінювання судді у випадку порушення відносно нього кримінального провадження не вбачається, і безумовної заборони проходити таким суддям кваліфоцінювання немає. Кожен процесуальний закон передбачає випадки зупинення провадження у справі, під яким розуміється тимчасове припинення вчинення процесуальних дій із визначених у законі об’єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи. Тобто зупинення («пауза») завжди має тимчасовий характер. Відпали обставини – процес продовжився. Тому рішення ВККСУ про зупинення кваліфікаційного оцінювання не є припиненням участі у конкурсі кандидата, щодо якого розпочато кримінальне провадження.
Рішення Комісії не є санкцією або дисциплінарним стягненням. Воно не заважає кандидату продовжувати його звичайну професійну діяльність. Кандидат є юристом і може або продовжувати працювати на посаді, яку обіймає, або взяти участь у будь-якому іншому професійному конкурсі, де кваліфікаційною вимогою є наявність юридичної освіти. А у випадку усунення обставин, які стали підставою для зупинення участі у конкурсі, він має бути допущений до проходження кваліфікаційного оцінювання. Однак, об’єктивно, вже у рамках іншого конкурсу. Верховний Суд складатимуть 200 суддів, а нинішній конкурс було оголошено лише на 120 вакансій. Залишається ще 80 вільних для заміщення посад, а це – майже половина складу суду.
Доречно навести й інший приклад. Сотні випускників Національної школи суддів України неодноразово брали участь у конкурсах на заміщення вакантних посад у судах України. Багато з них програвали, але наполегливо продовжували брати участь у інших конкурсах. Це не соромно – це ж конкурс! Так само сотні суддів брали участь у конкурсах на заміщення вакантних посад у судах більш високої судової ланки або іншої юрисдикції, і далеко не завжди вигравали.
Повертаючись до аналізу змісту ч. 7 ст. 84 Закону «Про судоустрій і статус суддів», вважаємо за необхідне звернути увагу на два суттєві моменти. Перший. Законодавець наділив ВККСУ дискреційними повноваженнями щодо застосування вказаної норми закону. Ймовірно, закріплення права зупиняти кваліфоцінювання судді пов’язане з тим, що підстави для початку досудового розслідування повинні оцінюватись індивідуально у кожному окремому випадку. З іншого боку, при певних обставинах це дає поле для зловживань. Другий. Виходячи з буквального тлумачення гіпотези вказаної норми закону вбачається, що вона може бути застосована лише до суддів. Але ж у конкурсі беруть участь також адвокати і науковці. Як бути у випадку, коли стане відомо про порушення кримінального провадження відносно представників цих двох юридичних професій? Задля уникнення закидів щодо дискримінації за ознакою професійної приналежності ВККСУ має застосовувати аналогію закону та визнавати, що норма однаковим чином може стосуватися всіх без виключення кандидатів. У зв’язку з наведеним, якщо вже й вести мову про недосконалість положень зазначеної норми, то лише у частині її дії за колом осіб.
Таким чином, наш «пацієнт» у вигляді ч. 7 ст. 84 цілком живий, хоч, можливо, й не надто досконалий. Ця обставина не виключає можливості її застосування відповідним суб’єктом владних повноважень.
O tempora, о mores!
Іншим аспектом є моральний бік питання. Суддя найвищого суду держави має бути безперечним взірцем моральності, мудрості та справедливості. Видатний філософ та психолог Сергій Рубінштейн колись писав: «Одиницею поведінки є вчинок, а одиницею діяльності – дія. Проте вчинком є не всяка дія, а лише така, у якій має значення усвідомлене ставлення людини до інших людей, до загального, до норм суспільної моралі». Участь у конкурсі до Верховного Суду якраз і є тією дією, що має демонструвати усвідомлене ставлення кандидата до норм права і суспільної моралі.
Замість висновків
Тимчасом битва за верховну мантію триває. 16 лютого відбулось анонімне тестування кандидатів у межах процедури кваліфікаційного оцінювання. За даними Комісії, в результаті випробування загальна кількість кандидатів зменшилась ще на 104 особи. 21 лютого претенденти на суддівські посади склали письмовий іспит, і вже найближчим часом ВККС України оголосить його результати. Далі на учасників конкурсу чекають тест на визначення рівня IQ, психологічний тест і спілкування з психологом.
Вакансій всього 120, кандидатів – 524. Найкращі стануть переможцями. Хтось програє… Це неприємна новина для тих, хто не увійде до числа переможців. Проте будуть ще й інші конкурси. Це – хороша новина для всіх, хто вважає себе гідним посади судді Верховного Суду. Нинішній конкурс до найвищої судової інстанції країни перший, унікальний, однак не єдиний. To be continued…