Проблема рейдерства існує в Україні з часів отримання державою незалежності. З розвитком суспільства та змінами законодавчого поля відбувається розвиток методів рейдерства. Безумовно, держава докладає зусиль для боротьби з рейдерством, приймаючи зміни до законодавства, зокрема ухвалюючи «антирейдерські» закони.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Так, наприкінці 2016 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України №1666-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності», відомий як «антирейдерський» закон.
Якщо за кордоном рейдерство – це недружнє злиття або поглинання компанії проти волі її власників, що мають у цій компанії контрольний пакет акцій, то в Україні рейдерство має переважно кримінальний характер та поширюється не лише на бізнес, а й на власність приватних осіб.
З метою ефективної боротьби з проявами корупції у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень та державної реєстрації бізнесу при Міністерстві юстиції Україні на початку 2016 р. було створено Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яка також відома як «антирейдерська комісія».
Повноваження «антирейдерської комісії» визначаються Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а також Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. №1128 (далі – Порядок).
Порядок створення, організаційні та процедурні засади діяльності «антирейдерської комісії», а також права та обов’язки її членів визначаються Положенням, затвердженим Наказом Мін’юсту №37/5 від 12.01.2016 р.
Так, «антирейдерська комісія» наділена досить широкими повноваженнями, а саме: скасування реєстраційних дій та блокування доступу до державного реєстру для відповідного суб’єкта реєстрації, скасування акредитації суб’єкта реєстрації, притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Мін’юсту, направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Мін’юсті подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Загалом, такі повноваження насправді потрібні. Вони дозволяють швидко й ефективно блокувати спроби рейдерського захоплення бізнесу та нерухомості. Однак, на жаль, робота «антирейдерської комісії» виявилася не настільки ефективною, як очікувалося. Цьому є ціла низка пояснень.
По-перше, недосконалість нормативного регулювання протидії рейдерству. Як може бути ефективною робота «антирейдерської комісії», якщо чинне законодавство України досі не містить визначення рейдерства? За відсутності в чинному законодавстві визначення поняття рейдерства не може бути ефективного нормативного регулювання боротьби з цим явищем.
По-друге, «антирейдерська комісія» не наділена повноваженнями втручатися у корпоративні та майнові спори, не може встановлювати автентичність та достовірність поданих на реєстрацію документів, а також визначати, що і кому належить. Вона може лише виправляти технічні помилки у реєстрі. Таким чином, наразі діяльність «антирейдерської комісії» є ефективною лише як превентивний захід боротьби з проявами рейдерства. У будь-якому разі для повернення бізнесу та майна, які захоплені шляхом рейдерства, доведеться звертатися до правоохоронних органів та суду.
По-третє, у діяльності «антирейдерської комісії» присутні значні корупційні ризики. Відповідні корупційні ризики закладені безпосередньо в нормативно-правових актах, що регламентують діяльність комісії. До того ж у діяльності комісії відомі факти зволікання з розглядом, коли вирішення скарг розтягувалося на кілька місяців, тоді як аналогічні скарги розглядалися протягом тижня. Також спостерігалися безпідставні відмови у задоволенні скарги через нестачу документів.
Крім того, чимало нарікань викликає непрозора діяльність «антирейдерської комісії», яка полягає у неналежному інформуванні сторін, що є учасниками скарги, про дату та час розгляду, а також результати розгляду відповідної скарги та відсутність єдності практики комісії.
Окремо варто звернути увагу на неодноразову практику перебирання «антирейдерською комісією» повноважень суду. Так, зокрема, на підставі рішення комісії виробниче підприємство одного з наших клієнтів було захоплене рейдерами. Повернути його вдалося лише в судовому порядку. На жаль, такі випадки не є поодинокими та випадковими, а мають системний характер. Вже навіть сформувався порядок цін на послуги комісії.
Таким чином, незважаючи на те, що проблема рейдерства в Україні є дуже поширеною, а діяльність «антирейдерської комісії» могла б бути панацеєю, існує низка проблем, які потребують вирішення. Зокрема, вдосконалення законодавства щодо боротьби з рейдерством, чітке розмежування діяльності «антирейдерської комісії» та суду, запровадження антикорупційних запобіжників у функціонуванні комісії, введення єдиних стандартів її роботи та правил розгляду скарг, надання діяльності комісії більшої прозорості та публічності.
Вважаємо, що вирішення зазначених проблем може забезпечити ефективну роботу «антирейдерської комісії», що може стати запорукою ефективної боротьби з рейдерством.