На небесах тільки й розмов, що про море. Яке воно нескінченно прекрасне… Про захід сонця, що вони бачили… Про те, як сонце, занурюючись у хвилі, ставало червоним, наче кров. І відчули, що море ввібрало енергію світила, і сонце було приборкане, і вогонь вже догорав у глибині.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Будь-який мислимий феномен (це стосується і суб’єктів права, й об’єктів) у процесі диджиталізації проходить кілька етапів еволюції:
1) його звичне нам «фіатне» фізичне буття per se;
2) цифрова копія, похідна від фізичного «оригіналу». На цьому етапі зв’язок оригіналу та цифрової копії нерозривний та очевидний: ми будь-якої миті чітко їх розрізняємо: навіть якщо в обіг вводяться символічні симулякри (акції, частки, забезпечені токени), ми розуміємо, що, роблячи обряд манципації папірців або коду в комп’ютері, передаємо покупцеві не папірець і код, а квартиру, машину чи компанію.
Тут цікаво те, що право як знакова система також є похідною системою другого порядку і створює (не цифрові, але) юридичні копії реальних суб’єктів і реальних об’єктів.
Скажімо, навіщо правовій семантиці вигадувати категорію «фізична особа»? Чому не говорити просто «людина», — якщо «людина для цілей цивільного обороту» саме і є фізособа? Тому що фізособа — це не людина, а її обліковий запис у правовій системі, аватар, під яким вона входить в операційну систему правовідносин.
Право знімає з живої людини все «людське, надто людське» і надягає на неї маску добросовісності, розумності та принципової свободи, створюючи обліковий запис у програмованій правовій реальності. Люди не можуть бути рівними за визначенням, — а фізичні особи не тільки можуть, але і є.
Ми всі, звичайно ж, інтуїтивно розрізняємо людину та її правовий акаунт — «фізичну особу». Юридична особа взагалі є породженням правового порядку, яке придумане у протиставлення акаунтам, що мають фізичний денотат (оригінал) в особі мислячого суб’єкта — людини («Я прийшов до Вас поговорити як юридична особа з юридичною особою.»).
З цієї ж причини юридичними особами можна вважати всіх ботів та інших квазісуб’єктів, що незабаром почнуть заходити у правову систему і створювати (набувати) прав та обов’язків, не будучи при цьому фізособами, — концепція «соціальної фікції» розкриває тут увесь свій творчий потенціал.
Так, нехай вас не вводить в оману прикра двозначність: дуалізація (задвоєння) реальностей аж ніяк не означає відмирання чи зникнення фізичного («фіатного») світу.
Фізичні закони Всесвіту нікуди не подінуться, як нікуди вони не поділися, коли ми (ранні гомініди) винайшли мову та пов’язану з нею ноосферу — віртуальний простір абстрактних понять та логічних операцій. Наш світ дуальний за самою своєю природою.
В інноваційному бізнесі зараз відбувається цифровізація всього та вся. Створивши цифрову копію своєї корпорації, ви можете вільно моделювати будь-які сценарії та маніпуляції з нею, вивчати зі сторони ризики та загрози, вчасно отримувати сповіщення про проблеми, про які можна дізнатися лише за допомогою обчислень. Цифровізація права так само тотальна і торкається всіх розділів Гайових Інституцій: і осіб, і речей, і угод;
3) на третьому етапі відбувається відчуження цифрової копії від фізичного оригіналу. Цифрова копія набуває власного (не відмінного від «справжнього») мислимого та правового буття і починає жити власним цифровим життям. Тут з’являються «незабезпечені токени», себто такі симулякри, які не символізують у реальному світі аж нічого. Цей феномен настільки відмінний від «забезпеченого токена», що для нього варто було б придумати іншу назву, аби їх не плутати навіть на рівні співзвуччя.
Метавсесвіт – це постгуманізм плюс токенізація всієї країни
Оскільки ми всі живемо в пізньоварварській версії римського права, то настав час починати замислюватися, як перейти у правовому регулюванні від Дігестів до еДігестів. Новому світу потрібна нова фізика, нова логіка та нове право.
Класична інституційна система «Особи — Речі — Угоди» не задовольняє більше потреб цифрового обороту і в новій постгуманістичній епосі Law 3.0 перероджується у систему «Акаунти — Токени — Смарт-контракти», де кожен елемент тріади диджиталізується і перетворюється на свій цифровий аналог. Там, де особи вчиняли угоди щодо речей, тепер акаунти (через різні профілі) укладатимуть смартконтракти щодо токенів та інших цифрових активів. Застереження у дужках невипадкове: під одним акаунтом може ховатися кілька профілів, через які той самий суб’єкт зможе вступати в різні зв’язки у різних своїх іпостасях — неоране поле для реальної, — а не уявної, як зараз, — diversity.
Центральна проблема права — проблема довіри, і певною мірою саме право — це інфраструктура довіри, система її забезпечення, дистрибуції та трансферу на різних рівнях. Там, де немає довіри, не буде права, а там, де немає права, найімовірніше, не було довіри.
Право — лише одна з (багатьох) спроб створення та відтворення довіри (спойлер: не найвдаліша). Вище ми згадали, що право як деонтична система починає з того, що надягає на всіх суб’єктів маску доброчесності, закріплюючи презумпцію «вільного, розумного та сумлінного господаря». Такі (й лише такі) суб’єкти принципово готові (і гідні) увійти у правову систему (систему контрактів) через свій акаунт фізичної особи.
Але сучасне право не безкінечне у своїй досконалості. На жаль, вирішуючи проблему довіри, воно постійно залишає зазор, дисбаланс влади між слабкою та сильною стороною у просторі-часі. Для нас, правників, це так і залишилося нерозв’язним завданням. Ми виявилися майже нездатними створювати ідеальні контракти — контракти, в яких досягався б бездоганний баланс, рівновага контрактної влади сторін, в якій жодна сторона не буде ані сильною, ані слабкою (слабкою традиційно вважається «сторона, що очікує виконання» — та, для якої отримання блага від контрагента відкладене в часі та залежить від свідомих дій останнього).
На цей іманентний недолік зобов’язального права (баг на молекулярному рівні) звертав увагу ще Савіньї: кредитору належить не тверда річ, а аморфне право вимоги від боржника вчинення дій щодо передачі йому речі, тобто, по суті, дуже сумнівний актив: чи то боржник зробить ласку зійти до виконання боргу, чи ні — на те вона і «довіра» (credit, що походить від «віра»). Загалом у системі контрактного права в кожний окремий момент часу хтось чогось чекає і сподівається, що контрагент не підведе, що погода не зіпсується, що casus не станеться — тим часом як своє (тверде) він уже віддав.
Відтак наша мета — ні більш ні менш — побудувати інфраструктуру довіри, систему ідеальних контрактів, яка б підняла нас як цивілізацію на небувалу досі висоту.
Слово народжує інтелігібельний світ і стає тілом
Як відомо Ἐν ἀρχῇ ἦν ὁ λόγος, καὶ ὁ λόγος ἦν πρὸς τὸν θεόν, καὶ θεὸς ἦν ὁ λόγος (на початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог). Тіло Христове втілилося у Слові (Логосі) — Законі. Логос-Слово явлено нам як переказ, переповіданий нам великими. Іоанн ставить нас перед парадоксом: Слово первинне, воно є першопричиною всього сущого.
Юристи — жерці Слова-Закону — оперують Логосом, який згодом розмножився у своєму багатослів’ї-багатозаконні і став не просто текстом, але інтертекстом, контекстом, гіпертекстом, у пластах якого не здатен розібратися жоден жрець. Побудова логічно правильних суджень усередині цієї семантичної коробки, в якій кожна книга розмовляє з кожною іншою книгою, потребує розвинутих обчислювальних потужностей.
Тут цікаво простежити типовий шлях, який проходить майже будь-яка правова система у своєму семантичному розвитку від Великого Вибуху з єдиного λόγος — до зворотного схлопування у те саме Слово.
Цей шлях включатиме такі етапи:
1) рутинне вирішення маси суперечок (цивілізація розвивається через конфлікти, у зв’язку з певними антропологічними особливостями насильство та конфлікти — це рушійна сила розвитку соціуму, і згодом соціальні тварини починають їх якось вирішувати);
2) накопичення практики вирішення конфліктів (запам’ятовування результату вирішення спору як зразка для всіх наступних конфліктів — основа основ будь-якого суспільства, від ранніх етапів зародження цивілізації. Можна сказати, що культура (у дослівному перекладі з латини — «орана земля») це і є акт насильства над природою й навколишнім світом, тому культура і цивілізація засновані на насильстві (та її дистрибуції), так само, як і на її позитивній інверсії, про яку ми говорили раніше (довірі); отже, суспільство накопичує досвід застосування довіри та насильства в різних ситуаціях;
3) уніфікація методології вирішення спорів і самих рішень як аплікаційних форм (формалізація права як ритуалу, повторюваного обряду або готового рішення);
4) кодифікація правил поведінки (перехід на нормативний рівень мислення, нехай і з казуїстичними архетипами); я називаю це системою Law 1.0; чи то Закони Хаммурапі чи Руська правда — на цьому етапі зміцніла держава канонізує уніфіковані раніше зразки поведінки різного ступеня нормативності й узагальнення;
5) застосування норм та накопичення нормозастосовної практики (вершитель доль — жрець стає магістратом, виникає абсолютно нова практика — застосування канонізованих текстів до нових життєвих ситуацій. В Україні ця стадія успішно тривала, можна сказати, десь до кінця нульових років);
6) максимальне ускладнення нормативної системи та судової практики (семантична інфляція, що має наслідком розмиття всієї системи авторитету та влади, системи довіри та насильства); я привласнив цій (і попередній) стадії назву Law 2.0 (як пишуть у мемах: «Ви знаходитесь тут» — якщо йдеться про нашу правову систему);
7) відкриття другої системи права, яка позбавляється жорсткої прив’язки до нормативного базису і навіть накопиченого досвіду вирішення спорів на його основі. В Англії це було право справедливості, в римському праві — преторське право (ius honorarium) як особлива підсистема римського приватного права, що існувала паралельно з ius civile. Причини появи цієї вторинної підсистеми настільки схожі з обставинами появи права справедливості в середньовічній Англії, що не угледіти в цьому історичної паралелі просто неможливо. Римське право взагалі часто тенденційно та помилково протиставляється англо-американському, — начебто це дві несумісні, протилежні та взаємовиключні системи.
Насправді етимологія та морфологія обох правових систем тісно пов’язані спорідненими зв’язками. Принаймні на поверхневому рівні ми не можемо не помітити, що обидві системи зароджувалися як системи позовів (а не прав або, наприклад, контрактів). І ближче до класичного періоду обидві системи раптово роздвоюються на підсистему жорсткого права (відповідно — ius civile і common law) і підсистему справедливості (ius honorarium і law of justice).
Зародження hic et nunc в Україні підсистеми справедливості я вбачаю в судовій практиці Верховного Суду останніх років — практиці, що ґрунтується на догматі добросовісності та справедливості, яка звела їх у канон, що стоїть вище за писане право. Верховний Суд червоною ниткою проводить ідею превалювання суті над формою у всіх юрисдикціях, ідею подолання догматичного формалізму та буквалізму. Цій темі слід присвятити більш істотне та предметне дослідження, підтверджене доказовими даними та конкретними посиланнями. Тут же, в якості постановки питання, я вважаю, ми маємо право хоча б постулювати, що і нам загальноісторичні закономірності не чужі.
Отже, ми поступово переходимо від етапу появи «ius honorarium» на рівні практики Верховного Суду contra legem до наступного — восьмого етапу, який в інших системах відбувався по-різному і спричиняв різноманітні наслідки;
8) узагальнення, дистилювання цієї другої системи (підсистеми) справедливості до максимально абстрактних принципів та ідей: ця друга підсистема права повторює третій і четвертий етапи (уніфікація та кодифікація), але вже на своєму матеріалі і у своїх формах. Слід зауважити, що ця стадія взагалі погано вивчена, і ми не цілком упевнено можемо будувати висновки про форми її онтології. Ми можемо лише висловити здогадку, що саме на цій стадії формується метаправо як юридичний каркас для всієї правової системи. Це той неокортекс, вища форма розвитку колективного юридичного інтелекту, яка створює холічну структуру та принципи всієї операційної системи права, її патерни та архетипи.
Плоть стає Словом
9) До дев’ятої стадії (з тих, що нині живуть) ніхто не ступав, але нам належить до неї дійти, тому що це диджиталізація метаправа, напрацьованого на восьмому етапі. Цілком очевидно, що, створюючи цифрову операційну систему, ми маємо спершу закодувати її основні фрейми, цей «неокортекс», основу права, яка була (буде) сформована на попередніх етапах руху — від окремого до загального. Синтез ключових ідей, що сформують ядро нашої правової системи, визріває вже зараз у надрах Верховного Суду, який у своїх постановах іноді починає цитувати obiter dictum латинські формули і навіть цілі шматки тексту так, ніби в нього вселився Святий Дух, і він зараз не конкретну справу вирішує, а відписує на скрижалях фрагменти священного Декалога;
10) ми вже в метавсесвіті чи ще ні? Коли ми маємо в своєму розпорядженні оцифроване юридичне ядро, встановлену операційну систему, її можна «вмикати» — і здійснювати деонтичні обчислення за законами математичної логіки. Колесо історії починає обертатися спочатку — з перших стадій («вирішення суперечок» і «нагромадження практики»), — тільки тепер вирішення конфліктів відбуватиметься на движку штучного інтелекту, що самонавчається.
Коли ми зрештою оцифруємо горезвісну кельзенську Grundnorme (до речі, хто сказав, що вона має бути одна?), тобто досягнемо самої сутності речей і примотаємо до неї ізоляційною стрічкою AI, який здатний працювати з усіма шарами тексту (контекст, гіпертекст, мультитекст), то десь тут на нас і чекає ідеальний у своїй досконалості юридичний метавсесвіт, що спирається на постгуманізм і свободу від насильства у всіх його формах. Hello world Law 3.0. Що? Так.
Сучасні блокчейни стають віртуальними машинами, що виконують у собі взагалі будь-який код, у тому числі генерацію токенів і перехід прав на них. Але в центрі інновацій стоїть Людина (відтворення збільшеного образу душі якої теоретично є правом), і часто все банально впирається в якість інтерфейсу. Мережі peer2peer уткнулися, зрештою, у людські проблеми, а не в технологічні. Але, скажімо, DeFi (системі децентралізованих фінансів) вдалося олюднити UX/UI інтерфейси взаємодії з блокчейном. Відтак існує ненульова ймовірність, що DeLaw (назвемо так систему децентралізованого права), яке ми створюємо, вдасться так само створити прийнятний юзабільний інтерфейс, — і на тій чи іншій технології все запрацює. Важливо розуміти, що тут блокчейн взагалі не є непорушною основою, — вже зараз очевидно, що він є хибною гілкою еволюції децентралізованих систем.
Коли спаде хайп і туман розсіється, ми повернемося до базової ідеї peer2peer децентралізації та, ймовірно, побудуємо DeLaw / Law 3.0 на якійсь іншій технології. Але навіть зараз, коли до блокчейну (етеріуму) прикрутили смартконтракти, то вдалося трохи наблизитися до вирішення тисячолітньої проблеми довіри. З тим, із чим не впоралося аналогове право (бо крізь маску добропорядної «фізичної особи» постійно виглядало все «людське, надто людське»), намагається впоратися децентралізована система публічних реєстрів.
Яке ж місце юристів у всьому цьому кіберпанку?
Стало загальним твердженням, що цифровізація насамперед прибирає з ринку всіх посередників — тих, хто, не створюючи додаткової вартості, тисячоліттями паразитував на змичці міста та села (с) торговця й землероба (від часів Арістотеля весь світ поділяється на землеробів-боржників та купців-кредиторів). Це те, що першим впадає у вічі, тому з легкої руки експертів сам процес витіснення агентів з ринку став називатися «уберизацією» (мається на увазі, що сторони договору, як пасажир і перевізник у класичному додатку, укладають контракт безпосередньо). Грішним ділом рука сама тягнеться до юристів. Це ж головні посередники. Чи ні?
З часів класичного римського права вважається, що юристи займаються майже тим самим: respondere, cavere, agere. Ми або пишемо контракти, або вирішуємо конфлікти із них (і з деліктів). Така вже природа юридичної професії. Однак ці два базові вміння (створювати нові сутності та вирішувати проблеми) неспроста тисячоліттями відчужувалися від плебсу й обростали всілякими ритуалами та ступенями посвячення.
Закрита каста жерців-мостобудівників (буквально латиною — понтифіків, pontifex — будівельник мосту) недарма в IV ст. до н.е. здійснила радикальний півот і змінила КВЕДи (модель монетизації): набагато вигідніше, ніж будувати мости, виявилося зберігати позовні формули та вирішувати суперечки між латинянами по календах. Ми всі знаємо, чим це закінчилося: вільновідпущеник Гней Флавій опублікував на Форумі і календар священних днів, і священні позовні формули. Знання стало загальнодоступним, а отже — десакралізованим. Гурток понтифіків розпався, назву пізніше підібрав собі жрець з іншої великої секти.
Десакралізація
Це те, що очікує на нашу професію у метавсесвіті. Знімаємо мантії, віддаємо молоточки охоронцеві, йдемо далі. AI успішно доробляє те, що не доробив Гней, в біса, Флавій. Але дивіться, що цікаво. Опублікування книги позовів і календаря жерців не вбило народжувану юридичну професію, — а навпаки, послужило потужним поштовхом для її розвитку. Мало знати Дванадцять таблиць (особливо якщо Дванадцять мільйонів таблиць), мало знати формули позовів і де засідають жерці. Адже треба ще без запинки і виразно виступити перед ними; а ще контракт скласти, а ще захиститися від збожеволілого кредитора. Чи вирішить цю проблему AI у метавсесвіті?
Частково так, — і це окремо буде коштувати демонополізації, десакралізації, а отже — і депрофесіоналізації професії. Із часів середньовічної Болоньї існує лише три факультети та три професії, які є власне «професіями» у строго веберівському визначенні: богослови, юристи та лікарі. На них (нас) усіх чекає демонополізація, десакралізація, а отже — депрофесіоналізація. Точніше, вона вже давно відбувається, але в метавсесвіті ці три взаємопов’язані процеси стануть ще очевиднішими і набудуть своєї тотальної завершеності.
І річ у тім, що в цифровому метавсесвіті Факт 2 наставатиме автоматично, оскільки це проводиться простою заміною коду згідно з алгоритмом. Життя людини — це лише форма існування амінокислот. Право (legal judgments) — це лише форма існування деонтичних операторів. На цьому етапі нам не дано осягнути, чому так, і тим більше —навіщо. Важливо реалізувати свій алгоритм et pereat mundus. І ми його реалізовуємо.
Метавсесвіт не загрожує юристам, більше того, що важливіше — він не загрожує праву. Метавсесвіт загрожує державі як інституту насильства. Говорячи простою мовою, метавсесвіт покликаний повністю замінити державу — не завтра, не відразу і не в один день, — але ми маємо розуміти, що це конкуруючі системи. Я не кажу, що метавсесвіт замінить державу. Я говорю, що він покликаний замінити — і прийде за цим. Якийсь час (вірогідно — вічність) ці системи співіснуватимуть і конкуруватимуть, як співіснують, скажімо, загальне право і право справедливості, як співіснують все аналогове і цифрове, як співіснують різні форми організації життя і суспільства.
Світ ніколи не буде поглинений метавсесвітом (якщо не вірити тільки кіберпанковим антиутопіям, у яких наші тіла будуть занурені в сон, а цим «сном» і буде сама метареальність (Матриця); втім, у такому разі ніхто не може гарантувати, що наша так звана реальність вже не є метавсесвітом іншого порядку).
Отож, де ж у всьому цьому цифровому світі юристи? Я з усією властивою мені безпосередністю звернувся із цим питанням до штучного інтелекту (до кого ж ще, коли всі цим зараз бавляться): «Чим займатиметься юридична фірма в метавсесвіті?».
Штучний інтелект у відповідь запропонував небанальну бізнесідею: «Юридична фірма, яка займається правами біженців із реального всесвіту в метаверс». Схоже, що AI не просто щось знає, а щось конкретне затіває, — подумав я. — Як мінімум, він вважає, що між нашими всесвітами будуть біженці. Тобто не все піде за планом.
…Відчуження юридичної практики від самих юристів почалося не вчора і закінчиться не завтра. Всі ці радісні звістки, що «роботи позбавлять роботи юристів» (скоріше б!) не ґрунтуються на жодних достовірних даних. І я максимально з цього приводу розчарований, бо десь з 2010 року почав відчувати, що людина не народжена для роботи. Але ж приблизно з того ж часу ми тільки й чуємо, що про eLawyering та Virtual Law Office. Але далі створення розділу на вебсайті звичайної юрфірми або запуску чергового бота справа не рухається. Хоча все набагато, набагато серйозніше.
Так, нам певною мірою доведеться перевигадати, перевинайти свою професію. І не лише нам. Це абсолютно нормально. Якщо токенізацію не можна перемогти, її треба очолити. Посередники підуть, як і все зайве, що не створює додаткової вартості. Ринки ущільняться, комерційні ланцюжки стануть простіше та швидше. Але мостобудівники не зникнуть: комусь же треба складати (і потім оспорювати) смартконтракти; стояти на варті розподілених реєстрів; захищати акаунти та їх права на цифрові активи, у тому числі й від самого метавсесвіту; керувати вузлами децентралізованої комунікації; структурувати цифровий (і реальний) бізнес, сек’юритизувати токени, оптиміз у в а т и смартподатки, захищати права в цифровому арбітражі, адмініструвати боргові зобов’язання в DeFi... Завжди потрібні будуть фахівці, здатні замінити дефектний смартконтракт і повернути безпідставно набутий токен законному власникові — тим більше, що в автоматизованій системі довіри відпаде сама категорія «добросовісний набувач» як клас: автентифікація добросовісності зашита у процес.
Від послуг до продуктів: уречевлення ринку
Як відомо з численних бізнес-досліджень, експоненційне зростання можливе лише тією технологією, яка достатньою мірою диджиталізувалася. Певною мірою щодо юрринку диджиталізація — це і є синонім слова «коммодитизація». Перетворення послуги на товар відбувається у вигляді її (послуги) диджиталізації.
Тому ринок юридичних послуг в Law 3.0 — це цифровий маркетплейс саме юридичних продуктів, а не сервісів, тому що юридична послуга не є товаром, що здатен токенізуватися, її потрібно диджиталізувати (= коммодитизувати, тобто зробити commodity, товаром).
Нам належить змінити саму парадигму юридичного ринку з продажу юридичних послуг на продаж стандартизованих, уречевлених, вимірюваних та токенізованих юридичних продуктів.
Ми говоримо про це як лише про підготовчий етап до диджиталізації — а насправді це кардинальний злам епох усього ринку, корінний зсув у самому маркетинговому мисленні юристів та їх ставленні до професії. Коммодитизований продукт можна оцифрувати, а те, що оцифровано, може бути токенізовано та мультипліковано. А отже — придатне до експоненційного зростання.
Таким чином, ми інтегруємося в глобальний цифровий супермаркет юридичних продуктів, що житиме за законами класичного (нехай і масштабного) маркетплейсу. Судячи із суміжних ринків, спочатку таких конкуруючих майданчиків буде кілька, але чим далі, тим більше вони прагнутимуть злиття в один тотальний мегамаркет.
Приземлення у Law 2.0 (наші дні)
Навіть якщо залишити осторонь усі ці кумедні (до певного часу!) діалоги з AI, що зароджується, то накриває відчуття, що метавсесвіт — це форма соціального ескапізму. Слід визнати як доконаний факт, що свій фіатний, фізичний всесвіт ми програли [в оригіналі сказано грубіше]. Це царство насильства, насильства інституалізованого, тобто зведеного у Закон.
У 2023 році, як ніколи раніше, хочеться переселитися в метавсесвіт, заснований на нормативній довірі і керований штучним розумом, Логосом, що веде нас до Світла.
Технології не повинні випереджати етику й естетику. Коли відбувається протилежне, світ гине в безодні насильства. Після Голокосту поезія безглузда. Постгеноцидному суспільству (яким є Україна) не до Law 3.0, на жаль, — ми з цим ще зіткнемося.
У центрі ж світу юридичного метавсесвіту стоїть красива і геніальна у своїй амбітній простоті ідея, що все можна врегулювати контрактами (смартконтрактами); що державу можна (і слід) замінити децентралізованими алгоритмами; що нам залишиться лише будувати мости-блоки між чейнами — фрагментами реальності.