Jun column
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В умовах стрімкого розвитку сфери ІТ в Україні та, як наслідок, істотного збільшення кількості ІТ-компаній та ІТ-спеціалістів дедалі поширенішою стала практика укладання різного роду договорів та контрактів між компанією та спеціалістом.
У цій статті ми розглянемо види договорів, що можуть укладатися між компанією та ІТ-спеціалістами, залежно від того, в яких саме правовідносинах між собою перебувають контрагенти.
Договори між розробниками та ІТ-компанією
Нерідко ІТ-компанії укладають зі спеціалістами цивільно правові договори про надання послуг. Наприклад, компанії потрібна послуга з розробки програмного забезпечення в межах створення певного проєкту. В такому разі компанія знаходить потрібного їй спеціаліста та укладає з ним договір про надання послуг. Тут компанія виступатиме як замовник, а спеціаліст – як виконавець.
У такому договорі обов’язково зазначається предмет договору, в якому визначається, які саме послуги зобов’язується надати виконавець, ціна договору, строки надання послуг, права та обов’язки сторін, які виникають у зв’язку з укладенням такого договору. Також у договорі варто передбачити порядок надання та приймання послуг, відповідальність сторін за порушення умов договору або неналежне їх виконання, а також поряд внесення змін та розірвання договору.
Потрібно зазначити, що такий договір найкраще підходить для одноразового надання послуг. Однак нерідко трапляється, що компанії для реалізації власних проєктів потрібно, щоб виконавець надав декілька послуг. У такому разі неефективно та часозатратно було б укладати щоразу нові договори про надання послуг. Зазвичай укладається один основний договір про надання послуг із виконавцем, в якому зазначають усі загальні умови договору, які будуть властиві при наданні усіх послуг виконавцем замовнику. Натомість вид послуг, строки надання, оплата та інші умови, що стосуються конкретної послуги, визначатимуться в Технічному завданні (далі – ТЗ), який оформлюватиметься як невіддільна частина основного договору.
Поширеним видом договорів в ІТ-сфері є договори про нерозголошення, або, як їх ще називають, NDA (Non-Disclosure Agreement). Такі договори укладаються між компанією та працівником. За його умовами працівник бере на себе обов’язок не розголошувати певну інформацію, види та обсяг якої визначається компанією (технологічна інформація, фінансова інформація тощо).
Істотною проблемою при укладанні такого договору є той факт, що українські суди в спорах, що стосуються порушення умов договору про нерозголошення стороною, яка зобов’язалась не розголошувати певну інформацію, як правило вирішуються не на користь компанії. Основною причиною такої негативної для компаній судової практики є проблема труднощів із доказуванням того, що така інформація справді була розголошена.
Так, у своїй постанові від 28.02.2019 (справа №752/5775/16-ц) Верховний Суд відмовив Товариству у задоволенні його касаційної скарги, оскільки товариство не надало суду належних та допустимих доказів неправомірності використання у власних цілях комерційної таємниці, а сам по собі факт входження працівником під час перебування у відпустці в корпоративну систему не є доказом розголошення комерційної таємниці. Водночас суд зауважив, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Ще одним договором, який активно застосовується ІТ-компаніями при співпраці з ІТ-фахівцями, є договори про утримання від вчинення конкурентних дій NCA (Non-Compete Agreement). Відповідно до таких договорів одна сторона – спеціаліст – зобов’язується не вчиняти певні дії, визначені компанією (переманювати працівників, клієнтів, іншим чином впливати на контрагентів замовника), а компанія зобов’язується виплатити винагороду контрагенту за те, що той не вчинятиме конкурентні дії.
Аналізуючи судову практику, яка, до слова, є доволі обмеженою, можна також сказати, що спори, які стосуються NCA, також вирішуються не на користь компанії. Наприклад, у справі № 191/215/14-ц у постанові від 18.08.2014 суд дійшов висновку, що умови договору найму в частині заборони відповідачу займатись будь-яким видом діяльності, подібним до того, який провадився позивачем, порушує права відповідача та суперечить чинному законодавству, а саме ст. 43 Конституції України.
Контракти з гіг-спеціалістами
Варто почати з того, що гіг-контракти, згідно з чинним законодавством, можуть укладати тільки компаніями, які мають статус резидента Дія.City. Гіг-контракт – цивільно-правовий договір, відповідно до якого гіг-спеціаліст зобов’язується виконувати роботи та/або надавати послуги відповідно до завдань резидента Дія Сіті який виступає замовником, а резидент Дія Сіті зобов’язується оплачувати виконані роботи та/або надані послуги й забезпечувати гіг-спеціалісту належні умови для виконання робіт та/або надання послуг, а також соціальні гарантії.
Попри те, що законодавець характеризує гіг-контракт як цивільно-правовий договір, фактично такий контракт можна назвати «поєднанням» цивільно-правового та трудового договору. Оскільки компанія резидент Дія.City, бере на себе зобов’язання забезпечувати гіг-спеціалісту умови для роботи й, що найважливіше, соціальні гарантії, все це власне і є властивими ознаками саме трудових договорів.
Резиденти Дія.City також можуть укладати NDA- та NCA-договори. Укладення таких договорів саме резидентом Дія.City дає їй значно більше переваг, аніж укладання аналогічних договорів між звичайною компанією та спеціалістом. Оскільки раніше укладання таких договорів регулювалися виключно принципом «свободи договору», натомість у 2022 році було прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» – спеціальний нормативно-правовий акт, що регулює правовий статус резидентів Дія.City, який власне і регулює укладання NDA та NCA, однак лише для резидентів Дія.City.
Перевагами гіг-контрактів є те, що при укладенні такого контракту обидві сторони отримують істотні преференції.
Перевагами для компанії-резидента Дія.City є:
1) стабільність. Компанія має можливість розраховувати на довготривалу співпрацю та реалізовувати довгострокові проєкти, маючи впевненість, що її права як резидента Дія.City захищені не лише договором, але й законодавством;
2) гарантія захисту прав інтелектуальної власності. Законодавством передбачено, що майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений гіг-спеціалістом у зв’язку з виконанням гіг-контракту, належать резиденту Дія.City, який є замовником за таким гіг-контрактом, якщо інше не передбачено гіг-контрактом;
3) низьке податкове навантаження. Для резидентів Дія.City діє особливий податковий режим, що суттєво зменшує податкове навантаження на компанію.
Переваги для гіг-спеціаліста:
1) наявність соціальних гарантій (відпусток, лікарняних відпусток тощо);
2) стабільність. Спеціаліст знає, що, окрім договору, його права захищені спеціальним законом;
3) наявність податкового агента, яким буде резидент Дія.City, які сплачуватиме всі необхідні податки.
Трудовий договір між працівником і ІТ-компанією
Якщо ІТ-компанія хоче залучити спеціаліста в компанію на постійній основі, однак не є резидентом Дія.City та не має можливості укладати гіг-контракти, то в такому випадку укладається класичний трудовий договір.
У такому разі відносини між працівником та роботодавцем регулюватимуться нормами трудового права. Варто зазначити, що такий тип співпраці між компаніями та спеціалістами є найменш поширеним, оскільки чинне трудове законодавство не надто адаптоване під реалії, в яких здійснюють співпрацю ІТ-компанії та ІТ-спеціалісти.
Недоліками також є велике податкове навантаження на компанію, оскільки ІТ-спеціалісти як правило отримують доволі високу заробітну плату, тож і кількість податків, які буде змушений сплатити роботодавець як податковий агент, також буде доволі великою.