 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Єлизавета Кострікова,
молодший юрист Glagos
Сancel culture — культура скасування, або кенселінг — процес щодо відкликання підтримки медійної особи чи компанії/бренду внаслідок їх суперечливих дій чи некоректних висловлювань, які є образливими для певних соціальних груп. Найчастіше кенселінг виглядає як масове вираження користувачами соціальних мереж критики та осуду на адресу «винуватців». Утім, подекуди інтернет- покарання переноситься у реальне життя шляхом висловлення закликів до звільнення особи, закриття компанії або розірвання контрактів з брендами.
Найвідомішими прикладами «скасованих» осіб є:
• Джена Марблс — YouTube- блогерка, скасована за використання блекфейсу у відеороликах 10-річної давності;
• Лана Дель Рей — співачка, скасована через звинувачення у антифемінізмі;
• Джоан Роулінг — письменниця, скасована через звинувачення у трансфобії;
• Кевін Гарт — комік, скасований через звинувачення у гомофобії;
• Кевін Спейсі — актор, скасований через звинувачення у сексуальних домаганнях;
• Гарві Вайнштейн — продюсер, скасований через звинувачення у сексуальних домаганнях.
Добірка випадків невипадкова — вона покликана продемонструвати контрастність такого явища, як культура скасування. Г. Вайнштейн, офіційно визнаний винним у сексуальному насильстві, стоїть в одному ряду з Дж. Марблс, яка в одному зі своїх відео робила пародію на темношкіру співачку. Отже, першим аспектом, що привертає увагу, є відсутність критеріїв образливості та передбачуваності. Очевидною є необхідність висловлення загального осуду дій, які містять ознаки складу злочину, — чи то сексуальні домагання, чи спричинення особі тілесних ушкоджень або смерті через її стать, політичні/релігій ні погляди, орієнтацію, гендерну самовизначеність тощо.
Та чи цілком справедлива лавина «праведного гніву», котра сходить на медійних осіб за кожен невдалий твіт або недоречний жарт? Багато критиків кенселінгу вважають, що це зовсім не так. У суспільстві презюмується, що популярна людина має бути більш обачна у своїх висловлюваннях та більш готова до критики з боку читачів/глядачів/слухачів. Однак відсутність передбачуваності призводить до того, що будь- яка висловлена думка, яка йде врозріз із загальноприйнятою, може мати наслідком справжнісінький булінг інфлюенсера у соцмережах, як це сталося з Дж. Роулінг. До того ж, крім моральної та інколи фінансової шкоди, кенселінг може мати вплив на ряд прав людини, закріплених на законодавчому рівні у більшості країн світу.
По-перше, свобода вираження поглядів
Сучасний світ дозволяє формувати свої думки та погляди не під впливом однієї, нав'язаної всім і кожному ідеології, а спираючись на власний досвід, досвід оточуючих та нескінченну кількість джерел інформації. Чи не здається трохи наївним вважати, що за умов такого різноманіття не знайдеться жодної людини, яка б бачила світ в інших фарбах?
Саме на цьому етапі ми стикаємось із співвідношенням кенселінгу та права на свободу вираження поглядів. У процесі, коли когось скасовують, по обидві боки барикад знаходяться люди, котрі мають право на вираження своїх думок та переконань. Справа лише в тому, яким чином здійснюється обмін переконаннями. У cancel culture, на жаль, здорова дискусія трапляється вкрай рідко, і через це деякі ситуації більше схожі на нападки на свободу слова, ніж на справедливу критику суперечливих дій.
По-друге, презумпція невинуватості
Якщо висловлені у соцмережах думки та погляди миттєво розповсюджуються серед мільйонів людей, то дії приховуються набагато краще та потребують розслідування. Наприклад, сексуальні домагання — тема, котра в останні роки лише набирає обертів та актуалізується в суспільстві, є чи не найпоширенішою підставою для скасування окремих осіб. На перший погляд здається, що це зовсім не дискусійний момент. Чорним по білому: ґвалтівник заслуговує на беззаперечне скасування. Звичайно, так і є. Більше того, ґвалтівник заслуговує на притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до законодавства. Цей аспект у даному випадку є ключовим.
Презумпція невинуватості, як усі знають, полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. А для скасування особи, котру звинуватили у домаганнях, наявність обвинувального вироку зазвичай зовсім не обов'язкова. Це неймовірно стрімкий процес. І якщо у випадку з Г. Вайнштейном обвинувачення підтвердились, а його скасування виявилось цілком виправданим, то існують також інші випадки.
Наскільки яскравим, настільки ж лякаючим є приклад британського хореографа Ліама Скарлетта, звинуваченого студентами у домаганнях. Декілька молодих танцівників заявили, що Л. Скарлетт вчиняв щодо них недозволені дії сексуального характеру. Надалі ситуація розвивалась швидко та безкомпромісно. Незважаючи на той факт, що внутрішнє розслідування не знайшло жодного підтвердження фактам домагань, роботу з Л. Скарлеттом припинили всі театральні заклади, в т. ч. було знято з показу його постановки, що фактично поставило хрест на кар'єрі 35-річного чоловіка. Невдовзі після описуваних подій Ліама знайшли мертвим у власному будинку. Причина смерті не розголошується, а колеги по цеху впевнені, що мав місце суїцид.
Чи насправді мали місце факти, в яких звинуватили Л. Скарлетта, чи він став жертвою неконтрольованої культури скасування, навряд чи буде з'ясовано, адже суспільство винесло свій вердикт раніше, ніж уповноважені на це судді, не давши обвинуваченому навіть права на захист.
По-третє, право на захист
Право захищати свою свободу, честь, гідність і ділову репутацію є основоположним правом кожної людини. Однак cancel culture і сюди вносить свої корективи. У більшості випадків, коли мова йде про звинувачення у протиправних діях, особі необхідна допомога професійних юристів — адвокатів, котрі зможуть побудувати лінію захисту та відстояти чесне ім'я клієнта. Проте подібні справи завдають репутаційних втрат не лише обвинуваченому, а й його представникам. Досвідчений адвокат, котрий витратив багато років на затвердження свого статусу в професійній спільноті, цілком справедливо може не захотіти пов'язувати своє ім'я з людиною, нехай навіть відомою, втягнутою у подібну історію. Неабиякий суспільний резонанс, в абсолютній більшості випадків негативно налаштований до клієнта, матиме наслідком також зміну у ставленні до його представника, що ускладнює для особи реалізацію права на захист.
І все- таки...
Культура скасування стала явищем, досить міцно вкарбованим у сьогодення. Це факт. Водночас фактом є те, що кенселінг подекуди виходить за межі нормального уявлення та перетворюється на «полювання на відьом». Суспільна свідомість спрацьовує у моменти враженості публічної особи, яка висловила непопулярну думку або невдало пожартувала, стрімко руйнуючи її образ, рейтинги та репутацію. Звісно, особа має нести відповідальність за сказане чи скоєне, та не слід забувати, що ще така особа має право на власну думку, на свій захист та, як мінімум, на висловлення вибачень.
Cancel culture, або культура скасування (англ. cancel culture, call- out culture — дослівно культура виклику) — це спосіб притягнення до відповідальності відомої та/або наділеної владою особи чи корпорації/бренду за неприйнятну з погляду загалу поведінку, коли під тиском суспільного резонансу особа опиняється поза соціальними або професійними колами.
Cancel culture називають онлайн- феноменом, який виник декілька років тому. Спочатку «скасування» використовували щодо винних у серйозних злочинах (згадаємо лише скандальну ситуацію навколо Харві Вайнштейна), а вже згодом поширили навіть на необережні висловлювання в соціальних мережах чи онлайн- медіа. Соціальні мережі відкрили можливість кожному користувачу бути потенційно почутим, висловити свою точку зору з будь-якого приводу та питання, а також швидко колективно самоорганізуватися і чинити «групове цькування».
Під культуру скасування потрапляли у свій час політики, громадські діячі, письменники, актори, режисери (наприклад, Джоан Роулінг, Кевін Спейсі, Регіна Тодоренко і навіть Дональд Трамп з його прихильниками після американських виборів 2020 р.). Найпоширенішими причинами застосування cancel culture вважаються:
• гомофобні та трансфобні висловлювання;
• расизм;
• сексуальне, фізичне або психологічне насильство;
• обмеження за статевою ознакою тощо.
Суть культури скасування полягає в наступному: відома особистість робить помилку чи говорить, пише у соціальних мережах щось образливе для групи людей. Це викликає негативну реакцію, яка набуває стрімкого поширення, і як результат з'являється заклик усунути вказану особистість з посади, завершити її кар'єру чи нівелювати її досягнення. Синонімами cancel culture є культура обурення, культура бойкоту, виклику.
Прибічники культури скасування вважають, що осуд когось за певну неприйнятну поведінку (shaming) в соціальних мережах дає шанс на хоч якесь правосуддя проти відомих особистостей та корпоративних гігантів. Противники цього феномену, навпаки, твердять, що замість «сліпого скасування» варто йти на конструктивний діалог, спокійно розібратися в ситуації та дозволити людям вчитися на своїх помилках. І хоча поняття cancel culture поступово розмивається, воно точно не зникне найближчим часом. Навпаки, в карантинному 2020 р. Воно набуло надзвичайної популярності: поки люди продовжують помилятися, їх будуть «відміняти», а потім «повертати», і так по колу.
Противники культури скасування наголошують, що не можна «скасовувати» людину лише за її переконання, думки чи навіть невдалі жарти, адже це нівелює свободу слова та презумпцію невинуватості. Якщо говорити про правове підґрунтя існування такого явища, то «Вікіпедія» характеризує його як сучасну форму остракізму та бойкоту, тобто явище, що стосується інституту репутації, соціального тиску, притягнення до відповідальності. Спеціальне правове регулювання цього онлайн- феномену наразі в українському законодавстві відсутнє, але тяжіє до інституту репутації «як способу регулювання су спільних відносин без втручання держави» (на думку прихильників cancel culture). Так, згідно ст. 94, 201 Цивільного кодексу України, ділова репутація, честь, гідність, життя, здоров'я віднесені до особистих немайнових благ, які охороняються цивільним законодавством. Юридична особа так само має право на недоторканість її ділової репутації, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належать.
Ст. 299 Цивільного кодексу України містить вказівку на те, що кожна особа має право на недоторканість своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про її захист. Більше того, фізична чи юридична особа, яка доведе в суді порушення та завдання шкоди її діловій репутації, має право розраховувати на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України.
В будь- якому разі слід пам'ятати, що обговорення гострих проблем та врахування при цьому протилежних думок — шлях до конструктивного розвитку суспільства. «Скасування» людей тільки за їх переконання чи невдалий жарт, особливо в ситуації, коли «відповідальність» за такі дії визначається «натовпом» в соціальних мережах без чіткої можливості діяти в рамках правового поля, — це шлях в нікуди.