Спори у галузі енергетики та природних ресурсів посідають не останнє місце серед всієї кількості справ, що перебувають на розгляді вітчизняних судів. Аналіз судових рішень яскраво ілюструє, що здійснення господарської діяльності у сфері енергетики та природних ресурсів – та ще задача із зірочкою.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Цього разу ми вирішили здійснити огляд найбільш значущих, на наш погляд, судових рішень, які було розглянуто у 2020 році, тому склали свій ТОП-5.
1. Правова природа рішення постачальника електричної енергії про донарахування споживачу вартості спожитої електроенергії
2020 рік почався з того, що ВП ВС було висловлено ряд правових позицій, а висновки Верховного Суду України, зроблені в далеких 2010-х відправились на покій. Утім, все по порядку.
У 2019 році ВП ВС, розглядаючи справу № 522/12901/17-ц про скасування протоколу засідання комісії енергопостачальника щодо розгляду акту про порушення правил користування електричною енергією, прийшла до висновку, що заявлена вимога взагалі не підлягає судовому розгляду. Мов би складений акт про порушення ПКЕЕ є лише фіксацією такого порушення та максимум може бути визнаний як доказ, зокрема, щодо відшкодування матеріальних збитків.
Тепер щодо нашої справи. Ситуація дуже схожа на описану вище: перевірка – акт про порушення ПКЕЕ – засідання комісії – рішення, оформлене протоколом про донарахування та позов про скасування цього рішення.
КГС ВС, переглядаючи дану справу, вирішив відступити від висновку ВП ВС у справі № 522/12901/17-ц, пояснивши це тим, що у господарських відносинах таке рішення є оперативно-господарською санкцією, яка породжує правові наслідки для споживача, і можливість скасування якої прямо передбачена приписами наведеного законодавства.
А тепер найцікавіше. Спойлер - від позиції своєї ВП ВС так і не відступила, утім зазначила:
- Рішення комісії є актом ненормативного характеру в розумінні ч. 2 ст. 20 ГК України, а не оперативно-господарською санкцією, а не навпаки, як вказував ВС України у справі № 3-30гс10.
- Предмети розгляду справ за № 522/12901/17-ц та тієї, що розглядається, є різними, (у першій - мова йде про оскарження протоколу засідання, а в другій - рішення комісії щодо розгляду акту). Отже, ті підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права, про які зазначав КГС ВС, відсутні.
- Перелік оперативно-господарських санкцій чітко визначено ГК України. Натомість порядок і умови оскарження рішення комісії, оформленого протоколом, передбачені пунктом 6.42 ПКЕЕ, отже споживач має право оскаржити рішення комісії в суді.
ВП ВС вважає, що вимога про оскарження рішення комісії має розглядатися судом як вимога про визнання повністю або частково недійсним акту електропостачальника відповідно до ч. 2 ст. 20 ГК України.
Тобто, ВП ВС визначила таке рішення, оформлене протоколом, - актом ненормативного характеру, а його оскарження шляхом визнання недійсним – належним способом захисту порушеного права.
Таким чином, завдяки не дуже влучному рішенню КГС ВС, ми отримали зрозумілу позицію ВП ВС, якою спростила для суб’єктів господарювання захист прав та інтересів від неправомірних дій енергопостачальників, адже правильно обраний спосіб захисту є запорукою успішного вирішення справи.
(Постанова ВП ВС від 14.01.2020 р. у справі № 910/17955/17)
2. Можливість припинення права на користування надрами за відсутності будь-якої позиції користувача
Законодавчо встановлено та судовою практикою сформовано, що право користування надрами припиняється органом, що надав їх у користування, а за відсутності згоди користувача тільки у судовому порядку, в чітко визначених випадках.
Ключовим моментом є відсутність згоди користувача. Як ми вже казали, у цьому випадку користувач вправі вимагати судової процедури припинення права користування надрами, що є додатковою гарантією ефективного захисту його прав.
Наступною у переліку сформованих правових позицій є позиція, висловлена ВС ще у 2018 році по справах № 812/1074/17 та № 812/1735/17. Суть її полягає в тому, що ненадходження будь-якої інформації від надрокористувача з приводу питання про анулювання спеціального дозволу не може розцінюватися, як відсутність заперечень.
Здавалося б все доволі зрозуміло, однак описувана нами справа чомусь таки опинилась на розгляді ВС у 2020 році.
У листопаді 2017 року Держгеонадра України звернулась із позовом до користувача. Суть справи є доволі прозаїчною: користувач мав заборгованість за користування надрами, яка виявилась під час податкової перевірки, а тому Держегеонадра України ініціювала анулювання спеціального дозволу в судовому порядку, перед цим самостійно зупинивши його дію.
Окрім того, що контролюючий орган зупинив дію спеціального дозволу, він також запропонував користувачу повідомити власну позицію щодо припинення права користування надрами, утім відповіді так і не було отримано.
Справа, наче в парку атракціонів, пройшла декілька кіл. Єдине, що замість каруселей її кружляло між судовими інстанціями.
При першому розгляді суд першої інстанції, а згодом апеляційної, прийняли позицію відповідача та виходили з наступного: відсутність згоди відповідача на припинення права користування надрами, не дає позивачу підстав для звернення до суду з цим позовом.
Уже на другому колі суди, у тому числі КАС ВС, прийшли до висновку, що позовні вимоги Держгеонадра України підлягають задоволенню, адже заборгованість користувачем погашено не було, а також не висловлено свою позицію (хоча повідомлення отримано).
Наведена позиція КАС ВС є показовою в тому, що зайве ігнорування суб’єктами господарювання органів державної влади не може стати в нагоді під час захисту кожної зі сторін своїх прав та законних інтересів.
(Постанова КАС ВС від 10.11.2020 р. у справі № 810/3865/17)
3. Випадки настання відповідальності теплопостачальної організації за прострочення проведення розрахунків за договором постачання природного газу
Наступне рішення видалось настільки плідним на правові позиції, що може вважатися хрестоматійним. Справа стосується правомірності нарахування постачальником електроенергії пені, інфляційних втрат та 3% річних, у зв`язку з простроченням споживачем оплати.
Перш за все необхідно розуміти, що в описуваному випадку Об’єднана Палата КГС ВС опинилась у непростій ситуації, адже на момент розгляду існувало цілих дві протилежні правові позиції ВС, ще й прийняті з перервою у місяць.
Перша позиція полягала у тому, що теплопостачальна компанія не може самостійно впливати на порядок та своєчасність оплати послуг з постачання природного газу. Рятуванням для відповідача став Порядок № 217, яким встановлено конкретний механізм розподілу коштів.
Друга ж вказувала на те, що Порядок № 217 не стосується договірних зобов`язань сторін у частині порядку та строків розрахунків між сторонами й не впливає на них.
КГС ВС, що отримав на розгляд описувану справу, у такому різноманітті вирішив підтримати другу позицію, але все ж таки звернутись по допомогу до Об’єднаної Палати задля вироблення єдиної практики.
Об’єднана Палата КГС ВС, у свою чергу, зробила наступний висновок. Теплопостачальна компанія усунута від розподілу коштів, які надходять від безпосередніх споживачів та не може здійснювати його самостійно (визначено тим самим Порядком).
Проте, положення Порядку не забороняють теплопостачальним компанія виконувати свої зобов’язання шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Більше того, алгоритм, визначений Порядком, не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації за неналежне виконання обов`язків з оплати та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами.
Задля формулювання наступної позиції, Об’єднана Палата КГС ВС навіть звернулась до свого ж висновку, зробленого під час розгляду іншої справи.
Поєднавши все найкраще із вже існуючого, Об’єднана Палата вказала, що нарахування штрафних санкцій на боржника-теплопостачальну компанію є можливим у випадку, якщо відповідач здійснив оплату отриманих ним з державного бюджету коштів поза межами порядку і строків, тим самим додатково підтвердивши свою позицію.
Все ще пам’ятаємо, що рішення є дуже плідним? Так от, Об’єднана Палата КГС ВП з-поміж іншого визначила предмет доказування у подібних справах.
Тож, в аналогічних справах необхідно встановити:
- яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період споживач здійснив власними коштами;
- який розмір вартості поставки газу погашено за державної підтримки;
- чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому державою коштів, як субвенцій, на погашення вартості послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення;
- чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов`язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період.
В описуваній справі як раз судами попередніх інстанцій було встановлено не всі необхідні обставини.
Також, суди першої та апеляційної інстанції не забажали поглиблюватись у суть справи, обмежившись лише положеннями Порядку № 217. Це призвело до того, що не було взято до уваги погодженого у договорі обов`язку відповідача здійснити своєчасний розрахунок незалежно від надходження грошових коштів споживачів на спецрахунок.
Підсумувавши всю ту кількість недослідженого та поверхнево дослідженого, Об’єднана Палата не могла прийняти інакшого рішення, окрім відправлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Отже, у даній справі ВС прийшов до висновку, що положення Порядку № 217 не ставлять повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу в залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником за неналежне виконання обов`язків з оплати.
(Постанова Об’єднаної Палати КГС ВС від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 )
4. Належний спосіб захисту права на реструктуризацію заборгованості за спожитий газ
У наступній справі знову поговоримо про належний спосіб захисту порушеного права. На цей раз мова йтиме про комунальне підприємство, право на реструктуризацію заборгованості за спожитий газ якого було порушено.
Законодавчо встановлено обов’язок постачальника укласти договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ з теплопостачальною організацією, яка внесена до відповідного реєстру у чітко визначені строки.
В описуваному випадку, теплопостачальна компанія, отримавши відмову від газопостачальника на укладення договору, звернулось до суду із вимогою про визнання протиправною відмови та зобов’язання постачальника укласти зазначений договір на основі типового договору.
Верховний Суд, оцінивши все різноманіття правових позицій щодо належного способу захисту в подібних спорах, висловлених на той момент, передав справу на розгляд Об’єднаної Палати.
Сам же КГС ВС вважав, що у даному випадку належним способом захисту порушеного права є подання позову про визнання укладеним договору про реструктуризацію. Тим самим КГС ВС підтримав позицію, викладену в ряді судових рішень, де суд дійшов висновку про обґрунтованість задоволення позовних вимог шляхом саме визнання укладеним договору про реструктуризацію заборгованості.
Об’єднана Палата із наведеною позицію цілком погодилась, а також висновок оформила: належним способом захисту порушеного права є позов про визнання укладеним договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий газ, адже задоволення вимог про визнання відмови від укладання договору протиправною та зобов’язання такий договір укласти, не призведе до поновлення порушеного права.
Наведений висновок Верховного Суду вкотре звертає увагу на те, що вибір належного способу захисту є визначальною вимогою для ефективного захисту порушених прав, адже невірно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин.
(Постанова Об’єднаної Палати КГС ВС від 02.10.2020 р. у справі № 910/5738/19)
5. Графік погашення заборгованості не змінює умов та порядку розрахунків за договором постачання природного газу
Причиною виникнення спору у даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості, нарахованої у зв'язку з неналежним виконанням останнім договору в частині оплати вартості отриманого природного газу.
Після задоволення позову судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції змінив прийняте рішення та задовольнив позов частково, що згодом було підтримано ВС.
Як було встановлено під час апеляційного перегляду, на виконання Положення «Про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу», складено графік погашення заборгованості за спожитий природний газ.
КГС ВС погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що графік погашення заборгованості є необхідним виключно для того, щоб АТ "НАК "Нафтогаз України" підтвердило номінацію та здійснило постачання природного газу виробнику теплової енергії на наступний опалювальний місяць в умовах існуючої заборгованості. Будь-які зміни до договору в частині умов та порядку розрахунків у зв’язку з графіком погашення заборгованості сторонами не вносилися.
Суд зазначив, що наявність такого графіка не змінює умови договору постачання природного газу, не скасовує та не обмежує відповідальність споживача перед постачальником за невиконання обов`язків з оплати, відповідно не виключає нарахування пені та виникнення зобов`язань з оплати боргу з урахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції.
До того ж, на етапі апеляційного розгляду відповідачем заборгованість було погашено. На думку скаржника, апеляційний суд мав би закрити провадження, а не виносити відповідне рішення.
КГС ВС на це підтримав суд апеляційної інстанції та зазначив, що сума заборгованості, яка підлягає до стягнення, повинна визначатися саме на момент ухвалення рішення судом першої інстанції. В іншому випадку відбуватиметься безпідставне скасування/зміна рішення суду першої інстанції.
Із аналізу позиції КГС ВС приходимо до висновку, що наявність графіка погашення заборгованості не змінює умов договору постачання природного газу, не скасовує та не обмежує передбаченої договором відповідальності споживача перед постачальником за невиконання обов’язків з оплати за поставлений природний газ.
Своєю чергою сума, заборгованості, що підлягає стягненню, визначається на момент прийняття рішення судом першої інстанції.
(Постанова КГС ВС від 19.11.2020 р. у справі № 910/12765/19)
Підсумовуючи усе нами наведене, можна лише підтвердити сказане на початку. Діяльність у сфері енергетики та природних ресурсів вимагає від суб’єктів господарювання неабиякої уважності до норм чинного законодавства, законних вимог контролюючих органів та максимального дотримання правил «чесної гри», адже вв’язуватись у такі спори – собі дорожче.