Спори з мікрокредиторами: чи є шанс на перемогу?

На фоні фінансової кризи та пандемії коронавірусу мікрокредити стали невід’ємною частиною життя багатьох українців. Якщо говорити про визначення мікрокредиту, то на сьогодні це кредит, який видається на строк до місяця, а його розмір не може перевищувати 6 500 грн. Згідно відкритих даних Опендатабот, протягом перших 3 кварталів 2021 р. фізособами було запозичено рекордні 50 млрд грн.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Привабливість мікрокредитів полягає у їх легкій доступності порівняно з банківськими кредитами. Оформлення мікрокредитів не займає багато часу, зважаючи на те, що майже всі позики видаються позичальникам онлайн. Однак не всі ці позики повертаються позичальниками своєчасно та в повному обсязі, і тоді мікрокредитор за кожен день прострочки нараховує боржнику штрафні санкції, які у більшості випадків можуть значно перевищувати суму взятого мікрокредиту.

Найчастіше спір між позичальником та кредитором щодо повернення мікрокредиту переростає у примусове стягнення заборгованості. Як показує практика, кредитор здебільшого використовує такі способи стягнення заборгованості за мікрокредитами:

1) звертається до нотаріуса за виконавчим написом;

2) звертається до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Виконавчий напис нотаріуса

Звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису — найпоширеніший спосіб стягнення заборгованості мікрокредиторами. Після нанесення виконавчого напису на договір мікрокредиту він отримує силу виконавчого документа. На підставі цього документа за заявою кредитора державні або приватні виконавці можуть відкрити виконавче провадження з примусового стягнення заборгованості з боржника. Оскільки кредитори часто ігнорують вимоги закону щодо повідомлення боржників про наявну заборгованість, боржники про наявність виконавчих проваджень дізнаються вже після накладення арешту на їх нерухоме майно, блокування банківських карток або тоді, коли знаходять себе у реєстрі боржників.

Однак чи правомірно мікрокредитори звертаються за вчиненням виконавчих написів нотаріуса? Це питання досить дискусійне. Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Для вчинення нотаріусом виконавчого напису кредитор має надати йому документи, передбачені відповідним переліком документів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999 р. № 1172.

До листопада 2014 р. для вчинення виконавчого напису кредитор мав надавати нотаріусу оригінал нотаріально посвідченого договору мікрокредиту, а також документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. 26 листопада 2014 р. до вказаної вище постанови Кабміну були внесені зміни, зокрема, і щодо переліку документів для одержання виконавчого напису. Цими змінами було фактично відмінено необхідність подання оригіналу договору мікрокредиту, посвідченого нотаріально.

Однак 22 червня 2017 р. постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 01.11.2017 р., внесені Кабміном зміни були скасовані. Отже, починаючи з 22 червня 2017 р. кредитори для вчинення виконавчого напису нотаріуса на договорах мікрокредиту мають подавати договори мікрокредиту, посвідчені нотаріально. Саме на цьому етапі у кредиторів почали виникати труднощі. Це пов’язано з тим, що договори мікрокредиту, як правило, укладалися онлайн, а тому не посвідчувалися нотаріально.

Незважаючи на необхідність подання оригіналів договорів мікрокредиту, посвідчених нотаріально, для нанесення виконавчого напису, недобросовісні кредитори продовжували подавати нотаріусам примірники договорів, які нотаріально посвідчені не були. При цьому, як показує судова практика, такі виконавчі написи визнаються судами як такі, що не підлягають виконанню.

Яким має бути алгоритм дій боржника, якщо він дізнався про нанесення виконавчого напису на договорі мікрокредиту? По-перше, не слід панікувати. По-друге, необхідно ознайомитися з документами у нотаріуса, який наносив виконавчий напис. По-третє, слід звернутися до суду з позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Одночасно з поданням позовної заяви рекомендуємо подавати до суду і заяву про забезпечення позову. Найефективнішим видом забезпечення позову у цьому випадку буде зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку. Слід наголосити, що цей вид забезпечення позову допоможе тільки зупинити вчинення виконавцем нових дій у рамках виконавчого провадження, однак не скасує вже вчинені ним виконавчі дії (наприклад, накладення арешту на банківський рахунок).

Окрім вказаних вище процесуальних дій, необхідно також витребувати в судовому порядку у нотаріуса та державного/приватного виконавця документи, на підставі яких було вчинено виконавчий напис нотаріуса та відкрито виконавче провадження.

Судовий спір

Якщо відносно боржника було подано до суду позов про стягнення заборгованості, боржник також має законні інструменти, зокрема, щодо зменшення розміру штрафних санкцій або взагалі заперечення їх існування. Для цього боржнику необхідно ознайомитися з матеріалами судової справи та будувати тактику захисту, починаючи з написання відзиву на позов. У відзиві слід викласти обставини, які вказують на відсутність заборгованості, або підстави для зменшення розміру такої заборгованості. У разі ігнорування судових процесів є велика вірогідність, що спір буде вирішено на користь мікрокредитора.

На що слід звернути увагу під час розгляду справи в суді?

По-перше, на строк позовної давності. Якщо з моменту виникнення заборгованості пройшло більше 3 років, кредитор втрачає право стягнення заборгованості з боржника. У такому випадку слід звернутися до суду з заявою про застосування строків позовної давності. Ця модель захисту забезпечить звільнення від відповідальності перед кредитором незалежно від вини у несплаті кредиту.

По-друге, завжди вимагайте у кредитора подання до суду оригіналу кредитного договору. У кредитних правовідносинах необхідно встановлювати, чи дійсно боржником була отримана заявлена сума кредиту. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2021 р. у справі № 705/2045/16-ц зроблено наступні висновки. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Таким чином, позовні вимоги кредитора можуть бути не задоволені з підстав ненадання оригіналу договору мікрокредиту, а також, якщо в судовому порядку буде з’ясовано, що такий договір взагалі не укладався.

По-третє, важливо звертати увагу на розмір неустойки (штрафу, пені) за договором мікрокредиту. Починаючи з 8 січня 2021 р. сукупна сума неустойки за мікрокредитом не може перевищувати розмір подвійної суми, одержаної боржником, та не може бути збільшена за домовленістю сторін. Така позиція, зокрема, наведена в абз. 1 ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування».

Очевидно, якщо неустойка більша за подвійний розмір отриманого кредиту, боржник має право вимагати її зменшення до відповідних розмірів, встановлених Законом України «Про споживче кредитування».

Однак ця новація не застосовується до договорів, укладених до 8 січня 2021 р. У такому випадку, якщо неустойка є суттєво більшою за суму кредиту, який було взято, необхідно просити суд зменшити розмір неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо вона значно перевищує розмір збитків, та наводити інші обставини, які вказують на завищення розміру неустойки. Під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Висновки

Шанси на перемогу у спорі з мікрокредиторами є, і вони досить високі. Як мінімум, можна суттєво зменшити борг, як максимум — взагалі його позбутися законними способами, враховуючи недобросовісність окремих кредиторів. Усе залежить від конкретної ситуації, в якій знаходиться боржник. Головне — не залишатись осторонь та активно захищати свої права. Але передусім необхідно брати до уваги те, що борги слід повертати. На практиці також поширені випадки недобросовісності позичальників, які усіляко намагаються перешкоджати кредиторам у поверненні заборгованості по мікрокредитах. Отже, у подібних спорах слід фокусувати увагу, в першу чергу, на первинних документах видачі мікрокредитів, і від цього будувати стратегію захисту конкретної сторони.