Коли мова йде про найбільш перспективні галузі української економіки, агробізнес згадують одним із перших. Хоча за ефективністю виробництва більшість вітчизняних агрокомпаній ще значно поступаються своїм західним конкурентам, не можна не відзначити достатньо активний розвиток цієї галузі, незважаючи на тривалу кризу та іноді не найкращу кон’юктуру на міжнародних ринках.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Компанії, що розвиваються, потребують постійного залучення фінансових ресурсів для ведення та просування бізнесу. В Україні динамічно зростає кількість компаній середнього рівня, які активно розвиваються та успішно залучають фінансування з-за кордону.
В чому ж полягають особливості фінансування агросектору? Чи є відмінності у підходах кредиторів до фінансування найбільших компаній та компаній середньої ланки?
Якщо подивитися на це питання в розрізі різних способів залучення фінансування, то стане очевидним, що залучення коштів на міжнародних ринках капіталу шляхом випуску євробондів або інших схожих цінних паперів є прерогативою найбільших компаній з відмінною історією та репутацією. У 2017 р. лише дві українські агрокомпанії випустили євробонди, до того ж доволі успішно. Безперечно, це свідчить про довіру інвесторів до компаній та віру в агросектор України. Для більшості компаній такий інструмент залучення фінансування залишається закритим, але це зовсім не означає, що вони не можуть залучати кошти на схожих умовах, використовуючи банківське кредитування. Звичайно, їм недоступні такі суми, які можна залучити шляхом випуску євробондів, але навряд чи такі суми їм потрібні.
Інша відмінність полягає в тому, що в ситуації, коли західні банки все ще не активні в кредитуванні українських компаній та не готові брати на себе більшість ризиків, пов’язаних з Україною, великі компанії продовжують користуватися послугами синдикатів для отримання щорічного фінансування на достатньо великі суми (100 млн доларів та більше). Однак у такому випадку це стандартизований продукт кредиторів, який надається з року в рік та підтверджує стабільну позицію кредиторів у відносинах з надійними позичальниками.
Як вже було зазначено, український бізнес все ще не є пріоритетним серед західних кредиторів через різні причини, серед яких низький кредитний рейтинг України, що тягне за собою необхідність формування великих резервів під українських позичальників, а також суто психологічні чинники, пов’язані з конфліктом на Сході України та нестабільною політичною ситуацією в країні.
Водночас спостерігаються певні позитивні тенденції. Так, деякі кредитори, серед яких є банки та небанківські кредитні установи з Європи, повертаються з проектами в Україну. Поки що мова йде про невеликі позики (до 10 млн євро), але з початку минулого року чітко простежується позитивна тенденція. Також є ознаки поновлення експортного кредитування під покриття експортних кредитних агентств, що свідчить про можливість реалізації великих проектів у недалекому майбутньому. При цьому ми не беремо до уваги міжнародні фінансові установи, які стабільно активні на українському ринку.
Проблемні питання
Одним з основних чинників, який ускладнює фінансування агросектору, є те, що головний актив агрокомпаній (земля) не знаходиться у їхній власності та її використання як засобу забезпечення доволі обмежене. Звісно, середні та великі компанії мають також інші активи, які можуть виступати предметом забезпечення (наприклад, елеватори, заводи, техніка тощо), але у порівнянні із землею таких активів значно менше і вони далеко не завжди ліквідні.
Не слід забувати про гучні дефолти великих гравців ринку (таких як Мрія та Креатив), які значно підірвали довіру кредиторів та змусили поглянути на агробізнес по-новому. З одного боку, це локомотив економіки, а з іншого – можливість для недобросовісних власників та менеджерів збагачуватися завдяки злученим коштам шляхом їх виведення на підконтрольні їм компанії поза основним бізнесом позичальника. Враховуючи складність українських агрохолдингів, взаємовідносини всередині та із зовнішніми партнерами, відслідкувати або попередити зловживання дуже складно.
В ситуації, коли ліквідних активів недостатньо, для забезпечення вимог кредиторів активно використовується застава товарів в обігу та майбутнього врожаю (хоча останній вид забезпечення використовується рідше). Однак тут також є свої особливості, які коштували деяким кредиторам неповернення кредитів. Річ у тім, що у разі застави товарів в обігу є багато нюансів, які вимагають постійного контролю з боку кредитора (починаючи з фактичної наявності достатньої кількості товару на складі до підтвердження, що розміщений на складі товар дійсно належить заставодавцю, а не третім особам).
Володіти достовірною інформацією можна лише маючи свого представника на складі. Це повинен бути не просто сторонній спостерігач, а той, хто має доступ до всіх документів та володіє інформацією щодо руху товару на складі. Зазвичай, кредитори обмежуються залученням зовнішніх агентств, представники яких постійно або час від часу знаходяться на складі та візуально спостерігають за тим, що відбувається. Однак вони не мають безпосереднього доступу до документації та покладаються у своїх звітах виключно на інформацію, надану працівниками складу.
В інших випадках банки обмежуються періодичною перевіркою наявності товару на складі, що проводиться представниками власних служб безпеки. Такий метод перевірки є ще менш ефективним, оскільки в період між перевірками з товарами може відбутися все, що завгодно, а кредитор не матиме можливості оперативно відреагувати на протиправні дії із заставленим товаром.
Якщо говорити про заставу майбутнього врожаю, така застава є скоріше номінальним, ніж реальним забезпеченням. Під час її оформлення основними питаннями є відсутність претензій третіх осіб на врожай та гарантії фізичного доступу до врожаю в момент його збору або можливості самостійного збору врожаю уповноваженими особами кредитора. На папері все може виглядати дуже переконливо, але на практиці кредитор може зіштовхнутися із саботажем з боку позичальника або з активними недружніми діями, протидіяти яким в більшості випадків у кредитора немає можливості (особливо, якщо говорити про іноземних кредиторів).
Чи засвоїли кредитори уроки минулого?
У світлі останніх подій деякі вітчизняні банки переглянули свої підходи до кредитування агросектору та стали більш обережними. Дивлячись на підходи інших, складається враження, що вони зберегли апетит до ризику або просто не дуже сильно постраждали від минулих дефолтів та не мають того сумного досвіду, який міг би їх застерегти від занадто сміливих рішень.
У будь-якому випадку можна стверджувати, що ситуація на ринку кредитування змінилася – кредитори не готові нарощувати обсяги кредитування будь-якою ціною та стали більш розбірливими у виборі клієнтів. Цікаво, що в умовах обмеженої пропозиції дешевих кредитів підходи позичальників також змінилися. В сукупності з глобальними тенденціями багато українських компаній змінили свої погляди на прийнятну корпоративну структуру у спробах зробити її максимально прозорою та зрозумілою для кредиторів і потенційних інвесторів.
Нові інструменти
Говорячи про агросектор, не можна обійти стороною такі нові інструменти фінансування як аграрні розписки. Основна цінність аграрних розписок – простота і доступність для максимально широкого кола компаній. Водночас такий інструмент є більш прийнятним для аграрних підприємств малого та середнього бізнесу, які розраховують на короткострокове фінансування.
З набуттям чинності у березні 2013 р. Закону України «Про аграрні розписки», цей інструмент надає агробізнесу можливість отримувати кредитування не лише від банків, але й з інших джерел фінансування, зокрема від будь-яких фізичних чи юридичних осіб.
Безперечною перевагою аграрної розписки є швидкість її оформлення, на відміну від будь-якого іншого виду кредитування. Розписки оформлюються у письмовій формі, підлягають нотаріальному посвідченню та вносяться до Реєстру аграрних розписок будь-яким нотаріусом, який набув статусу реєстратора аграрних розписок, що на практиці займає від одного дня до одного тижня в тому випадку, якщо розписка оформлюється вперше. Також серед переваг аграрних розписок слід відзначити можливість безспірного стягнення заборгованості на підставі виконавчих написів нотаріусів у разі невиконання боржником своїх зобов’язань.
Відповідно до заяви Міжнародної Фінансової Корпорації, яка разом з Міністерством аграрної політики та продовольства України є організатором проекту «Аграрні розписки в Україні», на сьогодні за аграрними розписками вже залучено понад 1,5 млрд грн, хоча до недавнього часу цей інструмент діяв лише у 8 областях України. Наразі Проект розширюється та планується, що до весни поточного року він почне діяти на всій території України.
Окремо варто зазначити про позитивні зміни в законодавстві, що регулює корпоративні відносини, які значно поліпшили регулювання діяльності товариств з обмеженою відповідальністю та запровадили механізми, які дозволятимуть більш ефективно використовувати корпоративні права в таких товариствах як предмет застави для забезпечення вимог кредиторів. Це саме те, чого дуже не вистачало раніше. Сподіваємося, це сприятиме зниженню ризиків у процесі фінансування вітчизняних компаній.
На момент підготовки цієї статті Закон «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» ще не підписаний Президентом, але є всі підстави вважати, що він буде підписаний найближчим часом.