У світлі останніх подій, що відбуваються у банківській сфері України, зокрема націоналізації «Приватбанку», ухвалення Закону про внесення змін до ЗУ «Про банки і банківську діяльність» щодо гарантування державою вкладів фізичних осіб тощо, «ЮГ» вирішила поспілкуватися з фінансовим аналітиком YouControl Романом Корнилюком та партнером, керівником банківського та фінансового права і ринків капіталу ЮФ AEQUO Юлією Кирпою.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
- Куди рухається банківський сектор України?
Роман Корнилюк: Банківський сектор України переживає період глибокої очистки та трансформації, поступово відновлюючись від наслідків системної кризи 2014-2015 рр. Про це свідчить скорочення сукупних збитків у системі, докапіталізація великих банків за результатами стрес-тестування, зупинка відтоків депозитів та початок їх поступового зростання. З ринку продовжується вивід неплатоспроможних і непрозорих банків, однак (якщо не враховувати складний кейс із Приватбанком) рівень дефолтів нижчий ніж у 2015 р. Націоналізація Приватбанку, яка була б руйнівною для системи у попередні періоди макрофінансової нестабільності та інституційної слабкості регулятора, нині виявилася сміливим і вимушеним кроком для запобігання загрозі подальшого нарощення інсайдерських кредитів, неконтрольованого зростання кредитних ризиків, не допустивши неминучого дефолту через нестачу ліквідності.
– Чи не спостерігається розширення державного сектору набанківську сферу? Які це матиме наслідки?
Р.К. – Внаслідок націоналізації найбільшого банку країни, падіння якого призвело б до системного колапсу, частка держави в активах банківської системи зросла до 53%, а за обсягом депозитів населення та кількістю відділень сягнула 60%. У короткостроковому періоді участь держави та прийняття 100% гарантії вкладів у державних банках сприятиме стабілізації та не допустить паніки серед вкладників, що позитивно вплине на фінансову стабільність. Без націоналізації ми отримали б два сценарії:або швидку втрату ліквідності та повний дефолт Приватбанку, або продовження рефінансування та нарощування інсайдерського портфеля і процентних витрат, що підвищили б суспільну ціну дефолту в майбутньому. Однак у довгостроковому періоді пряме управління державою системними банками загрожує конкуренції та ефективності банківського сектору, а також вимагатиме рішень щодо подальшої часткової або повної приватизації для збереження ринкової дисципліни та зменшення поля для корупційних ризиків.
– Якщо приватні банки допустили монополізацію ринку, хто це мав контролювати та відповідати за це?
Р.К.– Монополізації банківського ринку приватними банками не відбувалося, хоча Приватбанк нарощував ринков участку протягом своєї історії. Рівень концентрації в банківській системі, згідно з індексом Херфіндаля-Хіршмана, був на середньоєвропейському помірному рівні в межах 1000-2000, адже у ПриватБанку було багато інших банків-конкурентів. Концентрація зросла лише зараз (внаслідок зміни власника) і лише якщо припустити, що державні банки є де-факто єдиною фінустано-вою, з огляду на спільного акціонера.НБУ постійно слідкує за концентра цієюта протягом року декларував плани що-до часткової приватизації системно важливих держбанків, що сприятиме демонополізації та кращим практикам корпоративного управління.
– Чи зможе держава сприяти ефективному розвитку банківських інновацій?
Р.К. - На мою думку, найефективнішими у банківських інноваціях є приватні банки. Держава може сприяти лише шляхом створення сприятливих умов для бізнесу без прямого втручання в економічні рішення суб’єктів ринку.
– Чи не кращою є дольова участь (як приватного, так і державного сектору)?
Р.К.– Звичайно, дольова участь – це краще, але все залежить від контексту та умов. На сьогодні відсутність 100% контролю над банком №1 могла мати шкідливі наслідки (наприклад, неконтрольований вивід ліквідних коштів і нижча довіра серед вкладників). В майбутньому, після розчистки балансу, буде вкрай необхідно залучати приватних інвесторів з гарною репутацією.
- Куди рухається банківський сектор України?
Юлія Кирпа: Банківський сектор України наразі проходить стадію “шокової терапії” – гострий біль поєднується з радикальними реформами, більшість з яких є незворотними. Так, більше третини з 180 українських банків були визнані неплатоспроможними та виведені з ринку після Революції Гідності. Зокрема, Приватбанк став 19-м банком, визнаним неплатоспроможним з початку 2016-го року. До цього, в ході очищення банківської системи впродовж 2014 та 2015 років, ще 63 банки були визнані неплатоспроможними. Крім цього, НБУ відмовився від фіксованого курсу гривні, але ввів численні адміністративні обмеження щодо руху капіталу – для запобігання виведенню коштів з України.
При цьому, у 2017 році НБУ планує повністю завершити очищення банківського сектору. Також в планах регулятора на 2017-й рік є поступове скасування тимчасових адміністративних обмежень в сфері руху капіталу, розробка та оприлюднення проекту закону “Про іноземну валюту”, який має запровадити нові принципи в сфері валютного регулювання та подолати надмірну “зарегульованість” валютного законодавства, а також розробка концепції гармонізації банківського законодавства з рекомендаціями Базельського комітету та Директивами ЕС.
- Чи не спостерігається розширення впливу державного сектору на банківську сферу і які це матиме наслідки?
Ю.К.- Ріст частки державних банків у банківському секторі України став однією з тенденцій останніх років. Наразі фінансова підтримка державних банків вимагає чималих ресурсів. Так, за два роки державні банки отримали на докапіталізацію близько 36 мільярдів гривень. При цьому, в 2017 році заплановано спрямувати на збільшення статутних капіталів Ощадбанку та Укрексимбанку, а також на фінансову підтримку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, близько 1 % ВВП. Крім цього, за даними НБУ, потреби Приватбанку в капіталі наразі складають 148 мільярдів гривень.
З урахуванням вартості такої фінансової підтримки для держави, реформування банків, що перебувають в державній власності, є одним з пріоритетних завдань на 2017. Вказана реформа, передбачена Засадами стратегічного реформування державного банківського сектору, має сприяти збільшенню вартості банків за рахунок покращення фінансових результатів їх діяльності, а не додаткової капіталізації з боку держави (що максимально відповідатиме інтересам платників податків). Крім цього, державні банки мають функціонувати на принципах самоокупності, із застосуванням зважених кредитних політик та недопущення “директивних” взаємовідносин між державними банками та Урядом.
- Чи не краще дольова участь як приватного так і державного сектору?
Ю.К. - Досвід інших держав свідчить про те, що у період фінансової кризи тимчасове зростання частки держави у банківському секторі є виправданим – держава в цьому разі відіграє упереджувальну функцію у вирішенні проблем банківської системи й забезпечення стабільності фінансового ринку.
Стосовно України, Мінфін, НБУ та міжнародні організації єдині в підході, що найефективнішою середньостроковою стратегією реформування державних банків є їх часткова комерціалізація – продаж не менше 20% їх акцій кваліфікованому інвестору або МФО шляхом проведення конкурсу. При цьому, не менше 50% акцій таких банків залишатиметься у власності держави.
У довгостроковій перспективі повинна бути розглянута можливість повної приватизації державних банків. Державі не має сенсу зберігати свою частку власності довше, ніж це необхідно для стабілізації банківського сектору та максимізації вартості банків.