Банківське та фінансове право 2022: найгірші прогнози не справдилися

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Які трансформації потрібні Україні в процесі післявоєнної відбудови, запитуємо у експертів:

1. Чи встояла практика банківського та фінансового права під час війни? Які виклики довелося подолати? 

2. Чи спостерігається оптимізм та чи реальні успішні перспективи цієї практики у 2023 р.? 

3. Які трансформації потрібні Україні в процесі післявоєнної відбудови?

Максим Боярчуков, керуючий партнер ЮК «Максим Боярчуков та Партнери» 

Звичайно, рік важкий, країна живе в умовах війни. Банківська система України, попри масштабне вторгнення агресора, не призупинила свою роботу, вона продовжує повноцінно працювати. Банки стабільно пропонують клієнтам актуальні продукти та підвищують рівень доступності та якості фінансових послуг. Кожен українець пересвідчується в цьому, користуючись майже повною мірою всіма благами, які забезпечує банківська система. 

Щодо викликів для банківської сфери, то очікуваним та закономірним стало збільшення кількості проблемних кредитів. Причини тут дві: зниження платоспроможності позичальників та втрата ними іпотечного та заставного майна, на придбання якого кредити були отримані. Зараз банки досить лояльно відносяться до позичальників, не користуючись активно інструментами, які застосовували до війни (стягнення заборгованості в судовому порядку, арешт майна, вчинення виконавчих написів і тд.). Тому закономірним є той факт, що кількість справ у даній практиці наразі менша ніж зазвичай, або ж деякі справи є зупиненими з різних підстав.

Наразі складно сказати, чи буде ця практика перспективною у 2023 році, але точно можна сказати, що у 2022 році найпесимістичніші прогнози не справдилися. Певний оптимізм серед учасників ринку все ж таки спостерігається. В умовах війни у банків дедалі погіршується співвідношення витрат та доходів, зростає частка непрацюючих кредитів, триває масова міграція людей за кордон, збільшилась залежність від рефінансування, відслідковується втрата частини персоналу через міграцію та/або у зв’язку з мобілізацією, але попри все, банки доволі успішно реагують на ці виклики. Їм вдається зберігати дохід в основному завдяки оптимізації витрат та готовності менеджменту адекватно реагувати на сучасні виклики.

У питаннях післявоєнної відбудови нагальним питанням стане пошук та залучення ресурсів для відновлення економіки, інфраструктури, промисловості. Головними джерелами таких ресурсів, очевидно, стануть здебільшого довгострокові кредити, а також фінансова допомога через фонди міжнародних організацій.

Війна призвела до певних інвестиційних складнощів. На жаль, інвестиції ще досі продовжують стояти на паузі, через суттєві ризики воєнних дій. Але якщо докласти певних зусиль, то навіть в такий важкий час можна посилити інвестиційну привабливість для отримання фінансової допомоги. Загалом в Україні спростили процедуру для входу на український фінансовий ринок іноземних інвесторів, тобто держава намагається не просто втримати теперішніх інвесторів, а й знайти нових. Саме це дозволить залучити широке коло охочих інвестувати в економіку нашої держави. Якщо ж інвестори вкладатимуть в нашу країну кошти, то вони будуть зацікавлені в її стабільній економічній спроможності.

Поміж іншого, для відновлення підприємств критичної інфраструктури та можливого передання деяких об’єктів у концесію, необхідним буде спрощена регуляторна та адміністративна політика та погляди держави у цьому напрямку. 

Очевидно, що бізнес має зазнати певної трансформації у кращу сторону, аби підвищити інтереси як національних, так і західних інвесторів, а держава так само має вчиняти дії з метою підтримки бізнесу в питаннях збереження та збільшення зайнятості, стимулювати повернення громадян з-за кордону. Економіка держави має бути переведена на гнучкішу, з інноваційної точки зору, модель для адаптації до стандартів міжнародної спільноти.

Не зважаючи на все, що відбувається, на складнощі та виклики, які постійно стають лиш більш проблемними, ми не можемо не бути оптимістами, адже ціль як у бізнесу та держави єдина – сильна економічно спроможна країна з потужними фінансовими інструментами та надійною банківською системою.

Микола Ліхачов, партнер, керівник банківської і фінансової практики ЮФ «Горецький і Партнери» 

Хоча наразі складно говорити про строки завершення війни, питання післявоєнної відбудови не варто відкладати на потім. Уже зараз українському уряду треба розробляти детальний та реалістичний план післявоєнної відбудови країни з урахуванням кращих світових практик та інтересів ключових стейкхолдерів – українського та глобального бізнесу, місцевих громад, міжнародних організацій та громадянського суспільства. 

Варто мати на увазі те, що післявоєнна відбудова може бути пов'язана з багатьма ризиками – корупцією, посиленням олігархату, спрямуванням коштів на програми відновлення, які ніяк не посилять обороноздатність країни та не стимулюватимуть її довгострокове економічне зростання. З огляду на це, план післявоєнної відбудови має відповідати таким критеріям:

1. Бути реалістичним. Наразі ті плани відновлення України, які уряд презентує нашим західним партнерам, більше скидаються на побажання, які не відповідають реальним інтересам західного бізнесу та реальному рівню готовності урядів країн-партнерів допомагати Україні. Необхідно розуміти, що повне відновлення пошкодженої інфраструктури та відбудова цілих секторів економіки неможливі протягом короткого часу, а безповоротна допомога у формі грантів та кредитування на пільгових умовах можуть покривати лише частину потреб. Основним елементом має бути стимулювання економічного зростання для створення привабливого для інвесторів ринку та надання привабливих умов іноземним інвесторам – треба пропонувати можливість заробляти на відновленні України, а не просити допомогти безкорисно.

2. Відповідати ключовим інтересам України. Передусім – це зміцнення обороноздатності України до рівня, який би зробив повторне вторгнення рф неможливим. Це включає в себе не тільки розбудову оборонно-промислового комплексу, але й інвестиції в інноваційні технології, які дають змогу мати стратегічну перевагу над рф у потенційних майбутніх конфліктах, включаючи космічні технології, штучний інтелект та квантові обчислення, аналіз великих масивів даних та інструменти кібер-війни. Сюди ж відноситься підвищення значимості України на міжнародній арені, зокрема в безпековому вимірі, шляхом включення України в ланцюжки виробництва сучасної електроніки та інших передових технологій, водневої і (потенційно) термоядерної енергетики і т.д. Треба розуміти, що грошей на всі потреби не вистачить і надавати пріоритет лише тим програмам, які сприятимуть досягненню вищезазначених цілей (тобто, фінансування, наприклад, спорту, очевидно не на часі).

3. Бути спрямованими на досягнення стійких позитивних системних змін, а не просто відновлення пошкодженої інфраструктури чи короткострокове економічне зростання. Це включає в себе створення сприятливих умов для бізнесу, в тому числі для іноземних інвесторів, створення сприятливих умов для інновацій та розвитку стратегічних галузей економіки – оборонно-промислового комплекту, аерокосмічної галузі, енергетики, електроніки та технологій.

4. Оприлюднювати детальний опис кроків, які будуть вжиті для впровадження необхідних реформ, відбудови пошкодженої інфраструктури, розвитку економіки тощо, з встановленням чітких строків виконання, зрозумілої схеми підпорядкування та відповідальності. Це необхідно для зменшення ризиків корупції та нецільового використання ресурсів.

Зважаючи на історичний досвід післявоєнної відбудови Європи (план Маршалла), існують дві основні моделі фінансування такого відновлення – розподіл отриманого від донорів фінансування через державний бюджет, як це робила Франція, або ж його розподіл через спеціально створений банк розвитку, як це робила Німеччина. Такий банк, який був створений для відбудови Німеччини – Кредитна установа для відбудови (більш відома як KfW) – наразі є однією з найбільший німецьких фінансових інституцій, яка спеціалізується на кредитуванні програм розвитку та підтримці малого і середнього бізнесу, зокрема й в Україні.

У післявоєнні роки, модель роботи KfW виглядала наступним чином: у межах плану Маршалла в KfW надходили кошти, які далі розподілялися цим банком у вигляді кредитів. З часом, кредити поверталися, і банк таким чином мав ресурс для подальшого кредитування німецької економіки. Значна частина коштів на початковому етапі спрямовувалася на відбудову пошкодженої інфраструктури та реалізацію масштабних проектів у сфері інфраструктури та енергетики, які не надто цікавили приватних інвесторів через високу вартість та низьку прибутковість.

Більшість авторитетних економістів сходяться на тому, що фінансування післявоєнного відновлення через подібні до KfW інституції є ефективнішим, ніж розподіл міжнародної фінансової допомоги безпосередньо урядом через більшу прозорість та підзвітність іноземним донорам, яка зменшує можливості для корупції та нецільового використання коштів, а також можливість повторно використовувати кошти, надані в якості кредитів, замість їх зазвичай безповоротної передачі державним установам та підприємствам урядом або роздачі бізнесу у формі грантів. 

Я вважаю, що створення подібної фінансової інституції є доцільним і в Україні. Це дозволить підвищити довіру західних партнерів до України як надійного партнера, який прозоро та ефективно використовує отримані кошти, а також створити спеціальний режим правового регулювання для такої інституції, дозволивши їй кредитувати стратегічно важливі проекти та брати на себе більші ризики, що було б неможливим при кредитуванні економіки через звичайні банки, які зобов’язані слідувати ризик-орієнтованому підходу. 

До того ж така фінансова інституція могла б випускати облігації для отримання додаткового фінансування та бути посередником не тільки у фінансуванні відновлення української економіки, але й в розподілі репарацій, які, сподіваюсь, будуть стягуватися з росії.

Однак, на мою думку, питання проведення системних реформ є не менш важливішим, ніж безпосередньо фінансування відновлення пошкодженої інфраструктури та реалізація інших програм відновлення, зокрема соціальних, оскільки таке фінансування дозволяє забезпечити економічне зростання лише в коротко-та-середньостроковій перспективі, не роблячи його стійким, та не дозволить досягти суттєво вищого рівня життя, ніж був до початку повномасштабної війни. Такі системні реформи можуть бути включені до програми післявоєнної відбудови і принаймні частково профінансовані західними партнерами України.

Серед них варто виділити ключові – це судова реформа та ліберальні економічні реформи.

Судова реформа має включати в себе не тільки заміну недоброчесних суддів доброчесними та запобігання корупції в судовій системі, про що наразі багато говорять, але й підвищення якості професійної підготовки суддів, зниження їх завантаженості та створення високопрофесійного апарату судів. 

Ліберальні економічні реформи передбачають поступове зниження ролі держави в економіці через приватизацію, дерегуляцію надмірно зарегульованих ринків або ж їх відкриття для приватних інвесторів (наприклад, військово-промисловий комплекс, фармацевтика), створення нових ринків шляхом, наприклад, надання дозволу на купівлю зброї громадянами, легалізації психоактивних речовин, які не несуть суттєвої шкоди, спрощення умов для грального бізнесу. Іншим важливим аспектом таких реформ є зниження податків, спрощення їх адміністрування та зменшення державного контролю над більшістю секторів економіки.