Відповідний законопроект за № 2102, що має на меті внести зміни до законів «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», зареєстрований ще 11 лютого в парламенті і найближчим часом може бути винесений на розгляд парламенту.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Зокрема ст. 30 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» планується доповнити ч. 2 положенням про те, що органи АМК публікують рішення за результатом розгляду справ про недобросовісну конкуренцію на офіційному веб-порталі Антимонопольного комітету протягом 30 днів з моменту прийняття такого рішення. Рішення підлягає опублікуванню у повному обсязі за вилученням інформації, яка визначена інформацією з обмеженим доступом у порядку, встановленому ст. 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».
Також у Законі України «Про захист економічної конкуренції» передбачено доповнити ч. 1 ст. 30 абзацом, якому передбачається, що інформація щодо прийняття розпорядження про початок розгляду справи про узгодженні дії чи концентрацію, а саме назви, організаційно-правові форми учасників узгоджених дій чи концентрації, а також виду та змісту узгоджених дій чи концентрації підлягає опублікуванню на офіційному веб-порталі АМК протягом 10 днів з моменту прийняття такого розпорядження. Також встановлено, що рішення, прийняте за результатом розгляду заяв, справ про узгоджені дії чи концентрацію публікується на офіційному веб-порталі АМК протягом 30 днів з моменту прийняття такого рішення. Рішення підлягає опублікуванню у повному обсязі за вилученням інформації, яка є інформацією з обмеженим доступом у порядку, встановленому ст. 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (нова редакція ч. 6 ст. 31 Закону).
Крім того, ст. 48 доповнити ч. 2 положенням про те, що органи АМК публікують рішення за результатом розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції на офіційному веб-порталі АМК протягом 30 днів з моменту прийняття такого рішення. Рішення підлягає опублікуванню у повному обсязі за вилученням інформації, яка визначена інформацією з обмеженим доступом у порядку, встановленому ст. 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».
У свою чергу, ст. 22-1 Законі «Про Антимонопольний комітет України» доповнити новини ч. 4-5, де передбачається, що особа, яка надає інформацію як інформацію з обмеженим доступом, зобов’язана вказати, яка саме інформація, зокрема які саме документи або частини документів мають обмежений доступ, навести аргументовані пояснення щодо вимоги такого статусу інформації, а також надати АМК, його територіальним відділенням неконфіденційну версію цієї інформації та документів з видаленою, закресленою чи в інший прийнятний спосіб зміненою інформацією, розголошення якої може завдати шкоди цій особі.
«У цілях забезпечення реалізації права осіб, що беруть участі у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, або справи про узгоджені дії, концентрацію, АМК, його територіальні відділення не розглядають надану інформацію як інформацію з обмеженим доступом, якщо така інформація не є комерційною таємницею та вимога щодо конфіденційного статусу інформації є необґрунтованою», – також передбачається у законопроекті.
У пояснювальній записці до законопроекту зазначається, що таке оприлюднення рішень забезпечує:
а) прозорість та передбачуваність діяльності конкурентного відомства, що, в свою чергу, впливає також на рівень правового обґрунтування позицій відомства; та
б) правову визначеність для суб’єктів господарювання, зокрема щодо можливих антиконкурентних ризиків.
Також звертається увага, що необхідність запровадження обов’язку публікувати рішення АМК на офіційному сайті органу визначено пп. 2.1.1 Розділу ІХ Коаліційної угоди та відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з одного боку, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, Україна взяла на себе зобов’язання щодо публікації рішень органів АМК.
За прогнозом соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта, зазначеним у пояснювальній записці, законопроект створить, передусім, умови для контролю за діяльністю АМК, підвищенню рівня правової впевненості щодо антиконкурентних ризиків, та, відповідно, попередженню правопорушень, що матиме позитивний вплив на розвиток конкуренції в Україні загалом. У нормах законопроекту передбачається, що у разі прийняття документ вступає в силу через 3 місяці з дня, наступного за днем його опублікування.
КОМЕНТАРІ
Ярослав Медведєв,
юрист Avellum Partners
Законопроект №2102 – практичний крок для цілей запровадження дієвої процедури громадського контролю за діяльністю Антимонопольного комітету України (далі – АМК)
- 1. Обов’язкове опублікування рішень АМК
Згідно із законопроектом передбачена обов’язкова публікація всіх рішень АМК та його органів за результатами розгляду:
- заяв та справ про надання дозволу на концентрацію;
- заяв та справ про надання дозволу на узгоджені дії;
- справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- справ про недобросовісну конкуренцію;
протягом 30 днів з моменту прийняття відповідного рішення на офіційному веб-порталі АМК.
Законопроект також передбачає обов’язкове опублікування інформації щодо прийняття розпорядження про початок розгляду справи про узгоджені дії/концентрацію суб’єктів господарювання із зазначенням назви, організаційно-правової форми учасників узгоджених дій/концентрації, а також сутності узгоджених дій/концентрації. Відповідна інформація має бути опублікована протягом 10 днів з моменту прийняття відповідного розпорядження на офіційному веб-порталі АМК.
- 2. Конфіденційна інформація (інформація з обмеженим доступом)
Законопроектом передбачено, що особи, які надають до АМК інформацію та документи під грифом конфіденційності, зобов’язані чітко вказувати, яка саме інформація та документи (або відповідні частини) є інформацією з обмеженим доступом, надавши відповідне аргументоване обґрунтування конфіденційності такої інформації. Водночас законопроектом також передбачено надання АМКУ не конфіденційної версії такої інформації та документів з видаленою, закресленою чи в інший прийнятний спосіб зміненою інформацією, яка подається під грифом конфіденційної.
- 3. Процедура аналізу поданої інформації на предмет конфіденційності
Законопроект відносить право остаточної оцінки поданої інформації на предмет надання грифу конфіденційності виключно до компетенції АМК. А саме, у разі, якщо на думку АМК, подана інформація не є комерційною таємницею, та вимога щодо грифу конфіденційності є необґрунтованою, така інформація буде розглядатися у звичайному режимі. У контексті викладеного вище, логічним є питання щодо започаткування єдиного, комплексного та прозорого підходу до оцінки інформації, яка надається до АМК, на предмет конфіденційності. Водночас не менш важливим питанням автор вважає професійне та коректне формування складу кола осіб, які будуть відповідальними за таку оцінку інформації. На думку автора, остаточне рішення щодо надання грифу конфіденційності повинен приймати державний уповноважений АМК, голова територіального відділення АМК на основі відповідних пропозицій залучених департаментів та управлінь АМК та його територіальних відділень.
- 4. Сьогодення і реальність
Наразі АМК має диспозитивність щодо публікації прийнятих рішень, що, в свою чергу, прямо пропорційно відображено на офіційному веб-порталі АМК – мізерна кількість опублікованих матеріалів, відсутність у публікаціях системності та послідовності. Безперечно, зазначений законопроект позитивно вплине як на поточну роботу, так і на якісні позитивні результати українського конкурентного відомства загалом, а також забезпечить громадську обізнаність та контроль, підвищення правової культури бізнесу в сфері захисту економічної конкуренції.
Ігор Винокур, юрист, спеціально для «Юридичної газети»
З боку експертного співтовариства не перший рік порушується питання про більш детальну публікацію текстів рішень Комітету у справах про порушення законодавства та про надання дозволів на концентрацію суб’єктів господарювання. Вперше такі рекомендації було висловлено, здається, в огляді ОЕСР ще у 2008 р. Зараз зобов’язання щодо наближення української практики з цього питання до прийнятої в Європейському Союзі містяться серед інших положень в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС.
Проте слід зазначити, що повні тексти рішень АМК містять великий обсяг дуже специфічної економіко-правової інформації, яка для того, щоб бути зрозумілою нефахівцям, потребує докладних коментарів. Крім того, оскільки оскарження рішення до суду чи до Комітету в режимі перевірки може бути здійснено лише стороною у справі (а вони й так отримують рішення в них), то ознайомлення з ними для інших осіб має переважно пізнавальний інтерес.
Щоправда, правове врегулювання цього питання є лише однією з багатьох складових у загальному контексті назрілого оновлення національного законодавства про захист економічної конкуренції (адже воно існує у майже незмінному вигляді вже 13-й рік). Найдоцільнішим було б здійснити його в межах системних та комплексних змін до законів, що регулюють відповідні відносини. Зокрема конче необхідним є вдосконалення механізмів протидії обмеженням конкуренції, які призводять до хронічного завищення цін і втрат українськими громадянами мільярдів гривень на ринках продовольчих товарів, що реалізуються через великі торгівельні мережі, медикаментів, бензинів. Проте група народних депутатів вважає першочерговим і невідкладним завданням у сфері захисту економічної конкуренції та обмеження монополізму саме публікацію повних версій рішень Комітету.
У будь-якому випадку саму ідею публікації за можливості максимально повних версій рішень АКУ можна лише вітати. Хоча, оскільки із річних звітів Комітету випливає, що плодючі антимонопольники щороку створюють 2-3 тисячі рішень у справах, йдеться про публікацію 20-30 тисяч сторінок юридичних текстів на рік. Це потребує чималого ресурсу робочого часу, який, враховуючи гостроту ситуації в економіці, зараз, можливо, краще було б використати на розслідування справ, а не на оприлюднення рішень у них (щоб майже вся пара не пішла у свисток).
Однак найбільше запитання та заперечення викликають деякі норми законопроекту, що безпосередньо не стосуються задекларованої в його назві мети – забезпечення прозорості діяльності Антимонопольного комітету.
Законопроект пропонує встановити для осіб, які надають інформацію до Антимонопольного комітету, а це насамперед суб’єкти господарювання, у разі, якщо така особа хоче захистити цю інформацію від розголошення і надати їй статус конфіденційної, в обов’язковому порядку виготовляти й надавати ще й неконфіденційну версію відповідних документів. Для АМК це може було б навіть і зручно. Але це створило б чимале додаткове навантаження для суб’єктів господарювання, які звертаються до Комітету із заявами про захист своїх прав, готові співпрацювати з ним з питань викриття порушень законодавства. Запровадження для них додаткового подвійного навантаження під час підготовки документів призведе лише до того, що багато хто з тих, хто сьогодні звертається до Комітету, надає йому інформацію, не звертатиметься й інформації не надаватиме. Навряд чи державний захист конкуренції стане від цього більш ефективним.
Крім того, на осіб, які хочуть захистити від розголошення відомості, що вони довіряють державі в особі Антимонопольного комітету, пропонується покласти обов’язок готувати «обґрунтовані пояснення» конфіденційності цієї інформації, а на органи Антимонопольного комітету – обов’язок перевіряти обґрунтованість їхніх вимог і у разі, якщо така обґрунтованість здаватиметься недостатньою, розкривати відповідну інформацію всупереч волі її власника.
Тобто Антимонопольному комітету пропонується надати функції та повноваження такого собі радянського Головліту навпаки, хоча вони йому абсолютно не властиві. До того ж законопроект не містить будь-яких критеріїв, якими слід керуватися для визначення – «обґрунтовано» чи «необґрунтовано» суб’єктом господарювання обмежено доступ до тих чи інших належних йому відомостей. Крім того, що така норма прямо суперечила б положенням законодавства про інформацію, згідно з якими конфіденційний статус інформації без будь-яких застережень визначає її власник, вона створювала б умови для істотного обмеження законних інтересів бізнесу, покладала б на нього невиправдане додаткове навантаження, призводила б до постійних конфліктних ситуацій, нарешті, враховуючи те неабияке значення, що його ринкова інформація має для сучасного господарювання, живила б корупцію.
Дивно читати, що така норма обґрунтовується цілями «забезпечення реалізації права осіб, що беруть участь у розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції». Виникає питання: позбавлення учасників справи, учасників конкуренції права на захист належної їм інформації від розголошення – це чиєсь «право»?
Так саме обмеженням права на захист ділової репутації є положення законопроекту, що передбачають оприлюднення розпоряджень щодо початку розгляду справ про порушення законодавства, справ про конкуренцію та узгоджені дії. Такі справи в багатьох випадках завершуються висновками про відсутність складу порушення, відсутність підстав для заборони концентрації, узгоджених дій. Оприлюднення відомостей про те, що той чи інший суб’єкт господарювання є фігурантом такої справи, здатне завдати йому істотних збитків незалежно від кінцевого результату розгляду. Хто відшкодовуватиме такі збитки? Чи порушення органом АКУ справи автоматично означає визнання відповідача порушником або заборону концентрації? Навряд чи такі «традиції» варто наслідувати.
Є в законопроекті суто технічні недоліки. До прикладу, окремо регулюється публікація рішень про порушення у вигляді недобросовісної конкуренції та про інші порушення конкурентного законодавства. Проте, згідно із чинним законодавством, процесуальні засади розгляду справ про всі порушення, зокрема недобросовісну конкуренцію, регулюються одним законом «Про захист економічної конкуренції», і змін до нього цілком достатньо.
У кінцевому рахунку, розширення обсягу інформації про конкурентне право, практику його застування Антимонопольним комітетом, що буде публікуватися сприятиме підвищенню культури конкуренції в нашому суспільстві. Тому ініціатива групи народних депутатів у цій частині однозначно заслуговує на підтримку. Втім неприпустимим є запровадження недалекоглядних правових механізмів, які, створюючи тимчасові технічні зручності для частини бізнесу, для решти підприємницького загалу створювали б додаткове навантаження, обмежували його законні інтереси, призводили б до ситуації правової невизначеності у взаєминах із державними органами. Хотілося б сподіватися, що парламентарі всебічно і неупереджено зважать на всі переваги та ризики, що містяться у законопроекті щодо забезпечення прозорості діяльності Антимонопольного комітету. Адже мудрість – необхідна якість законодавця.
Олександр Вознюк, радник Asters
Законопроект 2102 зачіпає одне з найбільш актуальних на сьогодні питань у сфері конкурентного права та правозастосування. На жаль, він має не лише прихильників, а й противників. І тут важливо розуміти, що вимога щодо публічності рішень АМКУ – це не самоціль, а, насамперед, інструмент забезпечення правової визначеності для бізнесу, його можливості ефективніше захищати свої права.
Хто стикався з конкурентним законодавством, не важливо – українським або європейським, знає, що його правові норми і терміни досить абстрактні і майже всі вони засновані на оціночних, швидше економічних, ніж правових категоріях. Вони наповнюються змістом з розвитком практики правозастосування, яка з часом формує досить чіткі орієнтири для схожих ситуацій. При відсутності доступності такої практики невизначеність кордонів забороненого і дозволеного, ретроспективність застосування закону створюють вкрай широку зону ризиків юридичної відповідальності для бізнесу, а прагнення уникнути цих ризиків автоматично звужує його сферу економічної свободи. Для бізнесу це часто може означати відмову від багатьох ефективних і, насправді, правомірних бізнес стратегій і втрату конкурентоспроможності, або ж створює умови для ігнорування правових норм, що в ще більшій мірі спотворює фактичні умови конкуренції.
Вимога до публічного розміщення рішень АМКУ дозволяє зробити доступною таку практику правозастосування, зрозуміти підходи АМКУ і знаходити потрібні орієнтири для оцінки тих чи інших дій, що сприяє прозорості правового регулювання. Більш того, це дозволяє дати бізнесу потужну правову платформу для захисту своїх інтересів перед АМКУ, що має сприяти підвищенню якості прийнятих рішень і більш точного налаштування його підходів.
Природно, що вимога публічності рішень прямо зачіпає питання захисту права особи на нерозголошення конфіденційної інформації. Але ці питання не є взаємовиключними. Вони лише вимагає пошуку розумного балансу – балансу між правами одних членів суспільства та правами інших. Очевидно, що подібний пошук – це не просте заняття, але й немає підстав вважати, що його не можна знайти, тим більше що успішний досвід таких рішень є в багатьох юрисдикціях. В деталях рішення по-різному можуть виглядати для випадків дозвільних процедур і для випадків розгляду справ про порушення, але в будь-якому випадку пошук компромісу вимагає, насамперед, уникати розширювального тлумачення конфіденційної інформації як всього того, що подається в АМКУ. Подібна практика призводить, ще до однієї проблеми – іноді відповідач своє право на ознайомлення з матеріалами справи може реалізувати лише в частині ознайомлення з поданими ним самим же документами, і він не може дати оцінку іншим доказам та обставинам у справі, наданими іншими особами як конфіденційна інформація. Для компанії, що опинилася в такій ситуації, питання про обґрунтованість конфіденційного характеру інформації виглядає вже зовсім інакше, ніж коли вона її подає. Безумовно, існує ще багато нюансів, які слід було б відобразити в законопроекті, але це якраз привід для роботи над ним, але не причина для його відхилення.