01 березня 2021, 18:10

Штрафній дискреції АМКУ повернули рамку

Тімур Бондарєв
Тімур Бондарєв «Arzinger» партнер-засновник і керуючий партнер, адвокат
Сергій Шкляр
Сергій Шкляр «Arzinger» партнер-засновник, партнер практики конкурентного та антимонопольного права, заслужений юрист України, д.ю.н.
Олександр Дякулич
Олександр Дякулич «Arzinger» радник практики антимонопольного права
Ірина Гутнік
Ірина Гутнік «Arzinger» юрист практики антимонопольного та конкурентного права

У квітні 2019 р. Антимонопольним комітетом України (далі — АМКУ) було накладено найбільший в історії відомства штраф за здійснення концентрації без попереднього дозволу АМКУ. Оштрафованою на суму 55 млн грн виявилась компанія «Сеналіор Інвестментс Лімітед» (далі — «Сеналіор»), що входить до групи DCH бізнесмена Олександра Ярославського, за придбання металургійного заводу «Євраз ДМЗ».


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Врешті, дозвіл АМКУ на заявлену концентрацію компанія «Сеналіор» отримала, і в цій частині рішення АМКУ чинне, законне і обґрунтоване. Однак компанія не погодилася з розміром накладеного штрафу за порушення, і саме в цій частині оскаржила рішення АМКУ в суді.

У січні 2021 р. Верховний Суд поставив остаточну крапку в цьому спорі[1], залишивши в силі рішення попередніх інстанцій, які задовольнили позов компанії «Сеналіор» про визнання частково недійсним рішення АМКУ та скасували накладений АМКУ штраф.

Ця справа цікава щонайменше у двох аспектах. По-перше, вона яскраво демонструє, що часто рішення АМКУ про накладення штрафів неналежно опрацьовані та підготовлені, їм бракує чіткого правового обґрунтування в частині визначення розміру застосованої санкції. А відтак, бізнесу не варто піддаватись загальним патернам, що, мовляв, у судах проти АМКУ майже немає шансів. При найменшій незгоді з рішенням АМКУ та його обґрунтуванням бізнесу варто оскаржувати такі рішення в судах. Без активної позиції бізнесу належна судова практика сама собою не сформується.

По-друге, дискреція АМКУ в частині накладення штрафів не безмежна. Попри те, що суди не мають можливості перебирати на себе функції АМКУ і самостійно переглядати розмір штрафу (як це відбувається в багатьох зарубіжних країнах), українські суди на сьогодні досить якісно володіють специфічним антимонопольним законодавством і можуть відправляти якісне правосуддя в антимонопольних спорах, обмежуючи та повертаючи належні правові рамки відповідним дискреційним повноваженням АМКУ, зокрема в частині накладення штрафів.

Цікавими фактичними обставинами справи, що стосуються накладення штрафу, які, зрештою й були використані судами для його скасування, є наступні:

  • хоча рішення АМКУ приймалось в 2019 р., дохід порушника для обчислення штрафу брався не за 2018, як про це чітко вказує закон, а за 2017 р. (і це не була описка АМКУ);
  • хоча порушником, який здійснював концентрацію та на якого накладено штраф, визначена безпосередньо компанія «Сеналіор», штраф АМКУ був обчислений, виходячи з доходу всієї групи DCH, до якої входить ця компанія;
  • станом на момент прийняття рішення в АМКУ була відсутня інформація про дохід саме компанії «Сеналіор»;
  • при обґрунтуванні розміру накладеного штрафу АМКУ посилався на повторність вчиненого протягом року аналогічного порушення з боку іншої компанії групи DCH.

Вже в суді основний довід АМКУ зводився до того, що штраф визначений та накладений ним вірно з урахуванням доходу всієї групи DCH, куди входить порушник, та на підставі ч. 3 ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі — Закон)[2]. І хоча в самому рішенні АМКУ посилання саме на цю норму Закону відсутнє, це, на думку АМКУ, не є перешкодою для її фактичного застосування.

Зрештою, перевіривши правильність застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій, виходячи з встановлених ними фактичних обставин справи та доказів, Верховний Суд у своїй постанові дійшов наступного ключового висновку у цій справі.

За змістом ч. 3 ст. 52 Закону, ця норма підлягає застосуванню у випадках, коли суб`єктом господарювання, якому інкриміновано вчинення порушення, є саме група, до якої входять юридичні та фізичні особи. Оскільки, згідно з оспорюваним рішенням АМКУ, суб'єктом відповідальності визначена саме компанія «Сеналіор», а не група DCH як єдиний суб'єкт господарювання, відсутні й підстави для застосування ч. 3 ст. 52 Закону. Тобто АМКУ помилково взяв для розрахунку базового розміру штрафу сукупний дохід всієї групи DCH.

Основне практичне значення цього висновку наступне: якщо порушення вчиняється окремою юридичною чи фізичною особою, яка входить до складу певної групи суб'єктів господарювання, і штраф накладається виключно на таку особу, такий штраф має обчислюватись, виходячи виключно з доходу безпосереднього порушника, а не групи, до якої входить порушник. Відтак, виходячи з фактичних обставин справи, як встановили суди, в даному випадку штраф за порушення на компанію «Сеналіор» підлягав визначенню з урахуванням ч. 5 ст. 52 Закону, тобто у розмірі, що не перевищує 170 тис. грн.

Також зазначена справа засвідчує необхідність прискорення певних нормативно-правових удосконалень у сфері антимонопольного регулювання, а саме:

  • законодавчого закріплення солідарної відповідальності суб'єкта в особі групи за вчинене порушення окремим членом такої групи. На сьогодні Закон не передбачає солідарної відповідальності за антимонопольні порушення, а спроби АМКУ фактично застосовувати квазі-солідарну відповідальність, як видно з позиції Верховного Суду у цій справі, не мають успіху;
  • на продовження попередньої пропозиції: законодавчого визначення та конкретизації поняття окремого суб'єкта господарювання в складі групи для цілей застосування цієї концепції як при визначенні порогових показників при концентраціях та узгоджених діях, так і для цілей застосування відповідальності (розрахунку штрафів) за порушення положень Закону. Бо очевидно, що на сьогодні є певна практична плутанина в застосуванні вказаного поняття для різних цілей Закону;
  • законодавчого закріплення методики обрахунку штрафів. Незрозумілою є ситуація, коли АМКУ в рішеннях про накладення штрафів спочатку оперує певними поняттями (наприклад, вказуючи на повторюваність вчинення порушення, яка визнається обтяжуючою обставиною згідно з рекомендаційними роз'ясненнями АМКУ про накладення штрафів), а пізніше у суді заперечує проти застосування таких роз'яснень, мовляв, вони не є нормативно-правовим актом.

Сподіваємось, позиція судів у справі «Сеналіор» vs. АМКУ» стане важливим кроком на шляху формування належної і передбачуваної практики застосування українського антимонопольного законодавства.


[1] Повний текст Постанови ВС за посиланням

[2] Доход (виручка) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб’єктом господарювання відповідно до статті 1 цього Закону.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати