У цій статті ми хочемо звернутися до вкрай важливої теми співвідношення конкурентного права з одним із основних аспектів глобального порядку денного людства – охороною навколишнього середовища та цілями сталого розвитку загалом. Впровадження прогресивних норм та найкращих практик конкурентного права не повинне бути карго-культом. Хоча економічна конкуренція є вагомою ціллю, необхідно регулярно звіряти компас із глобальними викликами та інтересами розвитку України. На жаль, сьогодні в Україні відсутній дискурс щодо інклюзії антимонопольного регулювання. Ми спробуємо закласти початок для заповнення цієї лакуни.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Антимонопольне законодавство зароджувалося в часи бурхливого розвитку у світі промисловості, а згодом післявоєнних відроджень. Тоді про захист довкілля замислювалися лише одиниці, воно точно не було на порядку денному світової спільноти. Вголос про екологічні проблеми міжнародне співтовариство заявило лише після 1972 р., коли у Стокгольмі відбулась перша Всесвітня конференція ООН з питань навколишнього середовища на рівні голів держав і урядів, де було закріплено 26 базових принципів життєдіяльності людини в середовищі, що її оточує.
Сьогодні ж світовій конкуренційній спільноті в антимонопольній політиці та регулюванні все частіше доводиться зважати на екологічні чинники, тісно пов’язані з цілями сталого розвитку. Найбільші успіхи у цьому контексті має Європейський Союз. Вже з прийняттям у 1986 р. Єдиного Європейського акту тут робиться акцент на складному характері зв’язків між навколишнім середовищем і торгівлею в межах спільного ринку Співдружності. Базовою для цього стала нова ст. 100-а, включена до Договору про створення ЄЕС. З прийняттям цієї статті, наприклад, регламентація на рівні держав-членів викидів автомобільних двигунів була визнана такою, що зачіпає свободу товарообігу, а це негативно впливає на функціонування внутрішнього ринку. Також під цю категорію тоді почали підпадати питання етикетування небезпечних продуктів, встановлення норм вмісту свинцю в бензині та багато інших.
Сьогодні конкурентне право ЄС є однією з галузей, що найбільш динамічно розвивається, охоплюючи різні сфери суспільного розвитку. Створюються інституційні структури для впровадження політики ЄС у відповідній сфері. Показово, що була створена Європейська конкурентна мережа, куди входять представники 28 антимонопольних органів держав-членів ЄС, серед 16 секторальних підгруп має окрему підгрупу з навколишнього середовища.
В останнє десятиліття пожвавилась антимонопольна практика в екологічній сфері в багатьох країнах світу. Показовим було розслідування DoJ США у 2019-2020 рр. проти чотирьох великих автовиробників (BMW, Ford, Volkswagen і Honda), які вирішили дотримуватися більш суворих стандартів з метою запобігання збільшенню викидів, які діють у Каліфорнії, але не є обов'язковими на федеральному рівні. Угода між автовиробниками могла б призвести до підвищення цін для споживачів. Тоді голова антимонопольного підрозділу DoJ достатньо різко заявив, що ніщо не може виправдовувати антиконкурентну координацію поведінки компаній, а ті, хто критикує таку позицію, повинні знати, що коли справа доходить до антимонопольного законодавства, ніяка поширена серед загалу ідея не повинна виправдовувати закриття очей на закони про конкуренцію. Така позиція демонструє, що не дозволяючи підвищити ціни в результаті скоординованих дій, антимонопольний орган ігнорує можливість отримання споживчих вигод підвищенням цін і зміною характеру діяльності компанії. Хоча зрештою розслідування було припинено.
Також у 2020 р. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) опублікувала звіт на тему взаємодії конкурентного права та цілей сталого розвитку, в якому насамперед наголосила на актуальності проблеми кліматичних змін. З метою запобігання цим ризикам ОЕСР акцентує увагу на захисті довкілля саме шляхом дотримання цілей сталого розвитку бізнес-сектором. Зазначено, що конкуренція може сприяти розвитку економіки, особливо якщо споживачі готові доплачувати за екотовари та послуги, а постачальники – мінімізувати викиди парникових газів та виснаження невідновлюваних ресурсів. Саме тому ОЕСР позиціонувала антимонопольні органи як основного виконавця цього завдання і визначила такі цілі:
- впровадити чіткі та послідовні вказівки у конкурентному законодавстві щодо критеріїв відповідності цілям сталого розвитку, які компанії повинні враховувати у своїй діяльності;
- визначити пріоритетності їх виконання та створити механізм надання швидких консультацій стосовно їх впровадження;
- уряди повинні надати антимонопольним органам такі повноваження та усіляко їм сприяти.
Приклади, коли конкурентне право перетинається з екологічним порядком денним, насправді вже актуальні для України. Зокрема, АМКУ вже зіштовхується з тим, як споживчий попит реагує на екологічність товарів. Це відбувалося в межах розгляду справ щодо порушення положень ст. 15‑1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» в частині заборони поширення інформації, що вводить споживачів в оману.
Зокрема, ще у 2018 р. АМКУ заборонив 11 виробникам пива, чаю, томатної пасти, насіння, добрив та інших товарів додавати на етикетку напис «еко», «екологічний» і схожі позначення, оскільки вони не відповідають дійсності та вводять в оману споживачів, а також надав відповідним компаніям рекомендації. У 2019 р. АМКУ надав рекомендації ТОВ «Фарби Колорит», що виробляє фарби, ТОВ «ЕКО СЕРВІС» (стосовно оформлення етикеток консервованих овочів) щодо використання позначень «Еко», «еко», «Есо», «Екологічна», «Екологічно чиста» та ФОП-виробнику сиру за розміщення на етикетках напису «ЕКО ПРОДУКТ», тоді як були відсутні видані уповноваженими органами відповідні підтверджувальні документи, що його продукція дійсно відповідає властивостям екологічної продукції, що може вплинути на наміри споживачів щодо придбання товару цього суб'єкта господарювання. У 2020 р. АМКУ надав рекомендації для ТОВ «Тера-Інвест», компанії-виробника антисептичних засобів, яке розміщувала написи «еко», «інноваційний органічний продукт».
Таким чином, АМКУ напрацьовує практику щодо зазначення на упаковках та етикетках написів про екологічність продукції. На жаль, поки що АМКУ не досліджував думку споживачів у цих справах – чи настільки споживач однозначно сприймає це як перевагу і готовий платити більше. Це може бути різною мірою справедливо для різних ринків чи навіть регіонів. Проте ми переконані, що в майбутньому регулятор звертатиметься до таких досліджень. Певні орієнтири для визначення підстав маркування продукції як «екологічної» чи «органічної» надав Закон України «Про основні принципи та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції», введений в дію 02.08.2019 р., яким було визначено порядок та процедуру сертифікації органічного виробництва та/або обігу органічної продукції, а також умови визнання сертифікатів, що засвідчують виробництво та/або обіг органічної продукції тощо.
Ще один важливий, але складний для вирішення аспект проблеми – наскільки монополіст може виправдовувати порушення базових антимонопольних вимог захистом навколишнього середовища і якими мають бути критерії допустимості державної допомоги заради захисту навколишнього середовища. Оскільки компанії мають визначені юридичні зобов'язання, а їхня діяльність повинна відповідати положенням антимонопольного законодавства, під час прийняття економічних рішень, які можуть впливати на екологію, вони повинні також враховувати вплив на добробут споживачів. Мається на увазі, що благополуччя споживачів у широкому контексті стосується не визначення ціни на ізольованому ринку, а має включати довгостроковий позитивний вплив на такі аспекти як вибір споживача, якість продукції та життєздатність місцевої економіки. Оскільки наразі такі аспекти не відображені чи нечітко відображені у праві США чи ЄС, слово за судовою практикою.
Отже, ми бачимо, що питання взаємодії конкурентного права та екології з цілями сталого розвитку поки що не можна назвати належним чином врегульованим навіть у розвинених правових системах. Проте це не означає, що Україні слід лише чекати, допоки питання якось вирішиться у ЄС чи за океаном. Таке очікування може бути згубним щонайменше для місцевих громад.
Основні проблеми, які наразі ми бачимо в цьому дискурсі: до якої міри можлива координація або дії монополіста, які інакше класифікувалися як зловживання монопольним становищем, заради цілей сталого розвитку; наскільки антимонопольний регулятор може брати на себе відповідальність за визначення важливості екологічного суспільного блага.
На ці питання ще слід знайти відповіді не тільки в Україні, але й за кордоном. Однак вже сьогодні АМКУ може принаймні комунікувати з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів і спеціалістами зі сталого розвитку. Це дасть поштовх формуванню додаткового критерію мислення у посадовців. Загалом, Україна має всі шанси стати в авангарді держав, що по-справжньому впроваджують цілі сталого розвитку в антимонопольну політику і право.