Мирова угода за своєю природою, є договором, який укладається на умовах, погоджених сторонами. Мета мирової угоди не вирішити спір, а припинити його. Тобто сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою і завданням судової влади, а досягнувши згоди між собою, припиняють спір, тобто відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт шляхом самостійного врегулювання розбіжностей на погоджених ними умовах.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Укладення мирових угод з конкуренційними відомствами під час розслідування картельних змов – звична практика для більшості прогресивних країн світу. І це не дивує, оскільки укладення мирової угоди вигідно обом сторонам – так, правопорушник отримує зменшення санкцій, в обмін, як правило, на визнання своєї участі у змові, співробітництво зі слідством та відмову від певних процесуальних прав, іноді враховуючи право на оскарження, а орган контролювання, в свою чергу, отримує результат – розкрите правопорушення, досягнутий значно швидше і з відчутно меншими витратами.
У законодавстві різних країн світу не склалось єдиного підходу до розуміння природи картельної змови. Так, у США, Канаді, Ізраїлі картельна змова – це злочин, і за нього передбачена кримінальна відповідальність як для компаній-учасниць змови, так і для їхніх посадових осіб. Відповідно до законодавства Австралії, картельна змова – це правопорушення, за яке передбачена цивільно-правова відповідальність. У Німеччині та більшості країн ЄС – картельна змова – це адміністративне правопорушення. У Бразилії та Російській Федерації природа картельної змови має гібридний характер – це водночас і адміністративне правопорушення, і злочин. Природа картельної змови має ключове значення для розуміння того, відповідно до положень якого процесуального законодавства укладається мирова угода.
Так, відповідно до законодавства США, Канади, Ізраїлю, мирові угоди у процесі розслідування картельних змов укладається у формі «угоди зі слідством» або «угоди про визнання вини» – plea bargaining. Ключовою особливістю цього типу мирових угод є те, що вони в обов’язковому порядку мають бути затверджені судом. Суд, в свою чергу, має право не затверджувати угоду рlea bargaining. Незважаючи на наявність у суду такої опції, слід зазначити, що на практиці в абсолютній більшості випадків суди не відмовляють сторонам у затвердженні угоди. Угода plea bargaining, на відміну, наприклад, від процедури cartel settlement в ЄС, може бути укладена на будь-якому етапі розслідування – від самого початку і до винесення судом вироку. Всі ці обставини роблять угоди plea bargaining дуже популярними – так, у США понад 90% всіх розслідувань картельних змов завершаються укладенням угод рlea bargaining.
У Російській Федерації (РФ) можливість укладення мирових угод з Федеральною антимонопольною службою (ФАС) є з 2002 р. Незважаючи на те, що більша частина таких угод укладається в справах щодо зловживання домінуючим становищем на ринку, можливість їхнього укладання передбачена і для інших порушень конкуренційного законодавства, зокрема для картельних змов.
Процедура укладення мирових угод у РФ дещо подібна до процедури, що є у країнах plea bargaining – це стосується передусім необхідності затвердження мирової угоди судом. Процедура укладення мирової угоди регулюється положеннями арбітражного процесуального кодексу – у Російській Федерації, на відміну від України, чітко закріплена підвідомчість спорів із конкуренційним відомством арбітражним (господарським) судам.
Незважаючи на ряд обмежень щодо змісту мирових угод, у субʼєктів господарювання наявне широке поле для маневру під час переговорів з антимонопольним відомством, оскільки визначення конкретних розмірів штрафів і зобовʼязань правопорушників ґрунтується на фактичних обставинах, які можуть бути предметом обговорення. Так, у п. 28 Постанови Пленуму Вищого арбітражного суду РФ від 30.06.2008 №30 зазначається: «Предметом мирової угоди може бути зокрема обґрунтування розміру частки субʼєкта господарювання на товарному ринку, обмеження конкуренції, методики розрахунків із метою визначення суми доходу, а також інші обставини, що підлягають доказуванню під час прийняття рішення арбітражним судом».
Щодо юридичної сили положень мирової угоди, то після затвердження мирової угоди арбітражним судом, вона стає обов’язковою для сторін. У випадку відмови однієї зі сторін виконувати положення угоди, вона підлягає примусовому виконанню на підставі виконавчого листа, який видається арбітражним судом за клопотанням іншої сторони.
Дещо відрізняється процедура укладення мирових угод у процесі розслідування картельних змов у Бразилії. Як зазначено вище, особливістю бразильського конкуренційного законодавства є те, що картельна змова розглядається одночасно і як злочин, і як адміністративне правопорушення. У цьому звʼязку, укладення мирової угоди з конкурентним відомством – Радою захисту економіки (CADE) – не звільняє порушників від кримінальної відповідальності.
Закон Бразилії «Про конкуренцію» передбачає два варіанти мирової угоди (negotiated settlement): з визнанням провини і без визнання вини (nolo contendere). Відповідно до Рішення CADE №46/2007, у випадку, якщо розслідування картельної змови було розпочато на підставі доказів, отриманих у результаті укладення угоди leniency, то мирова угода може бути укладена з правопорушником лише за умови визнання ним власної вини. Також, на відміну від угоди plea bargaining, у процесі укладення мирової угоди у Бразилії беруть участь лише дві сторони: правопорушник та CADE, тобто немає необхідності у затвердженні угоди судом. Так, після того як правопорушник шляхом направлення письмового запиту ініціював укладення мирової угоди, з семи членів CADE обирається один – відповідальний за укладення цієї конкретної мирової угоди. Законодавством передбачено граничні строки для погодження умов мирової угоди – 30 днів з можливістю продовження ще на 30 днів. Після погодження умов, мирова угода передається на розгляд пленуму CADE, де решта 6 членів можуть голосувати лише «за» або «проти». Після затвердження мирової угоди пленумом CADE, вона стає обов’язковою для правопорушника – у разі порушення її умов розслідування картельної змови відновлюється.
Процесуальне законодавство України загалом не заперечує можливості укладення мирових угод у справах, де стороною є Антимонопольний комітет України. Але ціла низка білих плям, колізій та суперечливих положень у конкуренційному законодавстві України фактично паралізували інститут мирової угоди.
Так, конкуренційне законодавство України розкриває зміст поняття «картельна змова» в контексті іншого поняття – «антиконкурентні узгоджені дії». Такий підхід є не зовсім коректним, оскільки загроза для конкуренції, яку несуть картельні змови, непорівнювана з загрозою для конкуренції, яку несуть інші різновиди антиконкурентних узгоджених дій – картельні змови є значно серйознішими правопорушеннями. Тому в новій редакції Закону України «Про захист економічної конкуренції» доцільно розмежувати поняття «картельна змова» та «антиконкурентні узгоджені дії», чітко визначивши поняття «картельна змова» саме як укладення суб’єктами господарювання антиконкурентних угод.
Інша «вічна проблема» конкуренційного законодавства України – правова природа рішень Антимонопольного комітету. Досі немає чіткої та однозначної відповіді на питання яким судам – господарським чи адміністративним – підвідомчі справи, стороною в яких є Антимонопольний комітет. Відповідно, чітко незрозуміло, за правилами якого судочинства – адміністративного чи господарського – має теоретично укладатись мирова угода.
До останнього часу існували суперечливі позиції Вищого господарського суду України та Вищого адміністративного суду України, кожен з яких визнавав свою власну прерогативу «судити Антимонопольний комітет». Але в цьому контексті варто звернути увагу на нещодавню ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.01.2015 у справі К/9991/82105/12, якою суд визнав підвідомчість спорів з Антимонопольним комітетом, увага, господарським судам. Ця Ухвала дає певні надії на те, що зрештою буде визнана підвідомчість спорів з Антимонопольним комітетом господарським судам.
Досвід практично всіх прогресивних країн світу показує, що інститут мирової угоди – це необхідний інструмент у процесі розслідування порушень конкуренційного законодавства. Так, у країнах, де ефективно функціонує інститут мирової угоди, більшість розслідувань картельних змов (у США – близько 90 %) завершуються укладенням мирової угоди між правопорушником та конкуренційним відомством. Укладення мирової угоди в рази скорочує строки розслідування картельних змов, які за звичайних обставин можуть тривати роками, та суттєво заощаджує ресурси як контролюючих органів, так і правопорушників.
Отже, реанімування цього інституту має бути одним з основних завдань у процесі реформування системи конкуренційного законодавства України. Але без вирішення низки системних проблем будь-які нововведення, зокрема інститут мирової угоди, приречені залишитись паралізованими.