Питанням необхідності отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю задається чи не кожен юрист після (а іноді й до) отримання диплома про вищу юридичну освіту. Питання це актуальне та потребує ґрунтовного аналізу й обдумування. Адже шлях отримання та збереження статусу адвоката досить тривалий та кропіткий. Це вимагає від молодого спеціаліста ґрунтовно обдумати плани на майбутнє, і зваживши можливості, що надає свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та порівнявши їх з працею та витратами, що необхідні для його отримання і збереження, прийняти рішення. І для того, щоб спростити цей вибір, спочатку треба дослідити природу необхідності адвокатського свідоцтва.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Екскурс в історію «адвокатського буму»
Ухвалення 2 червня 2016 р. Верховною Радою України Закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», а також викладення процесуальних кодексів України в новій редакції змусило юридичну спільноту України по‑новому подивитися на статус адвоката і переоцінити необхідність наявності свідоцтва. Адже зазначені зміни, по суті, вводили так звану адвокатську монополію на судове представництво фізичних та юридичних осіб у справах усіх підсудностей на заміну попередній адвокатській монополії, яка стосувалась виключно представництва у кримінальних справах.
Кваліфікаційно‑дисциплінарні комісії адвокатури всіх регіонів України відчули небачений досі наплив бажаючих отримати свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Варто зазначити, що черги з бажаючих до КДК деяких регіонів спостерігаються й понині. Це пояснюється тим, що зі вступом у законну силу зазначених законів та змін представництво інтересів фізичних та юридичних осіб у кримінальному, господарському, цивільному та адміністративному процесах могло здійснюватися виключно адвокатами. Як наслідок, юристи, котрі практикували судовий захист осіб у цивільному, господарському та адміністративному процесах без отримання статусу адвоката, ризикували залишитись за бортом ринку юридичних послуг, особливо у сферах судової практики та захисту бізнесу.
Безперечно, альтернатива була, є і буде завжди. Однак у цьому випадку вона означала для юристів, швидше за все, перекваліфікацію або залишення у статусі юридичного консультанта чи спеціаліста по роботі з договорами. Це, звичайно, не виключний перелік можливих перспектив, однак можна зробити висновок, що юрист без свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю перетворювався на значно більш вузько направленого спеціаліста, а юридичні компанії, у штаті яких відсутні співробітники зі свідоцтвами, не можуть надавати повний спектр правової допомоги клієнтам без залучення адвокатів зі сторони.
Усі ці чинники в сукупності і привели до справжнього вибуху бажання молодих правників отримати свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, чого не помічалось до середини 2016 р.
«Скасувати неможливо залишити»
Навряд чи питання необхідності отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю піднімалось би знову, якби новообрані Президент та Верховна Рада України не підняли питання про скасування адвокатської монополії.
Так, за ініціативою чинного Президента України 14 січня 2020 р. Верховною Радою України ухвалено постанову «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)». Мотивація, як і передбачалося багатьма юристами, досить проста, звучить вона приблизно наступним чином: «Передбачається, що ухвалення закону сприяє оптимізації механізму отримання професійної юридичної допомоги». Більш детальну мотивацію знайти досить складно, та й така не має статусу офіційної інформації. Однак можемо пригадати аргументи юристів 2016 р., вельми схожі до тих, які лунають у 2020 р.
Серед переваг відсутності адвокатської монополії називалась, зокрема, можливість знизити поріг виходу на ринок судового представництва інтересів фізичних та юридичних осіб, адже починаючому юристу, який тільки отримав диплом про вищу юридичну освіту, не доведеться додатково напрацьовувати юридичний стаж, сплачувати кошти за здачу іспитів, а згодом і щорічні внески адвоката, оплачувати курси адвокатів з підвищення кваліфікації тощо.
Абсолютно вірним і послідовним є висновок про те, що подібне додаткове фінансове навантаження в кінцевому підсумку лягає на плечі споживача юридичних послуг. Дійсно, на введення адвокатської монополії ринок праці відповів певним підвищенням вартості послуг адвокатів. Однак у 2016 р. це було більше продиктовано не надто великою кількістю осіб, котрі мали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, у порівнянні з кількістю судових спорів. Зі збільшенням пропозиції (кількості адвокатів), загостренням конкуренції та підвищенням вартості послуг адвокатів порівняно з послугами юристів без такого статусу різниця не така вже й велика і радше залежить від супутніх факторів, як то рейтинг, досвід тощо.
Тобто ринок юридичних послуг (зокрема, його частина у вигляді судового представництва) за останні 4 роки отримав нові «правила гри», відреагував, пристосувався та продовжив існування у зміненому вигляді. А через це питання скасування адвокатської монополії, те, про що багато говорили та чому активно опирались частина юристів із введенням зазначених змін в інститут судового представництва, втратило частину актуальності.
Після ухвалення зазначеної постанови Верховною Радою України процес скасування адвокатської монополії не особливо просунувся. Більше того, існують обґрунтовані сумніви, що у Верховній Раді збереться конституційна більшість та прийме зазначені зміни до Конституції України. Для забезпечення єдності судової практики та усунення колізії між нормами нормативно-правових актів різної юридичної сили зміни необхідно буде внести і у процесуальні кодекси, зокрема статті, що регулюють порядок здійснення цивільного, адміністративного та господарського судочинства. Чи варто говорити, що цей процес також потребує додаткового часу та політичної волі?
Все це у сукупності дозволяє говорити про ініціативу скасування адвокатської монополії невизначеною фразою: «Скасувати неможливо залишити», у якій народні депутати України, адвокати, юристи та інші не менш поважні члени соціуму поставлять кому самі. Нам же залишається оцінювати ситуацію з адвокатурою та необхідністю свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виходячи з нинішніх реалій.
Не лише свідоцтво
Статус адвоката та адвокатська практика не зводяться до наявності свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та можливості здійснювати представництво у суді. Перш за все, юристи прагнуть отримати адвокатське свідоцтво, щоб мати можливість брати безпосередню участь у судовій практиці. Також досить велика частина юристів прагнуть отримати статус адвоката, щоб брати участь у кримінальному процесі.
Та як на мене, не можна стверджувати, що адвокатська практика зводиться до наявності свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та можливості здійснювати представництво у суді. Відповідно до приписів п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про адвокатуру», під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний підвищувати свій професійний рівень. У свою чергу, згідно п. 2 розд. 1 Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України, підвищення кваліфікації є підвищенням професійного рівня адвоката, що є його важливим професійним обов'язком, дотримання якого має забезпечувати безперервне поглиблення, розширення й оновлення адвокатами своїх професійних знань, вмінь та навичок, за бажанням адвоката здобуття нової спеціалізації або кваліфікації у певній галузі права чи сфері діяльності на основі раніше здобутої освіти і практичного досвіду, забезпечувати адвокатів достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві та практиці його тлумачення та застосування.
Однозначно позитивний вплив на рівень якості надаваних послуг особою, котра володіє свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, має закріплення на нормативно-правовому рівні обов'язку, а не можливості підвищення адвокатом кваліфікації та поліпшення навичок. Варто відзначити і таку важливу обставину, як законодавче закріплення необхідності виконання адвокатом інших обов'язків: дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики, на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги, невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів тощо. Не варто забувати і про можливість притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за порушення законодавства про адвокатуру.
Описані у попередніх абзацах обставини створюють механізм свого роду «контролю якості» юридичних послуг, що надаються адвокатом. Описаний контроль не може не мати позитивного впливу на загальний рівень якості юридичних послуг, надаваних адвокатами. Адже порушення адвокатом своїх обов'язків може призвести до ряду негативних наслідків, у т. ч. навіть позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України.
Тобто отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, окрім додаткових повноважень та можливостей, покладає на адвоката й ряд зобов'язань та обов'язків. І вони мають одну мету — підвищення якості надання юридичних послуг адвокатами та стимулювання до професійного росту та розвитку осіб, котрі отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відтак, юрист, який планує пройти шлях отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, має усвідомлювати, що він стане членом досить великої соціальної групи, котра має своєю метою невпинну та копітку працю з покращення власних професійних навичок з метою надання дійсно якісних юридичних послуг та забезпечення ефективного захисту клієнтів.
Відсутність свідоцтва — не вирок
Попри усі наведені особливості здійснення юристом професійної діяльності після отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не можна стверджувати, що юридична практика без отримання свідоцтва є вироком для юриста. Зовсім ні. Навіть найдосвідченіший адвокат з багаторічною практикою судового представництва підтвердить, що половина, якщо не більша частина успіху полягає у виробленні вірної стратегії захисту клієнта на основі всебічного і повного дослідження законодавства та судової практики. А це потребує, у першу чергу, блискучих аналітичних та інтелектуальних здібностей, адже законодавство, як і судова практика (реєстр судових рішень), відкриті для кожного бажаючого, в т. ч. для не адвокатів.
Варто також звернути увагу на такий практичний момент, як важливість вміння детально та точно складати договори і оформювати правовідносини сторін. Кожен юрист-практик підтвердить, що детально прописаний договір значно звужує можливості різних трактувань та може суттєво посприяти відверненню потенційних ризиків для клієнта. Не варто забувати і про можливість участі особи без свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у провадженнях в комерційних арбітражах та третейських судах (якщо регламентом таких судів не передбачено зворотне).
Так потрібне чи ні?
Як і раніше, на це питання кожен майбутній і чинний юрист має відповісти самостійно, виходячи з планів на майбутнє та особистих вподобань у роботі. Основні питання при прийнятті рішення, як на мене, звучать наступним чином:
1. Чи планую я здійснювати представництво інтересів клієнтів у господарському, адміністративному, цивільному чи кримінальному процесі?
2. Йти шляхом самовдосконалення та професійного зростання мені простіше самому чи в оточенні широкого колективу адвокатів України?
Свій вибір я зробив у 2018 р., отримавши свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, і можу констатувати, що жодного дня про це не пошкодував.