 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Тема виконання рішень іноземних арбітражних судів в Україні досить актуальна, але, як показує практика, переважно для інвесторів та іноземних компаній, аніж для українських суддів. І хоча, у порівнянні з іншими категоріями справ, частка цих спорів не є великою, однак проблем вистачає. І основна з них, як зазначають юристи (в тому числі й судді), полягає у нерозумінні останніх того, як застосовувати норми міжнародного права та у банальному незнанні суддями цих міжнародних норм, зокрема так званої Нью-йоркської Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р.
Так, 2 листопада у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ відбувся міжнародний семінар,присвячений застосуванню зазначеної Конвенції. Зазначимо, що захід відбувся за сприяння ВГО «Асоціація суддів України», Комітету АПУ з альтернативного вирішення спорів, АО«ENGARDE» та ЮБ «Єгоров, Пугінський, Афанасьєв і партнери» Україна. Участь у семінарі, окрім суддів районних, апеляційних, судів м. Києва і Київської області, ВССУ, також узяли їх колеги з міжнародних арбітражних судів.
На початку заходу заступник голови ВССУ Марина Червинська зазначила, що дійсно, не зважаючи на відносно невелику кількість таких спорів, розвивати цю тему необхідно, оскільки мова йде про захист прав іноземних інвесторів, що для України є вкрай важливим. А отже, необхідно проводити роботу з суддями та довести до їх відома не лише інформацію щодо існування Конвенції,але й стосовно судової практики, що склалася.
Продовжуючи думку колеги, суддя ВССУ Олена Євтушенко також зазначила, що кількість справ – відносно незначна. Разом з тим, враховуючи те, що уряд України намагається залучити інвесторів, і між цими, як правило, іноземними партнерами, які хочуть і можуть вкласти гроші в розбудову нашої держави та з українськими чи іноземними компаніями можуть виникати спори, це питання необхідно вирішити.«Інвестори мають бути впевненими в тому, що зможуть відстояти свої інтереси, що вирішення спорів відбуватиметься відповідно до вимог міжнародного та українського законодавства», – зазначила вона. Крім того, пані Олена звернула увагу суддів і на той факт, що захід для суддів відбувся, зокрема, за підтримки юридичних компаній. «Звертаю вашу увагу, що цей семінар відбувається за підтримки юридичних компаній, які зацікавлені у тому, щоб судді України знали чинне законодавство та дотримувалися його у повному обсязі», – відмітила суддя.
Міжнародна конвенція? – Ні, не чули
Обговорюючи проблемні моменти, які виникають при вирішенні спорів щодо надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або у відмові від його надання, було зазначено, що часто судді не посилаються на Конвенцію, застосовуючи лише норми Цивільного процесуального кодексу України. При цьому було зазначено, що перелік, наприклад, підстав для відмови у задоволенні клопотання про виконання рішення іноземного суду відповідно до положень ст. 396 ЦПК є більшим, ніж відповідно до ст. 5 Конвенції.
Так, у Конвенції зазначено, що у визнанні та приведенні до виконання арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, тільки у тому випадку, якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем, де запитується визнання і приведення до виконання, докази того, що, по-перше,в угоді сторони були певною мірою недієздатними(по застосованому до них закону) або ця угода є недійсною (за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, або за відсутності такої вказівки, за законом країни, де було винесено рішення). А також, зокрема, якщо сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином проінформована про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших причин не могла надати свої пояснення.
По-друге, якщо вказане рішення винесено щодо спору, не передбаченого або який не підпадає під умови арбітражної угоди чи арбітражного застереження у договорі, або містить рішення з питань, що виходять за межі арбітражної угоди чи арбітражного застереження у договорі, з тим, якщо, наприклад, рішення з питань, охоплених арбітражною угодою або застереженням, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою або застереженням тощо.
По-третє, якщо рішення ще не стало остаточним для сторін або було скасовано чи призупинено його виконання компетентною владою країни, де воно було винесене або країни, закон якої застосовується. Крім того, у визнанні та приведенні до виконання арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій запитується визнання і приведення до виконання, виявить, що об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни або визнання і приведення до виконання такого рішення суперечать публічному порядку цієї країни.
При цьому, було зосереджено увагу на тому факті, що стаття 5 Конвенції надає суддям «можливість» застосувати певну підставу для відмови у визнанні та виконанні рішення, а не «зобов’язує» суддів відмовляти у приведенні до виконання рішення міжнародного арбітражного суду. Таким чином, може виникнути ситуація, коли арбітражне рішення, скасоване у країні, де відбувався арбітражний розгляд, однак приведено до виконання в Україні.
Щодо ж українського законодавства, судді зазначили, що передбачені наступні підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду:
1. Клопотання не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
- якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
- якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи;
- якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого, відповідно до закону органу України;
- якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
- якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
- якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
- якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
- в інших випадках, встановлених законами України.
Разом з тим, було зазначено, що через незастосування положень Конвенції, рішення суду про ненадання згоди на виконання рішень іноземних арбітражних судів часто скасовуються, оскільки норми закріплені у Конвенції є нормами прямої дії, і якби суди з самого початку застосовували їх, можна було б уникнути багатьох суперечностей. У цьому контексті також було зазначено, що доцільніше було б передати розгляд зазначеної категорії справ до Вищих судів, судді яких, відповідно, є більш досвідченими в цьому питанні, на відміну від колег з місцевих та апеляційних судів.
Також під час заходу було акцентовано увагу на тому, що під час розгляду клопотань про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду українські судді не мають права переглядати рішення інших судів по суті, а перевіряють лише процедурні питання, зазначені у відповідних нормах як ЦПК, так і Конвенції. Наприклад, чи були сторони належним чином проінформовані про розгляд справи тощо. Зі свого боку, міжнародні експерти поділилися досвідом щодо застосування норм Конвенції у своїх країнах, а також тлумаченням її основних положень для українських колег.
Коментар:
Олександр ВОЛКОВ, юрист ЮБ «Єгоров, Пугінський, Афанасьєв і партнери» Україна
Юристи дуже часто критикують українське правосуддя насамперед через його непередбачуваність. Це є проблемою, адже саме це породжує юридичну невизначеність та хаос. При цьому, ми акцентуємо увагу на тому, що судді неправильно застосовують певні правові норми, зокрема норми міжнародних договорів. Ми порівнюємо суддів з їхніми колегами із США чи Англії та задаємо питання, чому у нас не так як у них. Насамперед, ми думали над проблемою у сфері застосування Нью-Йоркської Конвенції та прийшли до висновку, що українські судді ніколи не отримували достатні знання та не були ознайомлені із практикою її застосування суддями з інших юрисдикцій, таких як США, Англія, Франція, тощо. Тому перед тим як критикувати суддів, ми вирішили надати їм доступ до тих знань, які мають міжнародні експерти, саме щодо стандартів застосування Нью-Йоркської Конвенції.
Біля року тому ми із колегами, насамперед, Іриною Назаровою із АО «ENGARDE» вирішили провести серію семінарів для українських суддів. При цьому, ідея була у тому, що ці семінару будуть проведені відомими у світі міжнародного арбітражу практиками. І за допомоги компаній АО «ENGARDE» та ЮБ «Єгоров, Пугінський, Афанасьєв і партнери» Україна, White&Case, Вищого спеціалізованого суду України із цивільних та кримінальних справ та Харківського апеляційного господарського суду міжнародної організації ЮНСІТРАЛ та інших, ми змогли привезти спікерів, надати сучасні матеріали та поділитись своїм широким досвідом із суддями». У травні цього року ми провели семінар щодо практики застосування Конвенції на базі Харківського апеляційного господарського суду, зібравши більше 100 суддів із усієї України. Суддям дуже сподобався такий формат та вони запропонували провести аналогічний семінар вже у Києві на базі Вищого спеціалізованого суду України із цивільних та кримінальних справ. Приклавши дуже багато зусиль та після проведення плідної праці, нам це вдалося зробити вже зараз у Києві. І ми маємо намір на цьому не зупинитись та проводити щорічно аналогічні заходи. Я маю переконання, що реформа судової влади полягає не лише у перерозподілі повноважень між різними судовими інстанціями та створенні або ліквідації суддів, а у підвищенні кваліфікації національних суддів. Адже основне питання полягає саме у правозастосуванні, в мене є сподівання, що українська правова система буде наближатись до світових стандартів відправлення правосуддя, а рівень українських суддів буде лише підвищуватись за допомоги таких наукових семінарів