 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Вітчизняне антимонопольне законодавство України характеризується численними корупційними ризиками, більшість з яких зосереджені в Законі України «Про захист економічної конкуренції». Закон містить велику кількість оціночних понять, які АМКУ та Кабмін можуть трактувати, фактично, на власний розсуд. Разом з іншими недоліками закону, це загрожує упередженістю та суб’єктивністю при прийнятті державних рішень щодо захисту економічної конкуренції. Про це «Юридичній газеті» розповіли директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ Микола Хавронюк та експерт Центру політичних студій та аналітики Роман Скляров, який безпосередньо здійснював антикорупційну експертизу законів.
Приміром, відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі – Закон), «малий та середній підприємець – це суб'єкт господарювання, доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній фінансовий рік чи вартість активів якого не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро, визначеної за курсом НБУ, що діяв в останній день фінансового року, якщо на ринках, на яких діє цей підприємець, є конкуренти зі значно більшою ринковою часткою». При цьому поняття «значно більшої ринкової частки» законодавчо не визначено. Використання такого поняття без встановлення чітких кількісних рамок може призвести до оціночного трактування цього поняття, що може бути використано відповідними посадовими особами з метою отримання неправомірної вигоди.
Оціночне трактування
Відповідно до ст. 10 Закону узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами АМКУ, якщо учасники доведуть, що ці дії сприяють вдосконаленню виробництва, техніко-технологічному й економічному розвитку, розвитку малих або середніх підприємців та раціоналізації виробництва. Однак критеріїв «доведення» зазначених пунктів Закон не містить, що створює ризики для оціночного трактування цих вимог посадовими особами АМКУ з метою отримання неправомірної вигоди при видачі відповідного дозволу на узгоджені дії.
Крім того, відповідно до Закону, КМУ може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Водночас, як саме це має доводитись та які є вимірювані критерії «позитивного ефекту» для суспільних інтересів» у Законі не вказано. За словами Романа Склярова, право КМУ надавати дозвіл на узгоджені дії всупереч рішенню АМК, на основі такого оціночного поняття як «позитивний ефект для суспільних інтересів» без конкретних вимірюваних критеріїв цього ефекту, створює ризики, що урядові функціонери зможуть видавати вказані дозволи на власний розсуд.
У Законі також вказано, що згідно з ч. 3 ст. 10 дозвіл не може бути наданий, якщо учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації узгоджених дій, а також якщо обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки. Втім, що розуміти під «системою ринкової економіки» та як визначається загроза для неї – із Закону також не зрозуміло.
Як усунути ризики?
Загалом, фахівці налічили 23 норми в Законі України «Про захист економічної конкуренції», які потребують суттєвого уточнення та доопрацювання.
Озвучуючи рекомендації для усунення зазначених корупціогенних чинників, Микола Хавронюк відзначив, що необхідно:
- звузити дискрецію органів АМКУ та КМУ, замінивши повноваження за формулою «має право» на вичерпний перелік підстав, коли вказані органи зобов’язані прийняти відповідне рішення;
- дати визначення (включно з конкретними кількісними характеристиками) таких понять: «суттєве обмеження конкуренції», «об’єктивно визначені причини», «значна частина ринку», «позитивний ефект для суспільних інтересів», «загроза системі ринкової економіки», «відчутний вплив на умови конкуренції»;
- встановити нижню межу у розмірах штрафів за порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- встановити конкретні професійні, освітні вимоги до експертів, що залучаються до здійснення експертиз;
- доопрацювати корупціогенні вади законодавчої техніки, що містяться в Законі.
Коментарі
Роман Скляров,
експерт Центру політичних студій та аналітики
Очевидно, що законодавець свідомо закладав подібну дискрецію у Закон, який був прийнятий ще у 2001 р., з метою максимально розв’язати руки регулюючим органам. Закон, який містить дуже широкі й нечіткі вимоги, за порушення яких передбачені штрафи, завжди можна використати на благо наближеному до влади бізнесу та на шкоду конкурентам. Крім цього, повноваження органів АМКУ та Кабінету Міністрів у деяких випадках визначені так, що вони можуть прийняти певне рішення стосовно суб’єктів господарювання, а можуть і не прийняти, адже вичерпних підстав, коли вони зобов’язані це зробити, закон не містить. Це створює підґрунтя для неоднакового підходу та вибірковості, що є основою корупції. З розміром штрафів також є нюанси. За певні порушення передбачені штрафи у розмірі до 10% доходу суб'єкта господарювання за останній рік та до 20 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак нижньої межі розміру штрафу закон не містить. Відповідно, це також залишається на розсуд посадових осіб АМКУ.
Микола Хавронюк,
директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ
Закон «Про захист економічної конкуренції» написаний так, що він надає занадто широку свободу регулюючим органами при видачі дозволів чи визначенні факту, що певний суб’єкт господарювання порушує антимонопольне законодавство. Це створює широке поле для зловживань з боку органів АМКУ, а в деяких випадках і Кабінету Міністрів України. Загалом, в Україні є три ключові закони, які регламентують антимонопольне регулювання та діяльність відповідних органів влади, а саме: Закон «Про Антимонопольний комітет України», Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції» та Закон «Про захист економічної конкуренції». Перші два закони також містять певні технічні недоліки, що можуть призвести до корупційних ризиків. Однак ключові корупціогенні фактори зосереджені саме в Законі «Про захист економічної конкуренції».