Особливості співпрацій комунікацій між інвесторами та державою, запобігання спорів і покращення інвестиційного клімату в Україні, – це далеко не повний перелік питань, які обговорювалися експертами під час круглого столу «Правові аспекти захисту прав іноземних інвесторів в Україні» (Енергетична сфера). Захід, організований провідними юридичними фірмами України за підтримки Асоціації правників України та за інформаційної підтримки Української Арбітражної Асоціації, відбувсяу Києві 22.09.2015.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
«Зеленому» тарифу – червоне світло?
За словами радника ЮФ Asters Ярослава Петрова, гарантії України щодо «зеленого» тарифу полягають у його виплаті до 2030 р.; купівлі всієї енергії оптовим покупцем; сплаті тарифу з прив'язкою до курсу євро; наявності мінімального «зеленого» тарифу.
Торкаючись питання щодо проблем із виплатою «зеленого» тарифу, пан Петров зазначив, що з серпня 2014 р. по січень 2015 р. регулятор не проводив його індексацію, попри значні зміни в обмінному курсі гривні до євро. У лютому та березні 2015 р. індексація була проведена, але розмір «зеленого» тарифу було зменшено на 10-20% у лютому 2015 р. та на 50-55% у березні 2015 р. Із квітня 2015 р. регулятор відновив індексацію цього тарифу та оплату відповідно до законодавства України. Крім того, проблемним залишається питання несплати «зеленого» тарифу станціями, які знаходяться в зоні АТО, а також на її межі.
До того ж, доповідач зазначає, що розпорядженнями КМУ в серпні, жовтні, грудні 2014 р. та січні-березні 2015 р. щодо застосування тимчасових надзвичайних заходів на ринку електроенергетики, НКРЕКП було надано рекомендацію стосовно коригування тарифів. Відповідно до вищезазначених розпоряджень КМУ, НКРЕКП своєю Постановою №157 від 31.01.2015 знизив «зелений» тариф на 10% й20% (для сонця) та Постановою №493 від 27.02.2015 знизив «зелений» тариф на 50% й55% (для сонця). Це призвело до того, що розмір вказаного тарифу був нижче його мінімального значення. Таким чином, численні судові спори щодо непроведення індексації та зменшення тарифу, закінчувалися на користь інвесторів.
Європа допоможе?
Чи може допомогти Україні Європейське Енергетичне Співтовариство (далі – Співтовариство)? За словами Ярослава Петрова, Угода про створення Співтовариства (далі – Угода) набула чинності в 2006 р. Україна стала членом цього органу у лютому 2011 р. Співтовариство розширює внутрішній енергетичний ринок Європейського Союзу на сусідні країни. Основна мета цього органу– створення регуляторної та ринковою бази, яка заохочує інвестиції у стабільне та довгострокове постачання енергії. Це створює підґрунтя для інтегрованого енергетичного ринку, який дозволяє транскордонну торгівлю та інтеграцію в ринок ЄС. Співтовариство намагається удосконалити безпеку постачань та конкуренцію і покращити екологічну ситуацію в країнах-часниках. Україна, як член Співтовариства, зобов’язана привести своє законодавство відповідно до Угоди та законодавства ЄС у сфері енергетики щодо електроенергетики, газу, відновлювальної енергетики, енергоефективності тощо.
Торкаючись питання щодо вирішення спорів у Співтоваристві, доповідач зазначив, що процедура вирішення спорів передбачена Угодою (Розділ VII) та Процедурою вирішення спорів за Угодою (Процедурний акт №2008/01/MC-EnC). Розглядає спір Міністерська Рада. Ініціювати процедуру вирішення спорів можуть: країна-учасник, Рада Регуляторів та Секретаріат. Спір може бути ініційовано, якщо країна-учасник не виконує своїх зобов'язань за Угодою або рішенням Міністерської Ради, яке було прийнято безпосередньо стосовно певної країни-учасниці. Вважається, що країна-учасниця не виконує свої зобов'язання за Угодою, якщо будь-які з її заходів (дій чи бездіяльності) не відповідають положенням або принципам законодавства Співтовариства.
Адміністрування процедури вирішення спорів в Енергетичному Співтоваристві здійснює Секретаріат, який починає процедуру розгляду спору на підставі скарги приватної особи, повідомлення від країни-учасниці, Ради Регуляторів або за своєю ініціативою. Спочатку він починає попередню процедуру вирішення спору шляхом публікації «openingletter». Якщо спір не вирішився у рамках попередньої процедури протягом 6 місяців і все ж таки був переданий на розгляд Міністерської Ради, яка, у свою чергу, винесла відповідне рішення, Секретаріат буде відповідальним за моніторинг виконання цього рішення. Санкціями за порушення виступає припинення певних прав за Угодою, зокрема припинення права голосу та неможливість брати участь у зустрічах або виключення із механізмів, передбачених Угодою.
Рятівний політичний тиск
Варто зазначити, що положення Угоди не дозволяють вирішувати спори між приватними особами. Приватні особи (фізичні та юридичні особи, зокрема компанії, фірми або асоціації, які не мають статусу юридичної особи) можуть звертатись до Секретаріату зі скаргами щодо будь-якої невідповідності дій країни-учасниці до положень законодавства Енергетичного Співтовариства. Секретаріат проводить попередню процедуру і приймає рішення чи передавати спір на розгляд до Міністерської Ради. Перед поданням такої скарги доповідач радить ретельно продумати стратегію, підготувати докази та використати усі національні засоби захисту.
Також Ярослав Петров назвав основні справи проти України у цій сфері: справа ECS-1/12 щодо доступу до транскордонної потужності (справу закрито після прийняття необхідного законодавства); справа ECS-5/13 щодо невідповідності із Директивою щодо вмісту сірки у паливі; справа ECS-ECS-7/14 щодо неприйняття Національного плану розвитку відновлювальної енергії (справу закрито після прийняття необхідного законодавства); справа ECS-ECS-7/13 щодо місцевої складової (справу ініційовано приватною компанію та закрито після скасування місцевої складової); справа ECS-8/14 щодо неприйняття законодавства, яке забороняє державну підтримку в секторі енергетики.
«У процедурі вирішення спорів є певні недоліки. В останньому звіті щодо виконання країнами-учасницями положень Угоди було згадано про нещодавню ініціативу High Level Reflection Group. Ця група вважає, що сучасна процедура вирішення спорів має бути суттєво змінена, до того ж необхідно ввести фінансові санкції. Приватні особи (фізичні особи та компанії) мають бути наділені правом звернення до судів безпосередньо, тобто без контролю та перевірки Секретаріатом. Вирішення спорів в Енергетичному Співтоваристві є ефективним способом покращення інвестиційного клімату шляхом політичного тиску на Україну. В Україні вже є декілька прикладів», – резюмував експерт.
Брак інвестицій
«Реформування газового сектору України: можливості та виклики іноземних інвесторів», – така назва доповіді радника ЮФ «AEQUO» Павла Бєлоусова. За словами доповідача, ринок природного газу України монополізується великими державними енергокомпаніями, внаслідок чого відчутний брак інвестиційних ресурсів, інноваційних рішень, модернізації галузі та впровадження наукових розробок.
Пан Бєлоусов відзначив деякі норми Закону України «Про ринок природного газу» від 9.04.2015 №329-VIII. Зокрема, фахівець проаналізував такі норми: доступ третіх осіб до газотранспортної системи (ст.19); розподіл потужностей (ст.34); відокремлення / unbundling (ст.27); вільний вибір постачальника газу (ст.13); безпека постачань газу (ст.5-7).
На думку Павла Бєлоусова, від реформування газового сектору варто очікувати прозорих та передбачуваних правил на ринку природного газу України; інтеграції ринку газу України з ринками ЄС, гармонізації регуляторного середовища з європейським та фактичної лібералізації газового ринку України; диверсифікації джерел постачання природного газу шляхом збільшення кількості постачальників; залучення інвестицій; модернізації ГТС України та збільшення її ефективності; більш високих стандартів надання послуг у газовій сфері; переходу на ринкові ціни для продажу газу (замість перехресного субсидіювання).
Ризики упроектах ВДЕ
Юрист МЮФ Baker&McKenzie Вікторія Іщенко розповіла присутнім про розподіл ризиків у проектах відновлювальної енергетики. За словами фахівця, детальний аналіз ризиків необхідно проводити на ранньому етапі, вони мають бути розподілені між сторонами до початку детальної роботи над документацією проекту. Сторона, яка найефектніше може управляти певними ризиками, повинна взяти ці ризики на себе. Так, ризик перевищення витрат стосовно будівництва генеруючих потужностей бере на себе головний підрядник; ризик затримки виробництва та постачання турбін для вітру або сонячних панелей – виробник і постачальник турбін та сонячних батарей, відповідно; ризик приєднання до мереж – власник мереж.
Серед основних категорій ризиків у проектах ВДЕ доповідачка називає: ризики, пов’язані з будівництвом та технологіями (ризики щодо завершення будівництва); ризики, пов’язані з експлуатацією та технічним обслуговуванням; ризики ринку; політичні ризики; ризики невиконання зобов’язання за контрагентом; юридичні та регуляторні ризики.
Аналізуючи ризики, пов’язані з будівництвом та технологіями, Вікторія Іщенко зазначає, що будівництво – етап найбільшого ризику для проектних кредиторів. «Основний ризик: кредит наданий, але проект ніколи не завершується або ж, у разізавершення, не може функціонувати на рівні, достатньому для покриття боргу. Основна задача – завершити проект вчасно, згідно з бюджетом і відповідно до специфікацій та критеріїв ефективності», – зазначає фахівець.
Також доповідачка звернула увагу присутніх на ризики ринку, де основною проблемою виступає те, що ринок електроенергії не достатньо розвинутий, а її ціна не є достатньою для обслуговування боргу. Покриття ризиків експерт вбачає, передусім, у передбаченні в договорах купівлі-продажу цінового механізму, який покриває операційні витрати компанії та витрати з обслуговування боргу («плата за потужність»).
Звісно ж, на ситуацію не можуть не вплинути й політичні ризики, а саме: ризик політичної та фінансової нестабільності в країні; ризики того, що дії (або бездіяльність) уряду, такі як скасування(анулювання) наданих пільг, субсидій негативно вплинуть на існування проекту.
Серед юридичних та регулярних ризиків, фахівець виділяє ризик оскарження. Крім того, різні концепції забезпечення виконання зобов’язань недостатньо розвинені в різних юрисдикціях. Ще одним ризиком тут виступає впевненість кредиторів, що пільги, надані урядом, будуть діяти протягом усього строку існування проекту.