 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
В яких категоріях справ найчастіше зустрічаються докази, отримані в результаті НСД? Які види НСД найчастіше практикуються слідчими? Як судді перевіряють допустимість (законність здобуття) доказів у вигляді результатів НСД, на що звертають головну увагу? В яких випадках судді визнавали такі докази недопустимими? Якою є практика допиту оперативних співробітників, які проводили НСД? Якою є практика допиту осіб, з приводу дій або контактів яких проводилися НСД? Як часто слідчі судді апеляційних судів відмовляють у наданні дозволу на НСД? З яких причин найчастіше надаються такі відмови? Якою є практика засекречування/розсекречування ухвал слідчих суддів про проведення НСД? На ці та інші питання шукали відповіді представники юридичної спільноти під час круглого столу: «Юридичні аспекти негласних слідчих дій у кримінальних провадженнях», організований Комітетом кримінального права та процесу Асоціації Адвокатів України.
За словами заступника голови Вищого спецiалiзованого суду України з розгляду цивiльних i кримiнальних справ Станіслава Кравченка, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Так, відповідно до ч. 3 ст. 62 Основного закону, а також ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України та рішення Конституційного суду України від 20.10.2004 р., обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини й громадянина. При цьому визнаватися допустимими та використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані згідно з вимогами відповідного кримінального процесуального законодавства. Перевірка ж доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини й громадянина в кримінальному процесі, як і ухвалене законне справедливе рішення.
«У рішенні ЄСПЛ від 01.12.2008 р. у справі «Мірілашвілі проти Росії» зазначено, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх. При цьому ЄСПЛ констатував, що рішення про відмову у розкритті матеріалів, пов’язаних з операцією щодо прослуховування телефонних розмов, результатами якого мав би бути вирок національного суду, не супроводжувалося процесуальними гарантіями, а також не було достатньо обґрунтованим. Коли оцінюються докази (особливо, коли доказова база в основному базується саме на таких обставинах), необхідно бути пильними та мати чітке розуміння, що до обставин доведення у справі входить не лише доведеність події, а й доведеність допустимості цього доказу», – зазначає суддя.
Перевіряйте докази!
При цьому експерт підкреслює, що така ж гарантія збережена і в процесуальному законодавстві. Судді мають оцінювати кожен доказ з позиції його належності, допустимості, достовірності, адже ні підозра, ні обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. А отже, здійснення перевірки доказів на їх допустимість (якщо сторона захисту, наприклад, ставить їх під сумнів) є обов’язком суду, а звідси випливає необхідність дослідження доказу та проведення власних слідчих і розшукових дій.
«Варто зазначити, що саме недотримання судами першої та апеляційної інстанцій цієї норми закону є підставами для скасування рішень цих судів у касаційній інстанції. Так, наприклад, колегія суддів судової палати у кримінальних справах ВССУ 09.04.2015 р. скасувала ухвалу апеляційного суду Київської області, у зв’язку з тим, що попри наявність оскаржуваної засудженим допустимості доказів, отриманих внаслідок проведення негласних слідчих та розшукових дій, апеляційним судом не було зроблено жодних дій щодо перевірки та допустимості таких доказів, без будь-якого обґрунтування своєї позиції», – повідомив пан Кравченко.
При цьому заступник очільника ВССУ нагадує, що відповідно до ч. 5 ст. 246 КПК, у рішенні про проведення негласної слідчої (розшукової) дії обов’язково зазначається строк її проведення. Здійснення означених дій поза строком визначення в ухвалі слідчого судді є підставою для визнання доказів, отриманих внаслідок їх проведення, недопустимими.
«Крім того, відомості про термін дії дозволів на застосування негласних слідчих розшукових дій після використання їх результатів як доказу у кримінальному судочинстві не є інформацією про засоби, зміст, форму та методи оперативно-розшукової діяльності в розумінні ст. 8 Закону України «Про державну таємницю». Такі відомості стосуються законності проведення відповідних дій, від чого залежить допустимість їх результатів як джерела доказів», – констатує суддя.
«26.01.2016 р. колегія суддів палати у кримінальних справах ВССУ скасувала ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у зв’язку з тим, що відхиляючи доводи засудженого про порушення порядку проведення закупівлі (наркотичні засоби) цей суд зазначив, що відсутність рішень прокурора в матеріалах провадження не є порушенням кримінально-процесуального закону. Суд не здійснив перевірки допустимості представлених прокурором доказів, зокрема в частині наявності рішення прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, і дійшов до передчасного висновку про доведеність вини та правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 307 ККУ. Подібна практика, що порушує як основні принципи кримінального провадження, так і спеціальні імперативні норми процесуального закону, є неприпустимою. Такого висновку дійшла колегія суддів», – резюмував Станіслав Кравченко.