Вже кілька років поспіль триває спір між телевізійними каналами «Новий канал» та «1+1» через популярні передачі «Ревізор» та «Інспектор Фреймут». І хоча в лютому цього року Верховний суд України поставив крапку у цій справі, правових висновків про правильність застосування норм матеріального права і досі немає. А тим часом канал «1+1» подав заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами. Фінальне рішення у цій справі має стати визначальним, оскільки проблема невизначеності правового статусу телевізійного формату залишається не вирішеною як на національному, так і на міжнародному рівні. Крім того, в Україні відсутня судова практика, котра сформувала б розуміння і визначення правової сутності телеформату та його юридичної кваліфікації. Про це йшла мова під час чергового засідання Комітету інтелектуальної власності Асоціації правників України.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Так, під час засідання заступник голови Комітету АПУ з інтелектуальної власності, радник, керівник практики інтелектуальної власності/технологій, медіа та телекомунікацій ЮБ «Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери» Україна Тарас Кислий нагадав присутнім, що «Новий канал» майже 2 роки судився з каналом «1+1» щодо порушення прав інтелектуальної власності на програму «Ревізор» під час виробництва й трансляції програми «Інспектор Фреймут». За цей час відбулося 4 судові засідання, апогеєм яких стало рішення ВСУ, яким він відмовив у задоволенні заяви про перегляд рішень господарських судів.
На думку Тараса Кислого, при розгляді цієї справи українські суди обрали кілька підходів. «Якщо виникла ідея телепередачі, телеформат, як такий, не охороняється. Загалом, суди зупинилися на іншій концепції, яка говорить про те, що в аудіовізуальному творі об’єднуються свої підоб’єкти, які слід оцінювати, порівнюючи подібні телевізійні формати. А потім, на підставі цього порівняння, необхідно дійти висновку, порушуються ці права чи не порушуються, шляхом переробки таких об’єктів. У цій справі ми бачимо, що експерт зробив досить детальний аналіз, зупинившись на багатьох об’єктах, та виділив із цих об’єктів основні (ті, які мають значення, а також ті, що охороняються). За цими об’єктами він узяв аналогічні об’єкти у порівнювальному творі, зробив аналіз їхньої подібності та використання шляхом переробки. В результаті, на підставі цього, експерт надав свій експертний висновок, який, відповідно, вже й ліг в основу рішення», – резюмує голова Комітету АПУ з інтелектуальної власності.
Зміщення акцентів
У свою чергу, Керівник центру експертних досліджень НДІІВ АПрН України, Сергій Петренко, який брав безпосередню участь у проведенні експертизи щодо схожості телепередач, повідомив, що з таким об’єктом дослідження зіштовхується вперше, а поняття «телеформат» кожен розуміє по-своєму.
«Коли ця справа вже набула певного резонансу, в мене склалося враження, що тут були зміщені акценти. Якщо спочатку суть спору стосувалася порушення авторського права на конкретний об’єкт (це типовий сценарій об’єкта авторського права на певній передачі), то далі в дискусіях почало з’являтися поняття телеформату. При цьому всі по-різному розуміють це явище. В апеляції «1+1» взагалі відстоювали концепцію, що реаліті-шоу не може захищатися авторським правом. Можливо, тут мова йшла про те, що телеформат – це певний глобальний жанр телевізійної індустрії створення мультимедійних творів. Але коли ми говоримо в контексті конкретної передачі, то це вже форма реалізації конкретної, дуже вузької ідеї», – зазначає експерт.
При цьому він нагадав присутнім, що в Україні діє презумпція авторства (авторство визнається юридично достовірним доти, поки не буде доведено зворотнє). Зважаючи на цю норму, представники «1+1», захищаючи свою позицію, надали суду перелік передач, які на їхню думку спростовують, що передача «Нового каналу» дійсно може вважатися об’єктом авторського права, оскільки в ній немає нічого нового.
«Я порівнював ці передачі, їх форму вираження, все, що було у матеріалах справи з посиланням на іноземні передачі подібного формату (до того, як в Україні з’явився подібний продукт). Так, вони всі роблять перевірку об’єктів, але всі роблять її по-різному. Якщо всі ці передачі поставити в один ряд, то буде зрозуміло, що ідея цих передач однакова, але втілюють вони її по-різному. Важко переплутати програми з аналогічним сюжетом, побачені в Україні та, приміром, у Франції. Тут ревізія інших об’єктів, інший підхід, форма вираження зовсім різна. Виходячи з цієї концепції, й виділялися ті основні ознаки «Ревізора», ознаки літературного сценарію (як першочергового об’єкту створення цих передач), за якими можна відрізнити одну передачу від іншої та сказати, що це є результатом творчої праці, що в цій передачі є певний творчий вклад, певні ознаки оригінальності…
А якщо поставити поряд ці передачі (які були на момент виникнення спору), прибрати з екранів значки-назви телеканалів, глядач не зможе одразу їх відрізнити», – резюмував Сергій Петренко.