Після більш ніж 2-х років розгляду дисциплінарної справи за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції стосовно законників з Київського апеляційного адміністративного суду Ігоря Лічевецького та Володимира Мельничука, а також стосовно володільця мантії з окружного адміністративного суду м. Києва Богдана Саніна, Вища рада юстиції прийняла рішення. Шляхом таємного голосування більшість (12) членів ВРЮ не підтримали позицію ТСК, про направлення подання до Президента та Верховної Ради України щодо звільнення служителів Феміди за порушення присяги. Троє членів Ради проголосували проти, а один виклав окрему думку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Своєчасне обмеження
Нагадаємо, що горезвісний висновок був винесений ТСК 24.09.2014 р. Підставою стала заява кількох осіб, переконаних у тому, що зазначені судді, постановивши рішення на користь Київської державної адміністрації, обмежили їхнє право на мирне зібрання на вулицях Хрещатик та Банкова під час заворушень, що згодом переросли у Революцію Гідності.
Усі троє суддів з’явилися на засідання для надання пояснень. Першим трибуною заволодів Б. Санін. Оскільки він вже неодноразово виступав перед членами ВРЮ з цього ж питання, суддя обмежився кількома тезисними акцентами. Зокрема, він наголосив на тому, що приймаючи рішення, керувався не лише вітчизняним законодавством, а й Конвенцією з прав людини та основоположних свобод, а також практикою Європейського суду з прав людини.
На переконання володільця мантії, позивачами були надані достатні докази того, що мирне зібрання на вказаних вулицях може нести загрозу здоров’ю чи майну осіб, які там проживають. Він не порушував принцип правового балансу, адже дозволив мітингувальникам збиратися на будь-яких інших вулицях столиці, чим забезпечив можливість оприлюднення їхніх позицій і вимог. Також він дотримався принципів законності та правової визначеності, врахувавши не лише європейську практику, а й практику Вищого адміністративного суду України.
Водночас, виносячи постанову, він припустився описки, вказавши, що обмеження на зібрання накладаються до 7.12.2013 р., тоді як позивач наполягав на встановленні строку до 7.01.2014 р. Втім, Б. Санін переконаний, що описку легко виявити, адже у резолютивній частині постанови йдеться не про часткове, а про повне задоволення позову, тобто саме про встановлення обмежень до 7.01.2014 р.
Свою неуважність суддя пояснив тим, що справа надійшла до суду майже о 8-й вечора та була прийнята до провадження лише тому, що тривали виборчі процеси, а в суді цілодобово чергували працівники апарату й кілька суддів. В іншому ж випадку, як згодом пояснив пан Санін журналістам, справа взагалі могла не бути прийнята до провадження. У заявці ж про проведення зібрання було вказано, що акція повинна розпочинатися о 00 год. 00 хв. наступного дня. А оскільки, відповідно до закону, рішення суду має бути винесене до початку мітингу, на все про все у судді залишилось кілька годин.
Цією ж квапливістю пояснюється і нічний час (за 23-ю годину), у який була винесена постанова, що на той момент стало безпрецедентним випадком.
За відсутності закону
Наступним перед членами ВРЮ постав І. Лічевецький, до якого у радників накопичилося чимало питань. Перше з них стосувалося сентенції «та інші особи», яка у постанові Б. Саніна охоплювала коло тих, чиє право на зібрання обмежувалося. Відповідаючи на нього, суддя послався на попереднього виступаючого, який зазначив, що навіть ЄСПЛ визнає неможливість встановити точну інформацію про всіх охочих взяти участь у зібранні та допускає їх об’єднання під таким визначенням.
Також суддя зазначив, що основна проблема, з якою доводиться зіштовхуватися адміністративникам під час розгляду таких справ, полягає у відсутності закону про мирні зібрання. Законникові не зрозуміло, чому держава, не зважаючи на численні зауваження з цього приводу від Старого Світу, зволікає з прийняттям акту, перекладаючи тягар проблеми на суди.
Окремо затримався представник апеляції на питаннях наявності доказів того, що мирне зібрання могло становити загрозу для киян, не запрошених до участі у ньому. Володілець мантії послався на інформацію, з приводу того, чим на той час закінчувалися подібні зібрання, розміщену в ЗМІ, а також на численні роздруківки з інтернет-ресурсів, що свідчили про далеко не мирний настрій мітингувальників.
Колега І. Лічевецького В. Мельничук, опинившись за трибуною наступним, зазначив, що ТСК взагалі не надала оцінки діям суддів, а поклала в основу свого висновку факт скасування рішення касаційною інстанцією, що, на думку володільця мантії, не відповідає законодавчим приписам.
Також суддя дорікнув керманичам країни з приводу зволікання із прийняттям закону про мирні зібрання та запевнив присутніх у тому, що якби йому знову довелося розглядати цю справу вже зараз, він прийняв би таке саме рішення.
P. S.
В цілому, законники залишили стіни ВРЮ задоволеними, оскільки за більше ніж 2 роки вони воліли отримати бодай якесь рішення. Однак, не зважаючи на те, вони з сумом констатували, що відсутність профільного закону в майбутньому може стати підставою для скарг на дії суддів та негативно відбитися на процесі проходження ними кваліфікаційного оцінювання.
Коментар:
Богдан Санін, суддя окружного адміністративного суду міста Києва:
На жаль, з урахуванням обставин, які існують у нашому суспільстві, а також з урахуванням напруження у суспільстві, залишається ймовірність того, через цю ж проблему суддів знову притягатимуть до відповідальності. Відсутність єдиного нормативного акту, врегульованість питань мирних зібрань лише на рівні місцевого самоврядування спонукатиме до подальших звернень до суду. Судді ж виходитимуть зі свого внутрішнього переконання, керуватимуться нормами міжнародного права. Та це не виключатиме можливість подачі скарг на їхні дії.
Увесь цей процес з моменту винесення рішення триває вже 2,5 роки. І я, і мої колеги чекали на будь-яке рішення Ради, аби поставити крапку у цьому питанні. Однак на фоні цього процесу ми побачили, що питання обмеження права на мирне зібрання наразі є мегадискусійим. Вирішуючи його, потрібно знаходити точки дотику. Ймовірно, ВРЮ вийшло у цьому аспекті на трохи інший рівень – рівень розуміння того, що таке суспільна справедливість, і як ми ставимося до неї. Якщо розглядати проблему саме через цю призму, можливо, потрібно досить багато часу, аби дійти гармонії з вимогами закону та вимогами суспільства.